Рішення № 134390064, 25.02.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 рокусправа № 380/28855/23 м.ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гавдик З. В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Управління Служби безпеки у Львівській області, в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2021 (з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу) по 15.11.2023 (день, що передував проведенню остаточного розрахунку);

- зобов`язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати при звільненні з 24.03.2021 по 15.11.2023 (включно);

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2021 по 26.06.2024 (включно);

- зобов`язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати при звільненні з 24.03.2021 по 26.06.2024 (включно);

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не провів своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме, своєчасно не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив, з підстав, що обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником у день його звільнення передбачений КЗпП, однак згідно норм законодавства, яким врегульовується проходження військової служби, положення КЗпП на військовослужбовців не поширюються. Відповідач також зазначає, що в день звільнення позивачу виплачено позивачу всі належні йому виплати, на підставі діючих нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини щодо нарахування грошового забезпечення. У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просив відмовити повністю.

20.07.2024 позивач подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах законодавства, зокрема статей 116, 117 КЗпП, відповідно до яких відповідач зобов`язаний був на день виключення позивача із списків частини та всіх видів забезпечення провести розрахунок, тобто виплату усіх сум належних позивачу. Позивач зазначив, що для прийняття справедливого та законного судового рішення за результатами розгляду позовних вимог ОСОБА_1 наявні підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

22.04.2025 відповідач подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 11.12.2023 суддя відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 26.07.2024 суд клопотання представника відповідача про об`єднання позовів задовольнив повністю. Об`єднав в одне провадження адміністративні справи №380/14191/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій та № 380/28855/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою від 03.12.2024 суд зупинив провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 440/6856/22.

Ухвалою від 27.10.2025 суд поновив провадження у цій справі.

Судом встановлені наступні обставини:

Відповідно до витягу з наказу голови Служби безпеки України від 18.03.2021 № 335-ОС/дск «По особовому складу» звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «г» ( у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Служби безпеки України по Управлінню Служби безпеки України у Львівській області підполковника ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з наказу начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 22.03.2021 № 177-ОС/дск «По особовому складу» виключено зі списків особового складу ОСОБА_1 з 23 березня 2021 року.

При виключенні із списків особового складу, відповідачем поза строками проведення розрахунку при звільненні з військової служби здійснено виплату :

- 26.03.2021 компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 34 746,62 грн, що підтверджується інформацією щодо проведених нарахувань та виплат при звільненні з військової служби підполковника ОСОБА_1 станом на 23.03.2021;

- 29.03.2021 грошової компенсації за 40 невикористаних днів щорічної основної відпустки у сумі 16 842,32 грн, що підтверджується інформацією щодо проведених нарахувань та виплат при звільненні з військової служби підполковника ОСОБА_1 станом на 23.03.2021;

- 29.03.2021 грошової компенсації за 84 невикористаних дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки у сумі 35 368,87 грн, що підтверджується інформацією щодо проведених нарахувань та виплат при звільненні з військової служби підполковника ОСОБА_1 станом на 23.03.2021;

- 29.03.2021 частину заборгованості одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у сумі 69 474,02 грн, що підтверджується інформацією щодо проведених нарахувань та виплат при звільненні з військової служби підполковника ОСОБА_1 станом на 23.03.2021;

- 16.08.2021 частини заборгованості одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у сумі 37 894,92 грн, що підтверджується інформацією щодо проведених нарахувань та виплат при звільненні з військової служби підполковника ОСОБА_1 станом на 23.03.2021;

16.11.2023 відповідачем виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2022, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №380/14898/22, виплачено заборгованість грошового забезпечення у сумі 106 640,78 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ «ОЩАДБАНК»;

- 27.06.2024 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 у справі №380/14976/22, здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за 17 календарних років служби, компенсації за невикористані 40 днів основної відпустки та 84 дні додаткової відпустки із включенням до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби у розмірі 8207,36 грн, надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 1162,50 грн, надбавки підрозділу «К» у розмірі 458,00 грн., щомісячного преміювання у розмірі 775,00 грн, доплати за роботу з оперативними джерелами у розмірі 775,00 грн, індексації в розмірі 216,51 грн) на загальну суму 144 278,54 грн (з урахуванням утриманого ПДФО та військового збору, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ «ОЩАДБАНК» та розрахунком одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористанні відпустки ОСОБА_1 .

Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За змістом частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини першої статті 20 Закону України «Про Службу безпеки України» умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 затверджено Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі - Положення № 1262/2007), яке відповідно до пункту 1 розділу I визначає порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, рядового, сержантського і старшинського складу Служби безпеки України, виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби у воєнний час.

Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями Служби безпеки України не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Зокрема цими нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому поліцейському, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас такі питання врегульовані КЗпП України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме статтями 116, 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на вказане суд відхиляє доводи відповідача про те, що норми статей 116, 117 КЗпП України не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження ними військової служби.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу заборгованості з грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується ситуацій, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих ситуацій, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому разі законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

Суд також ураховує, що в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, надалі вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Тож спірним у цих правовідносинах є періоди:

-з 24 березня 2021 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення) по 15 листопада 2023 року (день, що передує дню остаточного розрахунку);

-з 24 березня 2021 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення) по 26 червня 2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Вказані спірні періоди стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього.

Періоди з 24 березня 2021 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.

Проте періоди з 19 липня 2022 року по 15 листопада 2023 року, з 19 липня 2022 року по 26 червня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, які суд ураховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Така ж позиція підтримана Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду і в постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 (пункт 73), в якій Суд відзначив, що у категорії справ з подібним предметом спору «належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові».

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

Згідно з пунктами 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, № 100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із наявних у матеріалах справи розрахунків нарахувань та утримань ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.12.2020 та із 01.01.2021 по 23.03.2021, складених відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 380/14898/22, а також із рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі № 380/14976/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління СБ України у Львівській області, на яке покликається відповідач у відзиві на позовну заяву слідує, що грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалось до 17.01.2021 у зв`язку із перебуванням останнього у розпорядженні.

Із розрахунку нарахувань та утримань ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.12.2020 середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні повні місяці служби (листопад 2020 року 24428,15 грн, грудень 2020 року 24428,15 грн) для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100 становить 800,92 грн (листопад 24428,15 грн + грудень 24428,15 грн = 48856,3 грн/61 календарний день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 481 календарний день.

Однак, суд в частині застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 розраховує таку відповідно до формули, виведеної Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат мав становити 459 109,39 грн (100 %), з яких:

- 13 863,32 грн (за виключенням суми ПДФО) виплати, здійснені позивачу на момент звільнення з військової служби;

- 26.03.2021 виплачено компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 34746,62 грн.;

- 29.03.2021 виплачено грошову компенсацію за 40 невикористаних днів щорічної основної відпустки у сумі 16842,32 грн;

- 29.03.2021 виплачено грошову компенсацію за 84 невикористаних дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки у сумі 35368,87 грн;

- 29.03.2021 виплачено частину заборгованості одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у сумі 69474,02 грн;

- 16.08.2021 виплачено частину заборгованості одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у сумі 37894,92 грн;

Також 16.11.2023 відповідачем виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2022, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі № 380/14898/22, виплачено заборгованість грошового забезпечення у сумі 106 640,78 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку «ОЩАДБАНК».

Також 27.06.2024 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 у справі № 380/14976/22, здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за 17 календарних років служби, компенсації за невикористані 40 днів основної відпустки та 84 дні додаткової відпустки із включенням до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби у розмірі 8207,36 грн., надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 1162,50 грн., надбавки підрозділу «К» у розмірі 458,00 грн., щомісячного преміювання у розмірі 775,00 грн., доплати за роботу з оперативними джерелами у розмірі 775,00 грн., індексації в розмірі 216,51 грн.) на загальну суму 144 278,54 грн (з урахуванням утриманого ПДФО та військового збору, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку «ОЩАДБАНК» та розрахунком одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористанні відпустки ОСОБА_1 .

Отже, відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума (34746,62 грн +16842,32 грн+35368,87 грн+69474,02 грн+37894,92 грн+ 106 640,78 грн+144 278,54 грн = 445 246,07 грн) у співвідношенні до загальної суми 459 109,39 грн складає 96,98 %.

Обчислена сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення за період з 24.03.2021 (з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу) по 18.07.2022 становить 385 242,52 грн (481 к.д.* 800,92 грн).

Отже, пропорційний від розміру невиплачених сум розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2021 року по 18.07.2022 року включно у цьому випадку має становити 373 608,20 грн (385 242,52 грн *96,98 %).

Щодо визначення суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 по 15.11.2023.

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19 січня 2023 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 185 календарних днів.

Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період становить 148 170,20 грн (800,92 грн *185 к.д.).

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 521 778,40 грн (148 170,20 грн+373 608,20 грн).

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо судового збору, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд-

В И Р ІШ И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Дмитра Вітовського, буд. 55, ЄДРПОУ 20001591) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2021 по 15.11.2023.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2021 по 26.06.2024 (включно).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Дмитра Вітовського, буд. 55, ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 521 778,40 (п`ятсот двадцять одну тисячу сімсот сімдесят вісім) гривень 40 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Дмитра Вітовського, буд. 55, ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 00 копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович