Рішення № 134384932, 26.02.2026, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа №243/12139/25

Провадження №2/243/232/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26 лютого 2026 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Соловйової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Коваленка В.В.

від учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Горлівської міської ради Донецької області про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

26.12.2025 адвокат Ільїна В.Ю., діючи на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою про визнання за ним права власності на нежитлове приміщення в м. Горлівка Донецької області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 лютого 1998 р. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу став власником нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На цей час м. Горлівка є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України. Під час переміщення з місця постійного проживання позивач втратив договір купівлі-продажу нежитлового приміщення та технічний паспорт. З приводу втрати документів позивач звертався до поліції, а також до державного реєстратора, який відмовив в реєстрації прав на нерухоме майно. Позивач частково віднайшов копії документів: першу сторінку договору купівлі-продаж та частину сторінок технічного паспорту на вказане нежитлове приміщення. Однак зареєструвати право власності на приміщення не має можливості. З наведених підстав позивач, посилаючись на положення ст. 392 ЦК України, просить суд визнати за ним право власності на вказане нежитлове приміщення.

Ухвалою суду від 29.12.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження, сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті позову, призначено підготовче засідання.

У встановлений судом строк сторони заяви по суті позову не подали.

Ухвалою суду від 03.02.2026 підготовче провадження у справі закінчено, розгляд справи по суті призначено на 26.02.2026.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, надали заяву про розгляд справи без їх участі, просять задовольнити позовні вимоги.

Відповідач, Горлівська міська рада, у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, доказів поважності своєї неявки або заяви про розгляд справи за відсутності відповідача до суду не надходило. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням з точки зору їх належності, допустимості, достовірністю кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно наданою позивачем копією договору купівлі-продажу від 10 лютого 1998 р., ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купив вбудоване нежиле приміщення номер АДРЕСА_1 , не жилою площею 63,8 кв. м А-1, прибудову а, ганок а1.

Позивачем також надано суду копію окремих сторінок технічного паспорту на будівлю літ. А-1 по АДРЕСА_1 , виготовлених Горлівським міським бюро технічної інвентаризації 8 січня 1998 року.

Згідно копії талону-повідомлення єдиного обліку Дарницького управління поліції ГУНП в м. Києві 26 вересня 2025 р. ОСОБА_1 звернувся до управління поліції із заявою про відсутність документів на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом за підписом начальника відділу превенції Дарницького управління поліції ГУНП в м. Києві Воробйову Ю.М. повідомлено, що вжитими поліцією заходами встановити місце знаходження вказаних документів не надалось можливим.

26 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про реєстрацію за ним права власності на вказану будівлю.

Рішенням державного реєстратора від 17 листопада 2025 року в проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 відмовлено в зв`язку з тим, що заявником не подані документи, що підтверджують право власності на будівлю.

Отже, в судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 10 лютого 1998 року є власником нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, документ, який засвідчує його право власності, втрачено.

Для вирішення справи, суд приймає до уваги наступне законодавство.

Згідно зі ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, передбаченому законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 15, частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права власності.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Нормою статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, способу для відновлення порушеного права власника.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 453/1240/13 (провадження № 61-20741св18).

Суд приймає до уваги, що позивач набув право власності на вказану будівлю в установленому законом порядку, однак втратив правовстановлюючий документ, що є підставою для визнання за ним права власності на цю будівлю відповідно до ст. 392 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду із зазначеним позовом було сплачено 1 333,00 грн. судового збору, однак вимога щодо відшкодування понесених судових витрат не заявлена, тому судові витрати підлягають залишенню за позивачем.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 316, 321, 328, 392 ЦК України, ст. ст. 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Горлівської міської ради Донецької області про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 63,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 26 лютого 2026 року.

Суддя О.О. Соловйова