Постанова № 134406064, 26.02.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2091/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2026 року м.Дубровиця

Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП у Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 , військовослужбовця,

за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

в с т а н о в и в:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №448158 від 09 вересня 2025 року, ОСОБА_1 того ж дня о 09 год. 00 хв. в с. Трипутня по вул. Шевченка керував транспортним засобом марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора "Drager" №6810, що підтверджується тестом №4183 від 09 вересня 2025 року, результат якого становить 2,49 ‰, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

При складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 від дачі пояснень та підпису відмовився.

На розгляд справи до суду ОСОБА_1 не з`явився, оскільки проходить військову службу у Збройних Силах України та з 27.09.2025 року перебуває у військовій частині НОМЕР_2 , однак бажає особисто приймати участь у розгляді справи, про що було подано 7 (сім) відповідних заяв/клопотань, за результатами розгляду яких розгляд справ було відкладено 7 разів.

Судом, не порушуючи права на захист, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, розгляд справи відкладався.

Крім цього, 03.02.2026 року через канцелярію суду (вх. №ЕП-319/26-вх.03.02.2026) надійшла заява ОСОБА_1 від 02.02.2026 року про зупинення розгляду справ, у зв`язку із його бажанням приймати участь у засіданнях, однак через його участь у виконанні бойових завдань він не має можливості брати участь у судових засіданнях. До вказаної заяви додає довідку форми 5 начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 від 02.02.2026 року №1918/4318, яка підтверджує перебування ОСОБА_1 на військовій службі у в/ч НОМЕР_2 з 27.09.2025 року.

Отже, щодо заявленого клопотання про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

Як вбачається з положень п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

У клопотанні ОСОБА_1 просить зупинити судове провадження стосовно нього у зв`язку із його перебуванням на військовій службі, хоча у КУпАП, на відміну до КПКУ, такі положення відсутні і такі зміни не були внесені, що свідчить про те, що законодавець мав на меті врегулювати виключно питання щодо зупинення в умовах воєнного стану у зв`язку із призовом на військову службу за мобілізацією обвинувачених саме кримінальних проваджень.

Слід також зазначити, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до вимог КПК України, участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов`язковою. Натомість, в силу приписів ст. 268 КУпАП, явка особи при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема за ст. 130 КУпАП, не є обов`язковою, що виключає можливість застосування норм КПК України до правовідносин у даній справі за аналогією закону.

Слід також зауважити, що строки притягнення до кримінальної відповідальності є більш тривалими ніж строки накладення адміністративного стягнення, а порядок їх обчислення є різним. Так, у КУпАП не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі.

У статті 277 КУпАП встановлено, що справа про адміністративне правопорушення, в тому числі, передбачене ст. 130 КУпАП, розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Відповідно до положень п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення", у випадку відкладення розгляду справи про адміністративні правопорушення за клопотанням учасників судового розгляду строк накладення адміністративного стягнення, передбачений статтею 38 КУпАП, обчислюється починаючи з дня вчинення адміністративного правопорушення, а при триваючому правопорушенні - починаючи з дня його виявлення. Можливість зупинення цього строку у зв`язку з перенесенням розгляду справи не передбачено, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 277 КУпАП.

Частиною 4 ст. 277 КУпАП передбачено лише можливість зупинення строків розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з`явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення. Тому розгляд даної справи без невиправданої затримки буде відповідати інтересам особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та суспільства.

Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України" згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції.

Верховним Судом в пункті 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За приписами ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Також, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, що мало місце 09 вересня 2025 року, коли останній уже перебував на військовій службі.

Водночас ч. 1 ст. 335 КПК України передбачає зупинення провадження у разі коли обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період після вчинення правопорушення.

Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, не є обов`язковою.

Окрім цього, у клопотанні не вказано, у чому саме полягає неможливість розгляду судом зазначеної справи у період знаходження ОСОБА_1 на військовій службі, враховуючи, що він не позбавлений можливості здійснювати реалізацію наданих йому чинним законодавством прав засобами поштового чи електронного зв`язку, як власне було подано дане клопотання та ряд заяв про відкладення справи, або за участю захисника для здійснення захисту.

Відтак об`єктивної неможливості розгляду справи суд не вбачає.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім цього, до початку розгляду справи, вчергове (8 раз) відкладеної за клопотанням ОСОБА_1 на 26 лютого 2026 року, 24 лютого 2026 року надійшла заява ОСОБА_1 про відкладення справи, через його бажання особисто взяти участь у засіданні та неможливість такої участі у зв`язку із перебуванням на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , на підтвердження чого надав копію довідки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 від 02.02.2026 року №1918/4318 (наявна у матеріалах справи).

Суд розцінює дії ОСОБА_1 , як зловживання процесуальними правами та затягування розгляду справи з метою уникнення відповідальності.

При цьому суд відмічає, що ОСОБА_1 ні в одне із вищевказаних судових засідань не з`явився, при цьому знаючи, що на розгляді в суді відносно нього перебувають матеріали справи про адміністративне правопорушення, проявив байдужість до результатів розгляду такої, хоча неодноразово клопотав про бажання взяти участь у розгляді справи.

Проте, суд враховує, що неодноразове відкладення розгляду справи, не позбавляли ОСОБА_1 права подати свої заперечення до адміністративного протоколу для врахування при розгляду справи, а також скористатися кваліфікованою правовою допомогою фахівця у галузі права для захисту своїх інтересів або взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Втім, суду не надано інформацію та її підтвердження щодо неможливості вчинення зазначених дій ОСОБА_1 .

Отже, суд не бере до уваги заяву про відкладення розгляду справи, оскільки справа неодноразово вже відкладалася, а зволікання у розгляді справи перешкоджатиме повному, всебічному та об`єктивному розгляду справи, зважаючи на те, що є всі підстави для розгляду справи, оскільки особа, яка притягається до адмінвідповідальності особисто належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи.

Так, виходячи з положень ст.ст. 268, 277-2 КУпАП, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, де Європейський суд з прав людини наголосив, що "сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, ураховуючи вищенаведене, суд розцінює дії ОСОБА_1 , як зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи з метою уникнення відповідальності та небажання останнього особисто прийняти участь в розгляді його справи в суді або за участю його представника.

Тож, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, зважаючи на те, що судом вжиті заходи для належного сповіщення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про час, дату і місце розгляду справи, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та з`ясувавши повно, всебічно, об`єктивно усі обставини справи, приходжу до наступного висновку.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно дотримувати вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно п. 1.3. Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил. Особи, які їх порушують, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Зі змісту п. 2.9а Правил дорожнього руху вбачається, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність в тому числі і за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу. Цією ж постановою Пленуму визначено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що спричиняють вчиненню адміністративний правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. У рішенні по справі "О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності (пункт 27).

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Основними доказом по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №448158 від 09 вересня 2025 року, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 09 вересня 2025 року, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції та відеозапис з нагрудної камери патрульного поліцейського, з якого вбачається, відеозапис з портативних відеореєстраторів, а також з автомобільного відеореєстратора, якими підтверджується проходження ОСОБА_1 освідування на місці зупинки транспортного засобу газоаналізатором Драгер 6810.

Крім того, беззаперечним доказом факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння стверджується результатом тесту №4183 від 09 вересня 2025 року для вимірювання рівня алкоголю в організмі, за допомогою газоаналізатора "Drager" №6810, з якого вбачається, що у ОСОБА_1 рівень парів алкоголю складає 2,49 ‰.

Зважаючи на вказане, вважаю, що відомості у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 порушив п. 2.9 а ПДР, є достовірними та допустимими доказами.

Дії працівників поліції в частині правомірності та підставності складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не оскаржував в передбаченому законом порядку. Заперечень до адміністративного матеріалу по складеному протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не подано.

Таким чином, відсутність в матеріалах справи наданих ОСОБА_1 доказів оскарження дій працівників поліції вказує на погодження ним зі складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08 лютого 2001 року, "Лавенте проти Латвії" від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявні усі ознаки складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а його вину у вчиненому правопорушенні, в тому, що він керував транспортним засобом перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, доведено повністю.

Відповідно до ст. 33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь вини, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

Відповідно до ст.ст. 34, 35 КУпАП, судом не встановлено обставин, що пом`якшують та обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 скоїв грубе правопорушення, яке у випадку його не виявлення працівниками поліції, могло потягнути за собою тяжкі наслідки.

Вказане вище обумовлено тим, що керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Так, водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, а також і для самого себе.

Отже, враховуючи зазначені обставини справи, суд вважає, що для виправлення ОСОБА_1 , а також з метою його виховання в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, буде доречним застосувати, щодо нього стягнення у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, оскільки таке стягнення повністю досягне мети його застосування.

Положеннями ст. 40-1 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 відноситься до осіб, які підлягають звільненню від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.

Керуючись ст.ст. 40-1, 284, 287, 294, 308 КУпАП

п о с т а н о в и в :

ОСОБА_1 визнати винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП, притягнути до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

(Реквізити для сплати штрафу: отримувач коштів: ГУК у Рівненській області/21081300, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA218999980313020149000017001, призначення платежу: адміністративний штраф, протокол серії ЕПР1 № 448158).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у розмірі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:

отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;

код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;

банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001;

код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, тобто 34000 грн. (тридцять чотири тисячі гривень).

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Тарасюк А.М.