Рішення № 134370927, 16.02.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18035/24

Провадження № 2/522/1810/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2026 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гудзюк Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, по якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовна заява мотивована тим, що з 01.03.2003 року позивач перебував у шлюбі з відповідачем, який розірвано відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24.03.2020 року, що набрало законної сили. У період шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_3 . З 2022 року відповідачка подальшою долею доньки не цікавиться, не піклується про ії фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на ії фізичний розвиток як складову виховання, зовсім не спілкується з дитиною, шо також негативно впливає на ії самоусвідомлення, не надає доступу до культурних та інших цінностей. Дитина проживає разом з ним та перебуває на повному його утриманні та забезпеченні. Позивач виховує і повністю утримує дитину, бере участь у його житті, відвідує батьківські збори у школі, цікавиться його навчанням та успішністю в навчальному закладі.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 18.10.2024 відкрито провадження, встановлений загальний порядок розгляду справи.

Ухвалою від від 18.10.2024 витребувано:

від Органу опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області (Код ЄДРПОУ 04377753, місцезнаходження: 67661, Одеська обл., Одеський р-н, с. Нерубайське, пл. Партизан, буд. 4) висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

із Державної прикордонної служби України відомості чи перетинала громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 державний кордон України у період з 01.01.2022 року та по теперішній час.

Ухвалою від 30.10.2025 закрито підготовче судове засідання та призначена справа до розгляду.

Представник позивача в підготовчому судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

В судове засідання 16.02.2026 учасники справи не з`явились.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Нерубайскої сільської ради у судове засідання також не з`явилася, надіславши заяву про розгляд справи без участі, щодо задоволення позову покладався на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

01.03.2003 року позивач перебував у шлюбі з відповідачем, який розірвано відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24.03.2020 року, що набрало законної сили.

У період шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_3 .

У 2022 році ОСОБА_4 виїхала за межі України, що підтверджується листом Державної Прикордонної служби України від 18.03.20205 (а.с. 87).

У висновку Служби у справах дітей Нерубайської сільської ради, затвердженого рішенням № 232 від 19.06.2025 року, визнано недоцільним позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, оскільки мати хоча і перебуває за кордоном, але бере участь у вихованні дитини та виконує батьківські обов`язки, дійсно проявляє інтерес до дитини. У висновку зазначено, що під час засідання комісії за допомогою засобів комунікації було з`ясовано особисту думку матері щодо позбавлення ії батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, вона заперечила щодо позбавлення ії батьківських прав (а.с. 106 - 109).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено саме на позивачку.

При цьому судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Керуючись статтями 2-4, 12, 13, 223, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 24.02.2026.

Суддя Р.Д. Абухін

16.02.26