Ухвала суду № 134377993, 25.02.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1603/24

провадження 1-кс/492/15/26

УХВАЛА

Іменем України

25 лютого 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 ,

захисника-адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою, у кримінальному провадженні за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ Миколаївської області, громадянина України, українця, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України, -

встановив:

В провадженні Арцизького районного суду Одеської області знаходяться обвинувальні акти за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України.

20 лютого 2026 року до суду від прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_3 надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 .

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою. В обґрунтування клопотання посилався на те, що в наявний час ризики, що були підставою для обрання такого запобіжного заходу як тримання під вартою не зникли та не перестали існувати.

Обвинувачений, захисник-адвокат у судовому засіданні не заперечували проти продовження строку тримання під вартою, просили зменшити розмір застави.

Суд, розглянувши клопотання про продовження строку тримання під вартою, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Згідно з частиною 1 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року кримінальне провадження № 42024052610000003, внесене 04 квітня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, № 12024141350000254, внесене 02 квітня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України (справа № 492/1603/24) та кримінальне провадження № 12025000000000686, внесене 12 березня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307 КК України (справа № 495/2095/25) об`єднані в одне провадження, присвоєно єдиний номер 492/1603/24.

Також, ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року продовжено обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 307 КК України, строком на 60 (шістдесят) днів з 29 грудня 2025 року по 26 лютого 2026 року, включно, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 закінчується 26 лютого 2026 року.

Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Європейський суд з прав людини у справі Харченко проти України від 10 лютого 2011 року зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальні акти відносно обвинуваченого ОСОБА_5 в об`єднаному кримінальному провадженні перебувають на стадії судового розгляду, строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 25 грудня 2025 року закінчується 26 лютого 2026 року.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, тяжкість злочину не є єдиною підставою для обрання виключного запобіжного заходу, як тримання під вартою, а враховується разом з іншими обставинами по справі.

У постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 червня 2023 року у справі № 450/1357/17 (провадження № 51-3965км19) Верховний суд зазначив, що виходячи зі змісту диспозицій статей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України, терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні за своїм правовим значенням. При цьому обрання - є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження - вторинна стадія, яка наступає, за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд дійшов висновку, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на цей час.

Відповідно до вимог статті 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд зважає на висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках: при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд; при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя; при ризику вчинення ним подальших правопорушень; при ризику спричинення ним порушень громадського порядку. Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.

Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.

У провадженні Арцизького районного суду Одеської області перебувають об`єднані кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307 КК України.

Отже, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, що відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких, умисних злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Покарання за вчинення даних кримінальних правопорушень передбачає позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років (частина 1 статті 307 КК України), на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна (ачтина 2 статті 307 КК України), на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна (частина 3 статті 307 КК України).

Під вартою обвинувачений ОСОБА_5 перебуває з 24 серпня 2024 року. Вказаний строк, зважаючи на тяжкість, складність кримінального провадження, яке налічує декілька епізодів, необхідність дослідити значну кількість доказів, станом натепер не є поза межами розумного.

Беручи до уваги зазначене, тяжкість злочинів, інкримінованих ОСОБА_5 і суворість покарання, що може загрожувати йому у разі визнання винуватим, що достеменно відомо обвинуваченому, є підстави вважати наявним ризик з боку обвинуваченого переховуватись від суду, залишивши територіальні межі області.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Крім того, актуальними залишаються ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки інкриміновані ОСОБА_5 злочини, пов`язані з незаконним обігом психотропних речовин, що створює реальну загрозу суспільній безпеці в умовах воєнного стану. Такі дії свідчать про високий рівень суспільної небезпеки особи, а отже про ризик продовження злочинної діяльності або вчинення інших кримінальних правопорушень у разі перебування на волі, враховуючи, що кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується ОСОБА_5 були припинені не з власної волі обвинуваченого, а працівниками правоохоронних органів.

Таким чином, суд вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України.

Також, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відпала необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжному заході у виді тримання під вартою.

Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи. Зміна запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження в суді.

Крім того, матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою.

Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

Оцінивши обставини, визначені статтею 178 КПК України, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п`яти років з конфіскацією майна, застосований до нього раніше запобіжний захід у виді тримання під вартою не порушував у зв`язку з відсутністю об`єктивної можливості такого порушення, що не залежало від його волі; одружений, має дитину; не судимий; вчинив злочин у наявному кримінальному провадженні в повнолітньому віці, належна процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_5 не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, оскільки останній на даний час становить підвищену суспільну небезпеку, а саме, у нього наявний високий ризик можливості переховування від суду та з метою уникнення кримінальної відповідальності, наявний ризик знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, а також за відсутності постійного місця роботи та необхідних коштів для його існування, ризик вчинення нового кримінального правопорушення, тому суд дійшов висновку, що клопотання про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим і підлягає задоволенню та обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою слід залишити на строк шістдесят днів з моменту постановлення наявної ухвали, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор», тобто з 25 лютого 2026 року до 25 квітня 2026 року.

Судом не встановлено підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Задовольняючи клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд відповідно до положень статей 182, 183 КПК України, враховуючи матеріальне становище обвинуваченого, тяжкість вчинених ним злочинів, вважає за необхідне визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 130 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн. х 160 432640 грн), оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинувачених, суд не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Тому такий розмір застави є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_5 .

Також, застосовуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у виді застави, суд вважає за необхідне покласти на нього обов`язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини 5 статті 194 КПК України та роз`яснити наслідки їх невиконання.

Відповідно до частини 4 статті 202 КПК України обвинувачений ОСОБА_5 звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом у наявній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

Керуючись статтями 177, 178, 183, 197, 199, 201, 331, 369-372 КПК України, суд, -

постановив:

Клопотання прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - задовольнити.

Продовжити обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України, строком на 60 (шістдесят) днів з 25 лютого 2026 року по 25 квітня 2026 року, включно, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 закінчується 25 квітня 2026 року.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_5 розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, в розмірі 130 (сто тридцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 432640 (чотириста тридцять дві тисячі шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному у наявній ухвалі протягом її дії для зарахування заставної суми у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 у разі внесення застави наступні обов`язки:

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

- прибувати за першою вимогою на виклики до прокурора та суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування з потерпілим, свідками, з приводу обставин вчинених ним кримінальних правопорушень.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 25 квітня 2026 року.

Оригінал документу, у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 наслідки невиконання вказаних обов`язків, а саме: якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться до суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію наявної ухвали вручити сторонам судового провадження та направити для виконання до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».

Ухвала про продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду, протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим ОСОБА_5 , який тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії наявної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області ОСОБА_1