Рішення № 134397607, 17.02.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 17.02.2026Справа № 554/17609/25 Провадження № 2/554/479/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави

в складі головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

за участю учасників справи:

представник позивача: адвокат Лук`яненко О.А.,

представник відповідача: Микитенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом, зобов`язання вчинити дії; третя особа: виконавчий комітет Полтавської міської ради,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доГоловного управління ДПС у Полтавській області про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом, зобов`язання вчинити дії, в якому просить визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 28 кв.м; зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області подати до виконавчого комітету Полтавської міської ради клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 28 кв.м.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_1 з 1995 року працював в органах податкової міліції, а з 30.03.2008 року призначений на посаду заступника начальника державної податкової інспекції у м.Полтава. Відповідно до ордеру №51 від 27.10.2010 року ОСОБА_1 надано право на зайняття службового приміщення двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 28 кв.м, яка рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 29.07.2010 року №255 «Про заселення житлових приміщень» внесена до числа службових.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (донька) зареєстровані за вказаною адресою, що стверджується довідкою КП «ЖЕО №2» Полтавської міської ради №2561 від 20.11.2024 року. Вказаним житловим приміщенням родина користується понад 15 років.

Позивач має право на приватизацію в межах норми, визначеної законодавством, в зв`язку з чим 23.09.2024 року звернувся до Головного управління ДПС у Полтавській області з проханням посприяти у вирішенні питання виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових квартир Держаної податкової адміністрації у Полтавській області з метою приватизації у порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Листом від 25.09.2024 року відповідач з метою розгляду питання виключення з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , витребував у ОСОБА_1 документи, необхідні для виключення з числа службових квартири.

21.05.2025 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача запитувані документи. Листом від 23.06.2025 року ГУ ДПС у Полтавській області повідомило, що у ДПС не відпала потреба у використанні службової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухиляючись від подання клопотання, відповідач не визнає право позивача на приватизацію займаного житла, яке може бути реалізовано після виведення житла зі статусу службового.

Ухвалою від 11.12.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали.

Представник відповідачаГоловного управління ДПС у Полтавській області подав до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що надання працівнику адміністрацією підприємства, установи, організації службового житла у користування, факт проживання працівника у службовому житлі після припинення трудових обов`язків не встановлює обов`язку щодо прийняття рішення про виключення житла з числа службового, а є правом підприємства, установи, організації, яке може бути реалізоване виключно за умови відсутності потреби у подальшому використанні житла як службового. Чинне законодавство не надає особі право на приватизацію службового житла. До того ж, як зазначено у примітці до ордерувиконавчого комітету Полтавської міської ради від 27.10.2020 року №51, у випадку припинення роботи у даній організації зазначене службове жиле приміщення повинно бути звільнено у місячний строк усіма проживаючими. При цьому, із службового житла відповідач позивача не виселяє, а сам позивач не позбавлений можливості самостійно поліпшити свої житлові умови у інший спосіб.

Виходячи з аналізу чинного законодавства, вирішення питання про право виключення квартири з числа службових належить не особам, які отримали службове приміщення і проживають у ньому, а уповноваженому органу, який здійснює розподіл житлових приміщень (виходячи з урахуванням потреби інших працівників, які також потребують отримання службового житла).

Таким чином, вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком відповідного органу, за яким житло закріплене як службове.

Враховуючи воєнний стан на території України та окупацію значної кількості території, де працівники органів ДПС були вимушені покинути свої домівки, наголошує на тому, що на сьогодні в органах ДПС існує нагальна потреба у забезпеченні працівників службовим житлом (а.с.45-48).

Ухвалою суду від 27.01.2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її судовий розгляд по суті.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Лук`яненко О.А. позов підтримав за викладених у позовній заяві обставин, просив його задовольнити.

Представник відповідача - Микитенко І.А. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вимог з підстав, вказаних у відзиві.

Представник третьої особи виконавчого комітету Полтавської міської ради в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Згідно положень ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1995 року працював в органах податкової міліції, а з 30.03.2008 року призначений на посаду заступника начальника державної податкової інспекції у м.Полтава (а.с.11-19 - трудова книжка).

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 було звільнено з органів ДПС Полтавської області 26.03.2014 року. Стаж державної служби ОСОБА_1 на дату звільнення становить 34 роки 07 місяців 01 дні (а.с.85 зворот- довідка).

Відповідно до ордеру №51 від 27.10.2010 року ОСОБА_1 надано право на зайняття службового приміщення двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 28 кв.м, яка рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 29.07.2010 року №255 «Про заселення житлових приміщень» внесена до числа службових (а.с.92- ордер).

Згідно довідки від 20.11.2024 року, виданої КП «ЖЕО №2» Полтавської міської ради (а.с.10- зворот), в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований позивач ОСОБА_1 (з 12.11.2010 року).

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є ЖК України та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37 (далі - Положення № 37).

У положеннях чинного житлового законодавства відсутнє визначення поняття "службового житла" або "службового житлового приміщення", яке б враховувало усі його істотні ознаки. У законах та підзаконних нормативно-правових актах здебільшого фрагментарно зосереджено увагу на видах службового житла або на окремих його ознаках, наприклад, на меті надання службових жилих приміщень.

Якщо проаналізувати норми зазначених нормативно-правових актів, під службовим житловим приміщенням треба розуміти житлове приміщення, що перебуває у державній чи комунальній власності, а в окремих випадках і в приватній власності (але крім житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб), яке у зв`язку з характером трудових відносин призначене для проживання працівників.

Службові жилі приміщення призначені для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (пункт 2 розділ I «Загальні положення» Положення). Через це зазначені приміщення повинні знаходитись у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Статтею 118 ЖК України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Порядок надання службових жилих приміщень передбачений статтями 121, 122 ЖК України, згідно з якими службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, на підставі якого виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для заселення у надане службове жиле приміщення.

Так, згідно із частиною другою статті 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що воно надається у зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, а тому особа, яка користується службовим житлом усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Статтею 125 ЖК України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

У зв`язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення № 37 підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Отже, особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв`язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового.

Відповідно до частини першої статті 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до пункту 2 Положення № 37 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Пунктом 3 Положення № 37 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Згідно з пунктом 6 Положення № 37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Зі змісту вказаних положень виходить, що вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради №255 від 29.07.2010 року «Про заселення жилих приміщень», п.6 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 , визначено службовою Державної податкової адміністрації у Полтавській області для заселення відповідної категорії працівників. Відповідно до п.15 зазначеного рішення відділу обліку та приватизації міськвиконкому видати ордери згідно з додатком до цього рішення та у відповідності до чинного житлового законодавства (а.с.23 зворот).

Аналізуючи наведене вище, вбачається, що жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Законодавчо перелік підстав за яких така потреба може відпасти не визначений, а тому при вирішенні питання про наявність умов за яких відпадає потреба у використанні житла як службового слід керуватись роз`ясненнями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.04.2013 року, і до таких умов можна віднести: 1) скорочення посад, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло; 2) особи, які працюють на посадах, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло, забезпечені власним житлом, що дозволяє їм належним чином виконувати свої трудові обов`язки.

Жодну з наведених умов не покладено в обґрунтування правової підстави позову.

Тобто, доцільність перебування квартири зі статусом "службова" вирішує сам власник, а не користувач (наймач).

Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є лише однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.

Подання такого клопотання є правом, а не обов`язком підприємства, установи, організації.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 760/31360/19.

Тобто, прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень, в який суд втручатись не вправі.

На час вирішення справи відповідачем не порушувалось питання про виключення квартири з числа службових у зв`язку із існуванням потреби у використанні цієї квартири як службової.

При отриманні у користування службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , позивач був обізнаний про її статус та міг усвідомлювати тимчасовий характер користування житлом, наданого у період його перебування у трудових відносинах із його роботодавцем (балансоутримувачем), з урахуванням гарантій, передбачених статтею 125 ЖК України.

Чинне законодавство не надає особі право на приватизацію службового житла.

Верховний Суд в постанові від 03.10.2022 року у справі № 643/15613/19 зазначив, що особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв`язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового. Виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, а чинним законодавством не передбачені правові норми, які зобов`язували б власника службового житлового приміщення виключити його із цього фонду.

Позивач ОСОБА_1 продовжує на власний розсуд користуватися квартирою, наданою у користування як службове житло (будь-яких перешкод у користуванні позивачем наданим йому для проживання житлом судом не встановлено).

Отже, варто також зазначити, що право позивача на житло не порушено, оскільки його не позбавляють можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставиться питання і про виселення позивача зі спірної квартири. Доказів протилежного суду не надано.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Встановивши, що виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, а чинним законодавством не передбачені правові норми, які зобов`язували б власника службового житлового приміщення виключити його із цього фонду, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 28 кв.м; зобов`язання Головного управління ДПС у Полтавській області подати до виконавчого комітету Полтавської міської ради клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 28 кв.м.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.118, 121,122, 123, 125 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом, зобов`язання вчинити дії; третя особа: виконавчий комітет Полтавської міської ради,- залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 26.02.2026 року.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

відповідач:Головне управління ДПС у Полтавській області, місцезнаходження: 36014, м.Полтава, вул.Європейська,4, код ЄДРПОУ: 44057192;

третя особа: виконавчий комітет Полтавської міської ради, місцезнаходження: 36000, м.Полтава, вул.Соборності,36, код ЄДРПОУ: 05384689.

Суддя А.М.Чуванова