Рішення № 134417322, 27.02.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1553/25

27 лютого 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О.О., секретаря судового засідання Двібородчин І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

14 листопада 2025 року представник позивача Лисенко О.С. через систему «Електронний суд» звернулась в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 06.06.2025-100000985 від 07 червня 2025 року у розмірі 99 885,66 грн та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (оферти) № 06.06.2025-100000985. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 36 000 грн на строк 140 днів, з датою повернення 24.10.2025, із фіксованою процентною ставкою 1% за 1 день протягом усього строку кредитування, та комісією, пов`язаною з наданням кредиту, у розмірі 15% від суми кредиту. Також договором передбачено неустойку 360 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Позивач зазначає, що кредитні кошти видані відповідачу, зобов`язання позивачем виконані належним чином, однак відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 99 885,66 грн, що складається з: тіла кредиту - 36 000 грн; процентів - 45 360 грн; комісії - 2 685,66 грн; неустойки - 15 840 грн.

Також позивач вказує, що відповідач здійснив часткову сплату 9 914,34 грн 26.06.2025 року, що враховано позивачем під час формування довідки-розрахунку.

Ухвалою від 21 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

24 грудня 2025 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 , у якому останній зазначив, що копію позовної заяви та додані до неї матеріали поштою не отримував, з матеріалами справи ознайомився в суді. Позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Вказує, що не заперечує той факт, що 07 червня 2025 року між сторонами укладено договір кредитної лінії № 06.06.2025-100000985 на суму 36 000 грн строком на 140 днів під 1 % на день. Орієнтовна загальна вартість кредиту становила 77 543,35 грн. Також, не заперечує обов`язку повернення кредиту. Однак посилаючись на Закон України «Про споживче кредитування» та Закон України «Про захист прав споживачів», вважає, що: розмір нарахованих процентів є явно завищеним, непропорційним наслідкам порушення та таким, що призводить до істотного дисбалансу прав і обов`язків сторін. Умови договору в частині нарахування процентів і відповідальності суперечать принципам справедливості, добросовісності та розумності, а тому суд має право зменшити розмір процентів і неустойки. На думку відповідача сукупний розмір санкцій не може перевищувати меж, установлених ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» та п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо неустойки в сумі 15 840,00 грн відповідач зазначає, що в період дії воєнного стану, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позичальник звільняється від відповідальності за прострочення, а нарахована після 24.02.2022 неустойка підлягає списанню.

У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У разі часткового задоволення, стягнути 36 000 грн тіла кредиту, 18 000 грн процентів (зменшених як непропорційних), 2 685,66 грн комісії, з покладенням судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 178 ЦПК України відповідач має право подати відзив на позов у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з доданими до неї документами. Із матеріалів справи вбачається, що належні докази вручення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів у порядку, визначеному ЦПК України, відсутні. В свою чергу відповідач стверджує, що отримав інформацію про наявність даної справи лише під час особистого звернення до суду та після цього невідкладно подав відзив. За таких обставин перебіг процесуального строку на подання відзиву слід обчислювати з моменту фактичного отримання відповідачем копії позовних матеріалів, а відтак підстав вважати цей строк пропущеним немає. За таких обставин керуючись ст. 127 ЦПК України, суд визнає наведені відповідачем причини поважними та вважає за можливе прийняти відзив до розгляду з метою забезпечення принципів змагальності сторін і справедливого судового розгляду.

15 січня 2026 року до суду надійшла відповідь позивача ТОВ «Споживчий центр» на відзив відповідача, в якій позивач заперечив доводи відзиву та просив позов задовольнити в повному обсязі, а розгляд справи провести без участі представника позивача.

На переконання позивача, заперечення відповідача щодо розміру та правомірності нарахувань ґрунтуються переважно на загальних міркуваннях і посиланнях на судову практику, однак не підтверджені належними доказами та не спростовують розрахунок заборгованості, поданий позивачем. Посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування» (зокрема вимоги щодо зазначення у договорі денної процентної ставки, порядку її обчислення та загальних витрат за кредитом, а також формулу розрахунку денної процентної ставки), позивач указав, що обчислення денної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту здійснюється на припущенні належного виконання позичальником зобов`язань у строки та на умовах, визначених договором. Позивач наголосив, що в разі належного виконання платежів за графіком суми, які надходили б від позичальника, спрямовувалися б у черговості, передбаченій статтею 534 ЦК України, що, на думку позивача, зумовлювало б поступове зменшення бази нарахування процентів у кожному наступному розрахунковому періоді. Відтак зазначені у паспорті споживчого кредиту показники щодо загальних витрат та формули денної процентної ставки, за поясненням позивача, мають інформаційно-орієнтовний характер і не є самостійним підтвердженням нарахувань у випадку порушення відповідачем графіка платежів.

Щодо законності встановленої договором процентної ставки позивач заперечив доводи відповідача про її неправомірність та послався на Закон України «Про споживче кредитування», вказавши на законодавчі обмеження максимальної денної процентної ставки та на спеціальні перехідні положення, запроваджені Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року.

Стосовно заперечень відповідача щодо правильності розрахунку заборгованості позивач зазначив, що відповідач, ставлячи під сумнів заявлені до стягнення суми, не надав до суду власного розрахунку, не конкретизував, які саме складові розрахунку є помилковими, та не подав доказів, які б спростовували факт надання кредиту й розмір боргу.

Крім того, позивач обґрунтував допустимість наданого ним розрахунку, зазначивши, що ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка надає кредити без відкриття рахунку, і не є банком, у зв`язку з чим не може подати «первинні банківські документи» у розумінні банківського обліку, а інформація про операції за рахунками клієнта належить до банківської таємниці та розкривається у порядку, визначеному Законом України «Про банки і банківську діяльність» (зокрема за рішенням суду). З огляду на це позивач вважає, що поданий ним розрахунок заборгованості є належним і допустимим доказом на підтвердження заявлених вимог. Також позивач зазначив, що протягом дії договору відповідач не заявляв претензій щодо невиконання позивачем обов`язку з надання кредитних коштів.

Щодо неустойки позивач заперечив доводи відповідача про її недопустимість у період дії воєнного стану, посилаючись на те, що спірні правовідносини виникли з договору про споживчий кредит, особливості регулювання якого встановлені спеціальним законом. Позивач також зазначив, що Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема до його Прикінцевих та перехідних положень, якими, за твердженням позивача, врегульовано питання відповідальності споживача у період прострочення та визначено умови застосування/незастосування звільнення від відповідальності, і що для договорів, укладених після набрання чинності відповідними змінами, кредитодавець має право нараховувати неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, передбачені договором, за прострочення виконання зобов`язань. Оскільки кредитний договір у цій справі укладений 07.06.2025 року, позивач вважає нарахування неустойки правомірним і таким, що підлягає стягненню разом із основною заборгованістю та іншими платежами.

Суд, враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, а всі необхідні для вирішення спору докази подані, ухвалює рішення за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Судом встановлено, що 07 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 06.06.2025-100000985, відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 36 000 грн строком на 140 днів з дати його надання, із датою повернення 24.10.2025 року.

Відповідачем підписано електронним цифровим підписом (електронним підписом одноразовим ідентифікатором) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору.

При цьому, з метою отримання кредитних коштів, відповідач вказав реквізити електронного платіжного засобу 5168-74XX-XXXX-6373, свої анкетні та інші ідентифікаційні дані.

Видача кредитних коштів відповідачу у розмірі 36 000 грн. не заперечувалась останнім під час судового розгляду справи. Таким чином, ТОВ «Споживчий центр» виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, відповідно до умов договору.

Відповідно до копії довідки-розрахунку про стан заборгованості станом на момент звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 99 885,66 грн, що складається з: тіла кредиту - 36 000 грн, процентів - 45 360 грн, комісії - 2 685,66 грн, неустойки - 15 840 грн. Позивач також зазначив про здійснення відповідачем часткової сплати, що врахована під час формування розрахунку.

Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та спеціальним законодавством у сфері споживчого кредитування.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Отже, судом установлено факт не виконання відповідачем узятих зобов`язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору.

Разом з тим, враховуючи заперечення відповідача та спеціальне законодавство про захист прав споживачів фінансових послуг, суд оцінює співмірність заявлених до стягнення платежів, зокрема процентів та неустойки.

Щодо стягнення процентів

Заявлена позивачем до стягнення сума процентів становить 45 360 грн, що перевищує розмір наданого кредиту (36 000 грн) та за обставин справи є явно неспівмірною наслідкам порушення зобов`язання та перетворює проценти із плати за користування кредитом на надмірний тягар для споживача.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року N 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до правового висновку, закріпленого в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Також в цій постанові зазначено, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Зважаючи на це, суд вважає, що в даному випадку визначений ТОВ «Споживчий центр» у вказаному вище договорі розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача).

Так, станом на 14 листопада 2025 загальна заборгованість становила 99 885,66 грн, що складається з: тіла кредиту - 36 000 грн, процентів - 45 360 грн, комісії - 2 685,66 грн, неустойки - 15 840 грн.

Суд вважає, що до даних кредитних правовідносин підлягає застосуванню положення пункту 5 ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживчий кредит», та приходить до висновку про зменшення розміру нарахованих відсотків до 36 000,00 грн.

Зважаючи на наведене, а також на заявлену суду позицію відповідача про необхідність приведення розміру процентів до справедливого та співмірного рівня, суд вважає обґрунтованим зменшити суму процентів до розміру тіла кредиту, тобто до 36 000 грн, як таку, що забезпечує розумний баланс між правом кредитодавця на отримання плати за користування коштами та необхідністю недопущення несправедливого, непропорційного фінансового тягаря для споживача.

Разом із тим, суд враховує, що відповідач 26.06.2025 року сплатив 9 914,34 грн, що за черговістю погашення (стаття 534 ЦК України) спрямовується насамперед у рахунок процентів та інших платежів. Із наведених сторонами даних та умов договору вбачається, що станом на дату сплати (19-20 днів користування кредитом) розмір процентів за ставкою 1% на день складав 7 200 грн, а решта сплаченої суми була зарахована в рахунок комісії; у зв`язку з чим залишок комісії становить 2 685,66 грн.

Отже, з урахуванням уже сплачених відповідачем процентів, до стягнення підлягає 28 800 грн процентів (36 000 грн - 7 200 грн).

Отже, вимога про стягнення процентів підлягає частковому задоволенню у розмірі 28 800 грн.

Щодо стягнення комісії

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, вказаним законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію, пов`язану з наданням кредиту.

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже, само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Разом з тим, умови кредитного договору щодо комісії, права споживача та умови кредитування є визначеними та не дають підстав для висновку, що спірна комісія приховує оплату за послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно відповідно до чинного законодавства.

Наведені приписи ЦК України, ЗУ "Про споживче кредитування" прямо не вказують на недійсність умови кредитного договору про встановлення комісії за надання кредиту.

Умови кредитного договору, якими визначено права споживача, умови кредитування, визначені у паспорті споживчого кредиту, є зрозумілими та не дають підстав для висновку, що комісія може передбачати плату за інші послуги, які кредитодавець зобов`язаний надати безкоштовно, а отже і для висновку про нікчемність такої умови, а тому така вимога підлягає задоволенню.

Отже, вимога про стягнення комісії 2 685,66 грн підлягає задоволенню.

Щодо стягнення неустойки

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У позовній заяві позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 15 840 грн неустойки.

Однак, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Дія режиму воєнного стану триває.

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а позивачем нарахована неустойка за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором в цей період, підстави для стягнення з відповідача неустойки відсутні.

Отже, у задоволенні вимоги про стягнення неустойки слід відмовити.

Таким чином, позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 67 485,66 грн (36 000,00 грн - тіло кредиту; 28 800,00 грн - проценти; 2 685,66 грн - комісія).

Розподіл судових витрат

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задовольняються частково у розмірі 67,56% (67485,66 грн із 99 885,66 грн), тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1 636,34 грн, сплачений позивачем при подачі позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 06.06.2025-100000985 від 07.06.2025 року у розмірі 67 485 (шістдесят сім тисяч чотириста вісімдесят п`ять) грн 66 коп.

В задоволенні решти позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» суму сплаченого судового збору у розмірі 1 636,34 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Богородчанський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування, ім`я сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2026 року.

Суддя: