Рішення № 134404238, 16.02.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4935/25

Провадження № 2/161/2012/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Вегери Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішень та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі договору дарування від 29.12.2006 року вона набула у власність житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , які раніше належали дарувальнику ОСОБА_3 .

Крім того, 29.12.2006 року згідно договору дарування земельної ділянки, ОСОБА_3 подарувала їй земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 0722884000:01:0011:0146.

Вказує, що зазначені правочини посвідчені нотаріально, зареєстровані в Державному реєстрі правочинів, що відповідало на той час законодавству і порядку реєстрації правочинів.

Разом з тим, рішенням державного реєстратора №71602174 від 15.02.2024 року їй відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на житловий будинок. При цьому, підставою для відмови у проведенні реєстрації стало те, що право власності на вказаний будинок було зареєстровано за іншою особою, а саме, за відповідачем.

Так, 03.01.2024 року державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори прийнято рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер 71006190 від 03.01.2024 року за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Припускає, що свідоцтво про право на спадщину було видано відповідачу за законом, оскільки дарувальник ОСОБА_3 приходилась їй бабою, а ОСОБА_2 двоюрідним братом, який був зареєстрований із бабою за однією адресою.

Зазначає, що закон, яким внесено зміни щодо реєстрації правочинів і яким введено обов`язкову реєстрацію права власності, не встановлює конкретні строки виконання даної вимоги про внесення до державного реєстру відомостей про речове право і не пов`язує відсутність реєстрації права з припиненням права, яке вже набуте на законних підставах.

Враховуючи, що вона не мала наміру відчужувати будинок і земельну ділянку, тому і не вбачала термінової необхідності реєструвати своє право власності на майно, вважаючи достатнім посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом і внесення таких відомостей нотаріусом до реєстру.

При цьому, відповідачу надсилалась претензія щодо добровільного відчуження житлового будинку на її користь, але вона залишилась без реагування .

У зв`язку з чим, просила суд визнати свідоцтво про право на спадщину серії та номер 2-2, видане 03.01.2024 року державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер :71006190 від 03.01.2024 року.

В ході розгляду справи, представником позивача подано заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, у якій зазначила, що відповідно до договору дарування земельної ділянки, ділянка, на якій розташований спірний житловий будинок мала площу 0,25 га та кадастровий номер 0722884000:001:0146. При цьому, на вказану земельну ділянку було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯА №658700 від 22.12.2005 ОСОБА_3 , однак відомості про неї не були перенесені до Державного земельного кадастру.

Крім того, при реєстрації земельної ділянки згідно державного акту на право приватної власності на землю №126199 від 23.10.2002 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 , який не є учасником справи, на земельну ділянку площею 0,2699 га для ведення особистого селянського господарства, програмним забезпеченням Державного земельного кадастру присвоєно кадастровий номер 0722884000:001:0146.

Таким чином, кадастровий номер земельної ділянки, що за договором дарування належала позивачу, було присвоєно іншій земельній ділянці з іншим цільовим призначенням.

Разом з тим, рішенням Городищенської сільської ради від 12.02.2024 року №37/27 ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2364, кадастровий номер 0722884000:01:001:0300, розташовану в межах с. Несвіч Луцького району Волинської області, затверджено технічну документацію із землеустрою та в подальшому зареєстровано право власності за ОСОБА_2 .

У зв`язку з чим, просить також скасувати рішення Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області №37/27 від 12 лютого 2024 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею (присадибна ділянка) та безоплатну передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0.2364 га кадастровий номер 0722884000:01:001:0300 розташовану в межах села Несвіч Луцького району Волинської області» та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вказану земельну ділянку. Крім того, просила стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору, на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн та 10000,00 грн. «гонорар успіху».

Ухвалою суду від 19.06.2025 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Городищенську сільську раду Луцького району.

В судовому засіданні представник позивача збільшені та уточнені позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у заявах та просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, не заперечував щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу, яка є надмірно велика.

Представник відповідача Городищенської сільської ради в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений судом належним чином.

Від третьої особи Тернопільської районної державної нотаріальної контори надійшла заява про слухання справи у відсутності представника, при вирішенні справи покладаються на думку суду.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом з`ясовано, що згідно договору дарування житлового будинку від 29.12.2006 року, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 (а.с. 12-13).

Крім того, 29.12.2006 року згідно договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , остання набула у власність земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 0722884000:01:0011:0146 (а.с. 27-28).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 зареєстроване за гр. ОСОБА_2 (номер відомостей про речове право номер: 53199942) (а.с. 26).

При цьому, право власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер:2-2, видане 03.01.2024 р. державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори (а.с. 26).

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ч.1 ст. 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, згідно ст. 1218 ЦК України, входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, нотаріусами України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

П. 1.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вказує, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Згідно з п. 4.14 вказаного Порядку, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Суд враховує, що особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, яке за своєю правовою природою не є правочином.

Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року № 916/780/18 свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

На думку суду, в даному випадку, підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є порушення прав інших заінтересованих осіб, а саме ОСОБА_1 , оскільки у зв`язку із видачею оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину відповідачу, порушено право позивача щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке вона набула на підставі договору дарування, а тому підстави для визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину є обґрунтованим та відповідають обставинам справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Як було зазначено вище, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 66.4 кв.м., житловою площею 30.1 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавств (за наявності таких прав).

Отже, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт.

Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

За відсутності такого рішення реалізувати рішення суду про визнання правочину недійсним, тобто відновити порушені права позивачів, неможливо.

Так, згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, необхідно одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс 21), задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Як з`ясовано судом, на момент прийняття рішення державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 71006190 від 03.01.2024 про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 підстав для відмови у вчиненні державної реєстрації не було, а отже рішення є законним.

Разом з тим, рішення державного нотаріуса Тернопільської районної державної нотаріальної контори про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71006190 від 03.01.2024 підлягає скасуванню у зв`язку з визнанням свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки, який долучений до позовної заяви, земельна ділянка, на якій розташований спірний житловий будинок, мала площу 0.25 га та кадастровий номер 0722884000:01:001:0146 (а.с. 27-28).

Зі відповіді Головного управління Держгеокадастру у Волинській області вбачається, що на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884000:01:001:0146 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №658700 від 22.12.2005 ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, однак відомості про неї не перенесені до Державного земельного кадастру (а.с. ).

З даної відповіді також слідує, що при реєстрації земельної ділянки згідно державного акта на право приватної власності на землю №126199 від 23.10.2002 р., виданого на ім`я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,2699 га для ведення особистого селянського господарства, програмним забезпеченням Державного земельного кадастру присвоєно кадастровий номер 0722884000:01:001:0146 (а.с. ).

Таким чином, кадастровий номер земельної ділянки 0722884000:01:001:0146, що за договором дарування належала позивачу, було присвоєно іншій земельній ділянці з іншим цільовим призначенням.

При цьому, з відповіді Городищенської сільської ради слідує, що рішенням сільради від 12 лютого 2024 року №37/27 гр. ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2364 га, кадастровий номер 0722884000:01:001:0300, розташовану в межах села Несвіч Луцького району Волинської області та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с. ).

Нормами ст. 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Разом з тим, варто зазначити, що для безперешкодного та повноцінного використання об`єкту нерухомого майна позивач має право отримати від власника земельної ділянки відповідне речове право на земельну ділянку у розмірі, необхідному для експлуатації та обслуговування належному йому об`єкту нерухомого майна. (Постанова ВС КЦС від 03.04.2023 року у справі № 643/18679/18).

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Тобто у випадку переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти.

Отже, враховуючи, що предметом спору у даній справі є визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок, то позовні вимоги стосовно земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок шляхом скасування рішення Городищенської селищної ради Луцького району Волинської області від 12 лютого 2024 року №37/27 та витребування з чужого незаконного володіння також підлягають до задоволення.

А тому, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення правничої допомоги, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ч. 1, 3 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Як вбачається із договору про надання професійної правничої допомоги №2/-02/01 від 28.02.2023 року та додаткової угоди №2 до нього, ордеру, адвокатом надавалася професійна правнича допомога ОСОБА_1 у справі про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування рішень і вартість витрат визначена у сумі 15000,00 грн. (а.с. ).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

А тому, враховуючи фактичний обсяг наданої правничої допомоги, з врахуванням вимог розумності і справедливості, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн., які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач заявляє до відшкодування витрати на правничу допомогу, до складу яких включено «гонорар успіху» у розмірі 10000 грн,, посилаючись на положення пункту 5 додаткової угоди № 2 від 10.09.2024 р. до договору про надання правничої допомоги № 28-02/01 від 28.02.2023 р.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які підтверджують фактичне надання адвокатом послуг, за результатами яких підлягав би сплаті «гонорар успіху».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 травня 2025 р. у справі № 638/11780/21, гонорар успіху є умовною винагородою адвоката, яка має договірний характер і не підлягає компенсації за рахунок іншої сторони, якщо не доведено її реальність, необхідність і співмірність із фактичними діями адвоката. Верховний Суд наголосив, що «сам факт наявності в договорі умови про сплату гонорару успіху не є безумовною підставою для його стягнення з іншої сторони; суд має оцінити реальність, співмірність і розумність таких витрат».

Таким чином, враховуючи відсутність у матеріалах справи підтвердження фактичної сплати 10000 грн гонорару успіху, а також усталену судову практику Верховного Суду, ця вимога є безпідставною та не підлягає до задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, зважаючи, що відповідач визнав позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, тому суд вважає, що з останнього слід стягнути судовий збір в сумі 1561,33 ((1211,20+1911,46) / 2) грн. на користь позивача, а також повернути позивачу з державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 1561,33 грн. згідно платіжних інструкцій №0.0.4248685150.1 від 14.03.2025 року та №0.0.4416471133.1 від 17.06.2025 року.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішень та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Скасувати свідоцтво про право на спадщину серія та номер: 2-2, що видане 03.01.2024 року державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 71006190 від 03.01.2024 року.

Скасувати рішення Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області №37/27 від 12 лютого 2024 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею (присадибна ділянка) та безоплатну передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0.2364 га кадастровий номер 0722884000:01:001:0300, розташовану в межах села Несвіч Луцького району Волинської області» та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.2364 га, кадастровий номер 0722884000:01:001:0300 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розташовану в межах села Несвіч Луцького району Волинської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1561 (одну тисячу п`ятсот шістдесят одну) грн. 33 коп. судового збору та 5000 (п`ять тисяч) грн. понесених витрат на правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету половину суми сплаченого судового збору згідно платіжної інструкції № платіжних інструкцій №0.0.4248685150.1 від 14.03.2025 року та №0.0.4416471133.1 від 17.06.2025 року в розмірі 1561 (одну тисячу п`ятсот шістдесят одну) грн. 33 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач Городищенська сільська рада, адреса: Волинська область, Луцький район, с. Городище, вул. Шкільна, 35, ЄДРПОУ 04590530.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державний нотаріус Тернопільської районної державної нотаріальної контори, адреса: Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Котляревського, 27, ЄДРПОУ 05466080.

Повний текст рішення складений 26 лютого 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк