Рішення № 134389195, 26.02.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2026 р. справа № 300/7855/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 №959210153246 про відмову ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, як інваліду дитинства;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити переведення та виплату пенсії по втраті годувальника, як інваліду дитинства відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 13.06.2025.

В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що позивачка перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії по інвалідності, як інвалід дитинства. 13.06.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника. Відповідач рішенням від 20.06.2025 №959210153246 відмовив у призначенні пенсії по втраті годувальника, оскільки позивачка визнана особою з інвалідністю 19.10.2001, у віці 33 років, а відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу. Члени сім`ї померлого годувальника для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, дати що стали інвалідами до досягнення 18 років мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Не погоджуючись із таким рішенням відповідача позивачка вважає, що має право на переведення на пенсію по втраті годувальника, відтак звернулася із даним позовом до суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.29-30).

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву, який отримано судом 17.11.2025 за №0900-0902-7/56497 від 11.11.2025 (а.с.33-34). Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача вказала на те, що аналізом наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 визнана особою з інвалідністю 19.10.2001, у віці 33 років. Згідно з частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію діти, що стали інвалідами до досягнення 18 років, мають право за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Відтак оскільки відсутні документи про те, що позивачка могла мати медичні показання, щодо визнання її інвалідом до 18 річного віку, відповідачем прийнято рішення про відмову у переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника (а.с.33-34).

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно, що підтверджується копії паспорта серії НОМЕР_1 (а.с.5).

13.06.2025 позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 №959210153246 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки відсутні документи про те, що позивачка могла би мати медичні показання, щодо визнання її інвалідом до 18 річного віку. Аналізом наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 визнана особою з інвалідністю до 18 річного віку. В даному рішенні відповідач посилається на статтю 36 Закону України №1058-IV де зазначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу. Члени сім`ї померлого годувальника для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, дати що стали інвалідами до досягнення 18 років мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

За таких обставин, не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 №959210153246, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 36 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України Закону № 1058- IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частинами другою та третьою статті 36 закону № 1058-IV регламентуються поняття непрацездатних членів сім`ї, які були на утриманні годувальника. Зокрема, непрацездатними членами сім`ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 38 Закону № 10258-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Зі змісту цих норм вбачається, що перелік непрацездатних членів сім`ї, яким може бути призначена пенсія у зв`язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім`ї, як-от спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов`язків.

Пунктом 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.

Також надаються такі документи: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, має такі документи); 2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія; 3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником; 4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; 5) документи про вік померлого годувальника сім`ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; 6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання; 7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років; 8) відомості про місце проживання; 9) документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника; 10) експертний висновок про встановлення причинного зв`язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника).

Відповідно до пункту 2.18 Порядку № 22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

За ч. 3 ст. 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16.11.2000 № 2109 причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Тобто право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. Отже, є два випадки для призначення пенсії такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років.

Наведене також узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV, за яким непрацездатними членами сім`ї померлого годувальника вважаються також діти померлого годувальника старші 18 років, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

При цьому, формулювання "стали інвалідами до досягнення 18 років" не є тотожнім "отримали статус інваліда до досягнення 18 років" (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров`я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.

Водночас, статус інвалід з дитинства встановлюється в день надходження до комісії документів виключно після 18 років.

Наведене узгоджується з правовою позицією, що викладена Верховним Судом у постанові від 27.10.2021 (справа № 759/6651/16-а).

Як встановлено судом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Статус інваліда з дитинства встановлений позивачці після 18 років.

Суд зауважує, що в матеріалах даної справи наявна копія Індивідуальної програми реабілітації інваліда за №942 від 31.10.2019 де вказано, що ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства безтерміново з 19.10.2001 (а.с.8).

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісієї серії 12 ААБ №382432, позивачка є інвалідом з дитинства.

Разом з тим, в довідці МСЕК серії 12 ААБ №382432 від 29.10.2019 чітко зазначено причину встановлення такої інвалідності: "з дитинства", що дає суду всі підстави вважати, що інвалідність у позивача настала до досягнення нею вісімнадцятирічного віку.

Отже, пенсійним органом не враховано, що вказаною вище довідкою підтверджується те, що позивач має медичні показання для визнання особою з інвалідністю до 18 років.

Крім того суд зауважує, що протилежного, в межах цієї справи, відповідачем не доведено, та відповідних доказів суду не надано.

Відтак, позивачка в розумінні Закону № 1058-IV вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника і має право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону № 1058-IV, у разі дотримання інших умов, які не були предметом розгляду даної адміністративної справи.

Такі дії мають наслідком визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 №959210153246 про відмову у призначенні пенсії позивачці.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Оскільки матеріали справи не містять оцінки пенсійного органу щодо дотримання інших умов, які є необхідними про призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника та у зв`язку з тим, що відповідна оцінка достатності умов належить до дискреційних повноважень пенсійних органів, суд позбавлений можливості задовольнити другу позовну вимогу щодо призначення пенсії.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Окремо необхідно наголосити, що у разі недостатності поданих позивачем документів, відповідач може звернутися з пропозицією надати додаткові документи, які необхідні для призначення пенсії та передбачені відповідними порядком.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність обставин, передбачених ст.9 КАСУ, тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, що прийняв оскаржуване рішення повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії та прийняти обґрунтоване і законне рішення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачкою, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 27.10.2025 за №2126-3602-7059-0579 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн (а.с.26).

Крім того, представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про відшкодування судових витрат по справі у розмірі 12000 грн.

Дослідивши матеріали клопотання про відшкодування позивачці судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а також наявні у матеріалах справи докази, суд встановив таке.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, вказаною нормою передбачено можливість стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, не всіх понесених протилежною стороною судових витрат, а лише тих, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу.

Приписами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що хоча витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави), законом все ж передбачено їх розподіл між сторонами за результатами розгляду справи.

Оцінюючи правомірність вимоги позивачки щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, апеляційний суд виходить із такого.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

На виконання вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України позивачкою до позовної заяви надано договір про надання правничої допомоги від 08.08.2025 між позивачкою та адвокатом Атаманюком В.М., акт виконаних робіт від 15.09.2025, квитанція № 370052 від 24.10.2025 на суму 12 000 грн.

Відповідно до акту виконаних робіт за договором від 15.09.2025, на виконання договору про надання правничої допомоги адвокатом Атаманюком В.М. надано позивачці такі послуги: представлення інтересів та складання процесуальних документів у справі про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії та зобов`язання вчинити певні дії - 12 000 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 12 000,00 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Враховуючи те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що вивчення адвокатом законодавства та консультація клієнта, а також складання позовної заяви не потребує значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу, а також те, що позов задоволено частково, через що суд дійшов висновку про те, що клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 1000 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 №959210153246 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 13.06.2025 про переведення на пенсію по втраті годувальника, як інваліду дитинства відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок та частину витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.

Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.