Рішення № 134419098, 18.02.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/2224/25

Провадження №2/567/244/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

секретар - Дем`янчук Н.В.

з участю представника позивача - адвоката Януль-Сидорчук Х.В.

представника відповідача Лаврової М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

в с т а н о в и в:

в Острозький районний суд Рівненської області з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невиплаченої одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення звернувся ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що з 22.03 1996 року по 30.09.2025 він працював у Регіональній Філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного Товариства "Українська залізниця" виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії. Колективним договором виробничого підрозділу укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією на 2003-2005 рік, продовженого на 2006-2022 роки, передбачено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило разом із наданням щорічної відпустки в розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року». Позивач подавав заяви про виплату зазначеної допомоги на оздоровлення. Проте, роботодавець безпідставно не виплатив кошти у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн.

Крім того, вказує, що відповідно до наказу при звільненні мають бути здійснені виплати, передбачені колективним договором, а саме:

-у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р. п.15 Розділ 8 - в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 06 місяців 8 днів)

-шість прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, передбачені п.3.11 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р.

У день звільнення 30 вересня 2025 року йому було вручено Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, відповідно до якого нараховано та виплачено на картку 4883,73 грн./заробітна плата, оплата почасовиків, компенсація за невикористані дні відпустки, відрахування податків, тощо/.

Однак станом на день звільнення, на день подання позовної заяви, передбачені Колективним договором (виплати у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітків, шість прожиткових мінімумів на оздоровлення) йому не виплачено.

Просив стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», на його користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків 99488 грн. 05 коп., додаткову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітків 39795 грн.22 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік 16 104 грн., всього - 155387 (сто п`ятдесят п`ять тисяч триста вісімдесят сім) грн. 27 коп.;

Просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; судові витрати в справі покласти на відповідача.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 02.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження відповідно до ст.274-279 ЦПК України із повідомленням сторін, та роз`яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно роз`яснено відповідачу, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Встановлено позивачу триденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив, а відповідачу триденний строк з дня отримання останнім відповіді на відзив для подання заперечення.

20.01.2026 надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві на позов просить відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування Відзиву зазначає, що виплата спірних видів матеріальної допомоги, зокрема одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення, працівникам АТ «Укрзалізниця» передбачена колективними договорами Відповідача, зокрема, працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця", передбачена Колективним договором виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії регіональної філії Південно-Західна залізниця акціонерного товариства «Українська залізниця».

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року, п.1.1.4) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із виходом на пенсію та одноразової допомоги на оздоровлення, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені Колективним договором між адміністрацією регіональної філії «Південно-Західна залізниця АТ «Укрзалізниця» та Дорожньою профспілковою організацією Південно- Західної залізниці на 2003-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки були призупинені.

Вказує, що дія ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору на період воєнного стану, поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року.

Оскільки матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена колективним договором, її призупинення Відповідачем відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Зазначає, що відповідно до протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Вказує, що усі нараховані Позивачу кошти при звільненні йому були виплачені в повному обсязі, як передбачено ст. 116 КЗпП, що підтверджується повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні з яким Позивач ознайомлений під особистий підпис 30.09.2025.

Таким чином, оскільки, на дату звільнення Позивача (30.09.2025) йому не здійснювилась нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, тому відповідно у день звільнення такі кошти виплаті не підлягали, всі нараховані позивачу при звільнені суми були виплачені відповідачем у встановлений законодавством строк, тобто всі нараховані та не оспорювані суми при звільненні позивачу були виплачені, як передбачено ст. 116 КЗпП України.

Вважає, що сума матеріальної допомоги на оздоровлення, що здійснюється працівникам АТ «Укрзалізниця» не включена до норм чинного законодавства, про що було зазначено вище та не підпадає під систематичну обов`язкову виплату.

Вказує, що як на дату звільнення, так і на даний час, виплата спірних видів матеріальної допомоги згідно колективного договору призупинена та відсутні правові підстави для їх нарахування на дату звільнення, тоді, як наслідок, виплати їх у день звільнення неможлива і не може бути включена у суми виплат обов`язкових при звільненні.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплати одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік просила відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача також зазначила в своїй заяві, що розрахунок обчислення середньої заробітної плати поданий позивачем не відповідає порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Порядок обчислення середньо заробітної плати" (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної платі для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплат: компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 1 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відноси використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то це місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення Позивача, а саме 30.09.2025, а тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Позивачем, в свою чергу, до матеріалів справи надано довідку про доходи за серпень та вересень 2025 року, однак дохід за вересень місяць не може бути взятий для розрахунку середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100 від 08.02.1995.

Вказує, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України після 19.07.2022 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.

Представник позивача в судовому засіданні позов, пояснення підтримала посилаючись на обставини викладені в ньому, просила позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні відзив, пояснення, підтримала посилаючись на обставини викладені в ньому просила в позові відмовити і врахувати подані пояснення.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, визначивши юридичну природу правовідносин і закон який їх регулює, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Наказом № 142/ОС від 24.09.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 30.09.2025 було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому:

-у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р. п.15 Розділ 8 - в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 06 місяців 8 днів)

-матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що передбачено колективним договором на 2003 - 2005 роки, пролонгованого на 2025, виплату здійснити після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Згідно ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань, з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч.2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 жовтня 2022 року, справа № 905/857/19, провадження № 12-56гс21, зазначила, що заробітна плата не є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.2 ст. 233 КЗпП).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Суд встановив, що станом на день звільнення позивача ОСОБА_2 , відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 -2024 роки у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні, а з 01 січня 2024 року відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб 3028 грн.

Таким чином, розмір невиплаченої ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік становить 16104 грн. (6 х 2684 = 16104 грн).

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги -у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2003-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025 р.р. п.15 Розділ 8 - в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 06 місяців 8 днів)

-матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що передбачено колективним договором на 2003 - 2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки.

Так, відповідно статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.

Відповідно до статті 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Вимоги найманих працівників, профспілки чи об`єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об`єднанню організацій роботодавців.

Відповідно до статті 5 Закону роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об`єднання організацій роботодавців зобов`язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.

Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, вони зобов`язані надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.

Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог роботодавцем або уповноваженою ним особою, організацією роботодавців, об`єднанням організацій роботодавців до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління про прийняте рішення.

Рішення роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.

Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців не надійшло.

Саттею 58 Конституції України установлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Отже, АТ «Українська залізниця» призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши працівника ОСОБА_1 та профспілковий органу, членом якого є працівник про ухвалення вказаного рішення, а також в порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Тим більше, якщо таке призупинення, а саме застосування п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відбулося до 24 березня 2022 року, тобто до дії Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 11 цього Закону.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як на підтвердження погодження з профспілкою залізничників та транспортних будівельників України рішення правління про призупинення матеріальної допомоги на оздоровлення, зокрема п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відповідачем надано втяг з протоколу правління від 14.03.2022, в якому, відсутні підписи та печатки профспілки та інформація, що вона була проінформована про ухвалення вказаного рішення.

Доказів того, що позивача, як працівника АТ «Українська залізниця» та ППО ВПЗУ КЛД, тобто профспілку членом якої є позивач, інформували про проведення відповідного засідання правління, як і про розробку відповідного проекту протокольного рішення, а згодом про ухвалення відповідного рішення, суду не надано, доказу законності введення в дію п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відповідачем не надано, а отже призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення станом на 14 березня 2022 рік здійснено відповідачем без законних підстав.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування п. 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення.

В судовому засіданні встановлено, що отримавши наказ про припинення трудового договору, у якому містилася вказівка про виплату у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, в розмірі двох середньомісячних заробітків матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік після окремого рішення правління. Однак, із вказаного наказу строку винесення такого рішення не вказано.

Щодо розрахунку середнього заробітку суд виходить з такого .

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95- ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної платі працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання згаданого законодавчого положення постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено "Порядок обчислення середньо заробітної плати" (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної платі для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплат: компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відноси використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то це місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення Позивача, а саме 30.09.2025, а тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Позивачем, в свою чергу, до матеріалів справи надано довідку про доходи за серпень та вересень 2025 року.

Оскільки вересень є місяцем звільнення Позивача, а тому дохід за цей місяць не може бути взятий для розрахунку середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100.

За вказаних обставин, суд виходить з такого розрахунку сум при звільненні з липня по серпень 2025 16978,67+15258,72 що становить 32237,39грн. Сума середнього заробітку становить 32237,39грн : 62 дня (кількість календарних днів за період) = 519,96 грн. Сума середньомісячного заробітку становить 519,96 грн. х 21 ( середньомісячна кількість днів за період )=10919,12 грн.

Таким чином, розрахунок, наданий Позивачем у позовній заяві є некоректним.

За вказаних обставин одноразова матеріальна допомога позивачу у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі п`яти середньомісячних заробітків визначена у сумі 10919,12 грн. х 5 = 54595,58грн.

-додаткова матеріальна допомога в розмірі двох середньомісячних заробітків у сумі 10919,12 грн.х2 = 21838,23 грн.

Крім того, з відповідача на користь позивача слід стягнути матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік - 16 104 грн.

Щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з такого.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що суд керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6- ИЗцсІб, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у 761/9584/15-ц вказала, що для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаний із затримкою розрахунку про звільненні на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України після 19.07.2022 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.

Розглядаючи подібні спори після 19.07.2022, суд повинен брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо). Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025.

Оскльки за даними Національного банку України, на протязі 2025 року середні процентні ставки за новими кредитами банків для населення в національній валюті перебували на високому рівні та складали близько 35,7%-35,9% річних, таким чином, за умови отримання кредиту Позивачем у розмірі 155 387,22 грн(сума заявлених позовних вимог) за його користування протягом з 01.10.2025 до 17.12.2025 він сплатив би 11 846,59 грн відсотків.

Із розрахунку:

- за жовтень 155 387,22*35,9%/12місяців 4648,66 грн;

-за листопад 155 387,22*35,9%/12місяців = 4648,66 грн;

- за грудень 155 387,22*35,9%/12місяців*17 днів = 2549,27 грн.

Таким чином, суд вважає,що саме сума 11846,59 грн підлягає стягненню з відповідача в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави, у зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору в даній категорії справи, слід стягнути судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп за подання позивачем позовної заяви.

Керуючись статтями 22, 524, 526, 527, 533, 545, 625, 655, 692, 1046-1048 ЦК України, статтями 5, 12, 13, 142, 211, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проиживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до АТ "Українська залізниця" (місцезнаходження: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невиплаченої одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.

Стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн. 00 коп., додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 54595 грн.58 коп., додаткову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітків в сумі 21838 грн. 23 коп. в загальному розмірі 92537 грн.81 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11846 грн. 59 коп. з подальшим відрахуванням встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду.

Стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.02.2026 .

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.