Ухвала суду № 134388131, 26.02.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

26 лютого 2026 рокуЛуцькСправа № 140/479/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін клопотання Міністерства юстиції України про закриття провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТО-СТРОЙ-СЕРВІС» до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТО-СТРОЙ-СЕРВІС» (далі «НАФТО-СТРОЙ-СЕРВІС», позивач) звернулось з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі МЮ України, Мін`юст, відповідач) про визнання протиправними дій щодо винесення наказу від 22.12.2025 №3549 «Про задоволення скарги».

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

19.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивач надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Позивач, станом на 26.02.2026, пояснень з приводу заявленого клопотання не подав.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).

При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Мін`юсту від 22.12.2025 №3549 скаргу Дніпровської міської ради від 06.10.2025 №1/11-411 задоволено частково, а саме: визнано прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області Верешко С.В. від 31.07.2025 №№80166353, 80166083, в іншій частині вимог відмовлено, виконання наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.

Господарським судом міста Києва 27.01.2026 відкрито провадження у справі №910/200/26 за позовом ТзОВ «НАФТО-СТРОЙ-СЕРВІС» до МЮ України, Дніпровської міської ради про визнання права власності, визнання протиправним та скасування Наказу №3549/5.

Таким чином, спір у цій справі стосується приватноправових відносин, які виникають на підставі оскаржуваного наказу.

Отже, Господарським судом міста Києва під час розгляду справи №910/200/26 встановлюватиметься законність прийняття Наказу №3549/5.

Водночас, слід зауважити, що позиція Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду спорів стосовно наказів Мін`юсту за результатами розгляду скарг є сформованою. Так, Верховний Суд вважає, що участь МЮ України як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц наголосила на тому, що вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин та зазначила: «Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду».

У постанові від 29.05.2019 у справі №826/9341/17 за позовом фізичної особи до Мін`юсту про визнання протиправним та скасування наказу Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, що виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом відповідача. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. Позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб. Предметом спору в цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного.

Суд зазначає, що позивач, звернувшись до суду з позовною заявою у цій справі, оскаржує дії щодо винесення наказу від 22.12.2025 №3549 «Про задоволення скарги».

Проте, суд зазначає, що Господарським судом міста Києва у справі №910/200/26 про визнання протиправним та скасування Наказу №3549/5 буде також розглядатись процедура розгляду скарг при прийнятті відповідного рішення Мін`юстом.

Отже, суд вважає недоцільним розгляд у двох окремих судових справах питання щодо обґрунтованості та законності одного й того самого Наказу №3549/5.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що даний спір є не публічно-правовим, і має вирішуватися судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання закриття провадження у справі, передбачено, що суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;

7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;

8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Суд зазначає, що норми вказаної статті містять вичерпний перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі, зважаючи на сутнісні характеристики права на звернення до суду.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку господарського судочинства.

Згідно вимог пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Статтею 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Оскільки, Господарським судом міста Києва 27.01.2026 відкрито провадження у справі №910/200/26 за позовом ТзОВ «НАФТО-СТРОЙ-СЕРВІС» до МЮ України, Дніпровської міської ради про визнання права власності, визнання протиправним та скасування Наказу №3549/5, суд вважає, що позивач вже вчинив дії щодо захисту порушених прав.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись ст.ст. 189, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Міністерства юстиції України про закриття провадження, - задовольнити.

Провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТО-СТРОЙ-СЕРВІС» до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Дмитрук