Ухвала суду № 134400711, 26.02.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/132/26

Номер провадження 1-кп/950/120/26

У Х В А Л А

26 лютого 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедин клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні №62025170040011334 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.127, ч.2 ст.406, ч.5 ст.426-1 КК України, -

з участю прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_6

в с т а н о в и в:

Лебединським районним судом Сумської області розглядається кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених розгляд якого станом на 26 лютого 2026 року не завершено.

Обвинуваченому обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 12 березня 2026 року включно.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням у якому просить продовжити строк тримання ОСОБА_3 під вартою. Клопотання обґрунтоване тим, що строк тримання під вартою спливає 12.03.2026, однак судовий розгляд не завершений, у зв`язку з чим виникла необхідність продовжити запобіжний захід. Прокурор посилається на положення ст. 183 КПК України та вказує, що тримання під вартою може застосовуватися до раніше несудимої особи, яка обвинувачується у злочині, за який передбачено покарання понад п`ять років позбавлення волі. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання від 7 до 12 років позбавлення волі, а суворість можливого покарання, з огляду на практику ЄСПЛ, є суттєвим чинником при оцінці ризиків. Ризики, передбачені п.п. 15 ч. 1 ст. 177 КПК України, є наявними та не зменшилися. На думку сторони обвинувачення, з огляду на загрозу тривалого покарання обвинувачений може переховуватися від суду, а наявність інших кримінальних проваджень щодо нього, які перебувають на розгляді судів, додатково підсилює ймовірність такої поведінки. Також вказується, що не проведено весь необхідний комплекс процесуальних дій та не встановлено всі обставини, у зв`язку з чим, перебуваючи на волі, обвинувачений може знищити, приховати або спотворити речові докази чи документи. Крім того є ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків шляхом підкупу, примусу або погроз з метою зміни чи відмови від показань. Зазначається, що на стадії судового розгляду цей ризик зберігається до моменту безпосереднього допиту свідків судом, з огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, відповідно до ст. 23 КПК України та положення ч. 4 ст. 95 КПК України. Також є ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, зокрема з урахуванням статусу обвинуваченого як військовослужбовця та можливості впливу на свідків, у тому числі із застосуванням насильства. Також зазначається про ризик самокалічення або симуляції хвороби із можливим підробленням документів для уникнення ізоляції. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, зокрема злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, самовільне залишення військової частини, дезертирство тощо, що може створити умови для переховування та ускладнити швидкий і повний судовий розгляд. На думку прокурора, більш м`які запобіжні заходи не забезпечать запобігання зазначеним ризикам, зокрема особиста порука не може бути застосована через відсутність письмових звернень поручителів, а домашній арешт не є достатнім, оскільки обвинувачений потребує постійного візуального контролю. З урахуванням вагомості доказів та тяжкості інкримінованого, сторона обвинувачення вважає, що лише тримання під вартою є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки та виконання обов`язків, у зв`язку з чим просить продовжити тримання під вартою строком 60 днів без визначення розміру застави.

В судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримав у повному обсязі, просив врахувати те, що ризики, які були підставою у обранні запобіжного заходу не перестали існувати, а також те.

Потерпіла ОСОБА_6 підтримала клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні просив обрати йому іншу міру запобіжного заходу, зокрема просив обрати запобіжний захід у вигляді застави, оскільки він бажає продовжити службу.

Захисник адвокат ОСОБА_5 просила відмовити у продовженні запобіжного заходу послалась на необґрунтованість ризиків зазначених у клопотанні прокурора, надала письмові заперечення на клопотання прокурора у яких просить суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження тримання під вартою ОСОБА_3 , вказуючи, що клопотання є необґрунтованим, а наведені прокурором ризики за ст. 177 КПК України мають абстрактний характер і не підтверджені конкретними фактичними даними. Захист зазначає, що сам факт ознайомлення сторони захисту з матеріалами провадження не доводить ризику впливу на свідків чи потерпілих, при цьому з часу внесення відомостей до ЄРДР не наведено жодного доказу спроб такого впливу, а твердження про можливість впливу через підпорядкованість, на думку захисту, не відповідає фактичним обставинам, оскільки обвинувачений проходить службу в іншій військовій частині та не має службового впливу на відповідних осіб. Захист також заперечує ризик вчинення інших військових злочинів як припущення, що ґрунтується лише на статусі військовослужбовця, та вказує на відсутність ризику переховування, посилаючись на попередню належну процесуальну поведінку обвинуваченого в іншому кримінальному провадженні після внесення застави, а також на юридичну неможливість виїзду за кордон під час воєнного стану і вилучення документів для виїзду. Також завершення досудового розслідування об`єктивно знижує ризики знищення чи спотворення доказів, а з плином часу ризики мають зменшуватися та потребують перегляду з урахуванням практики ЄСПЛ і обов`язку розглядати альтернативні запобіжні заходи. Як альтернативу у разі, якщо суд дійде висновку про необхідність продовження запобіжного заходу, захист просить визначити заставу у мінімальному розмірі для відповідної категорії правопорушень, а саме 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 266240 грн - із можливістю покладення процесуальних обов`язків. На обґрунтування можливості більш м`якого заходу, посилається на позитивну службову характеристику, авторитет у підрозділі, готовність військової частини забезпечити належну процесуальну поведінку, наявність міцних соціальних зв`язків та перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до вимог п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ст. 178 КПК України при обранні запобіжного заходу суд, зокрема, враховує вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію, майновий стан обвинуваченого, наявність судимостей обвинуваченого.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжких злочинів, за які законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від суду з метою уникнути відповідальності за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується, вчинити інше кримінальне правопорушення, і застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі суду ризикам.

Оскільки ОСОБА_3 згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого (обвинувальний акт щодо них переданий до суду) і обґрунтованість вказаного вище пред`явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, тому суд не уповноважений надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення чи судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.

Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо), а ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».

Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тобто «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, від 26.07.2001).

Суд доходить висновку, що обвинувачений ОСОБА_3 може переховуватись від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує останньому в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження.

Зокрема те, що ОСОБА_3 , проживає в іншій місцевості по не зареєстрованому місцю проживання, що в період воєнного стану додатково свідчить про наявність наведених ризиків та неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, а здійснення провадження в області, яка межує з країною агресором, підсилює заявлені ризики та переважає над доводами сторони захисту в контексті їх заперечень.

Так, хоча ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», тому беручи до уваги зазначене, суд вважає, що наявні підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності не зменшився і є актуальним.

Окрім тяжкості покарання та наявних ризиків, суд також враховує інші обставини, визначені ст. 178 КПК України, а саме вік та стан здоров`я обвинуваченого, його репутацію.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_3 раніше притягався до кримінальної відповідальності, є обвинуваченим у кримінальних провадженнях № 757/52276/20-к за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України (Печерський районний суд м. Києва) та № 761/18761/20 за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.4 ст.369 КК України (Шевченківський районний суд м. Києва), 758/7678/16-к ч.3 ст.190 КК України (Подільський районний суд м. Києва), одружений, має трьох неповнолітніх дітей, за місце несення служби характеризується позитивно, є учасником бойових дій, має державні нагороди.

Однак, обставини щодо наявних міцних соціальних зв`язків, позитивної характеристики та державних нагород, в своїй сукупності не можуть свідчити на користь зменшення заявлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які є реальними та триваючими, та які виключають можливість обрання іншого, більш м`якого, виду запобіжного заходу щодо обвинуваченого, так як альтернативні запобіжні заходи зважаючи на стадію розгляду кримінального провадження, не забезпечать належний рівень процесуальної поведінки підозрюваного.

За таких обставин суд не знаходить підстав для застосування до ОСОБА_3 більш м`яких запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або особистого зобов`язання.

Тому з урахуванням наявних ризиків та інших обставин встановлених судом, виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може запобігти ризикам, наявність яких встановлено судом, оскільки інші більш м`які запобіжні заходи не можуть цього зробити.

На думку суду, застосований відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного.

У відповідності до ч.4 ст.183 КПК України, суд не визначає розмір застави, оскільки ОСОБА_3 підозрюється, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.406 КК України.

Таким чином суд вважає за необхідне застосувати відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 27 квітня 2026 року.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, суд

у х в а л и в:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» на строк до 27 квітня 2026 року включно.

Строк дії ухвали до 27 квітня 2026 року включно.

Копію ухвали негайно після проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, направити Державній установі «Сумський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: ОСОБА_7