Рішення № 134368830, 25.02.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/5013/24

2-о/760/176/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді - Козленко Г.О., за участі секретаря Крикуна І.В., розглянувши в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Київська міська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зварич Олег Ігорович про встановлення факту прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

До Солом`янського районного суду м. Києва через свого представника звернувся ОСОБА_1 із заявою, в якій просив:

- встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини - квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1208641980000, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявника - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 .

Заявник зазначає, що спадакодавець заповіт не склала, він є єдиним сином своєї матері та інші спадкоємці відсутні.

Як вказує заявник, за місцем своєї реєстрації, а саме: АДРЕСА_2 не проживає з 2007 року. Квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 заявник та ОСОБА_3 отримали у спадок за заповітом у 2017 році, однак заявник від своєї долі у розмірі 1/2 відмовився на користь матері. Із квітня 2017 року заявник постійно проживав разом із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , а починаючи з квітня 2021 року заявник здійснював постійний догляд за хворою матір`ю та повністю забезпечував останню. Після смерті ОСОБА_3 заявник оплатив послуги з організації та поховання останньої.

Заявник зазначає, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 перейшла в його володіння і він фактично прийняв спадщину.

Факт проживання разом із спадкодавцем на момент прийняття спадщини підтверджується довідкою №3/24 від 02.02.2024, виданою Житлово-будівельним кооперативом «Дніпровець-4» за підписом Голови Правління Красножон О.А. та членів Правління ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Постановою від 29.01.2024 приватний нотаріус Зварич О.І. відмовив у вчиненні нотаріальної дії, оскільки він не має повноважень щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Встановлення факту прийняття спадщини необхідно заявнику для оформлення права власності на спадкове майно та укладення договорів про отримання житлово-комунальних послуг, членства в ЖБК «Дніпровець-4», реєстрації місця проживання.

Від Київської міської ради надійшли пояснення на заяву про встановлення факту, в яких просили ухвалити рішення відповідно до норм чинного законодавства та розглядати справу за відсутності представника Київської міської ради.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04.06.2025 відкрито окреме провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини.

Усною ухвалою від 02.09.2025 Київську міську раду залучено в якості заінтересованої особи.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02.09.2025 витребувано в приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зварича Олега Ігоровича (03037, м. Київ, просп. В. Лобановського, №9/1):

1) витяг з спадкового реєстру відносно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

2) матеріали спадкової справи №3/2024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника заявника надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій просив задовольнити заяву у повному обсязі.

Від ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зварича Олега Ігоровича надійшли заяви про розгляд справи без участі.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення питання про встановлення факту родинних відносин, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), серії НОМЕР_2 , актовий запис №6063.

Відповідно до копії паспорту ОСОБА_1 з 29.11.2005 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації №364531629 від 05.02.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_3 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 44,2 кв.м.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 28.03.2017 квартиру під номером АДРЕСА_1 , булла успадкована ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_1 від 1/2 частки у спадщині відмовився.

Відповідно до довідки №3/24 Житлово-будівельного кооперативу «Дніпровець-4» ОСОБА_1 проживав зі своєю матір`ю, ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_3 з 2017 року. На теперішній час проживає один. Заборгованості за комунальні послуги не має, комунальні платежі сплачує вчасно.

Окрім цього, в матеріалах справи наявна довідка Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» від 12.02.2024 №Q604G1MH72D7KA8V, з якої вбачається, що ОСОБА_1 здійснював платежі за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3 у період часу з 17.04.2020 по 06.04.2023.

29.03.2023 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір №87/23 про надання ритуальної послуги (оформлення свідоцтва про смерть), відповідно до п. 1.1 та п. 1.2 виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику ритуальну послугу, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги на умовах, визначених цим договором. Ритуальна послуга - послуги, пов`язані з отриманням у відділах ДРАЦС витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання та свідоцтва про смерть громадянки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть (свідоцтвом про смерть/висновком СМЕ) №187 від 28.03.2023.

Відповідно до акту №87/23 від 29.03.2023 приймання-передачі наданих послуг вбачається, що ОСОБА_1 прийняв в належній формі і якості ритуальну послугу та сплатив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 500,00 грн за надану послугу.

29.03.2023 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір №87/23 про надання ритуальних послуг, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику комплекс ритуальних послуг, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги на умовах, визначених цим договором. Комплекс ритуальних послуг - послуги, пов`язані з організацією та проведенням поховання померлої громадянки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть (свідоцтвом про смерть/висновком СМЕ) №187 від 28.03.2023.

Відповідно до акту №106/23 від 29.03.2023 приймання-передачі наданих послуг вбачається, що виконавець надав, а замовник прийняв в належній формі і якості та в повній мірі наступні ритуальні послуги, відповідно до умов договору про надання ритуальних послуг №106/23 від 29.03.2023. За надані послуги ОСОБА_1 сплатив 18 460,00 грн.

15.05.2023 між ОСОБА_1 та Ритуальною службою СКП «Спецкомбінат ПКПО» укладено договір-замовлення №10.20564П на організацію та проведення поховання.

15.05.2023 ОСОБА_1 Ритуальною службою Спеціалізованим підприємством «Спецкомбінат ПКПО» Міське кладовище видано довідку про те, що він 15.05.2023 на міському кладовищі, ділянці № 68 , ряд № 13 , місце № 5 здійснив поховання померлої ОСОБА_3

29.01.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зварич Олегом Ігоровичем заведена спадкова справа №3/2024 до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , що проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

29.01.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зварич Олег Ігорович виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , після смерті його матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 (двадцять восьмого березня дві тисячі двадцять третього) року, що проживала за адресою: АДРЕСА_3 . В обґрунтування постанови зазначено, що заяву про прийняття спадщини померлої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в нотаріальну контору в установлений законом строк не було подано та на момент її смерті ОСОБА_1 не був зареєстрований за адресою померлої, було пропущено строк для прийняття спадщини. Доказів спільного проживання не надано.

Окрім того, на підтвердження проживання заявника за адресою: АДРЕСА_3 надано постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 05.03.2024 у справі №760/3823/24.

Згідно положень ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, в силу положень ст. 1261 ЦК України заявник належить до першої черги спадкоємців за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Так, відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частина 1 ст. 1270 ЦК України передбачає, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).

За таких обставин, щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Відповідно до п.п. 1.12. пункту 1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Мінюстом від 22.02.2012 року № 296/5 місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до статті 29 ЦК України. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть (п.п. 1.12. пункту 1 глави 10 розділу ІІ Порядку).

Підпунктом 2.1 пункту 2 глави 10 розділу ІІ цього Порядку, зокрема, встановлено, що спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину.

За п.п. 3.21 зазначеного Порядку спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Чинним законодавством передбачено, що спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину в установлений строк якщо він у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини подав відповідну заяву до нотаріуса або проживав постійно із спадкодавцем на час його смерті та був зареєстрованим разом із спадкодавцем на день його смерті за однією адресою зі спадкодавцем.

З копії паспорта ОСОБА_1 , вбачається, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Тобто, заявник, будучи спадкоємцем за законом, після смерті матері, на час відкриття спадщини, був зареєстрований не за місцем реєстрації спадкодавця, при цьому, у встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк, відповідної заяви нотаріусу про прийняття спадщини не подав, в зв`язку з чим, у нього не виникло право на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.

Як зазначалося вище, для прийняття спадщини за ч. 3 ст. 1268 ЦК України має значення саме постійне проживання з спадкодавцем на момент смерті.

Як зазначив ВС КЦС в постанові від 10.01.2019 у справі № 484/747/17: «частиною 1 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

У той же час ЦК України не дає визначення постійного, переважного або тимчасового проживання, однак ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» оперує визначеннями місце перебування та місце проживання: місце перебування - адміністративно - територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - адміністративно - територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч. 10 ст. 6 цього ж Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що проживання в певному місці буде постійним, якщо особа проживала в ньому понад шість місяців протягом року та, при цьому, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20) державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

У той же час, відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 23.12.2019 у справі № 303/1816/17, що за частин першої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто, того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Таким чином, з огляду на викладене вище, виходячи з аналізу чинного законодавства та правових висновків суду вищої інстанції для підтвердження прийняття спадщини, відповідно до ст. 1268 ЦК України, має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Для визначення, чи певне житло є місцем проживання особи, слід встановити існування достатніх і тривалих зв`язків особи з конкретним місцем такого проживання.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту постійного проживання, тому, вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

За частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, враховуючи наявність належних доказів судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог, а тому заяву належить задовольнити повністю.

Суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також суд зазначає наступне.

Слід розмежовувати порядок проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення, за відсутності учасників справи. Порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено;

загальний порядок ухвалення рішення застосовується, якщо розгляд справи відбувся з викликом учасників і вони брали участь у судовому засіданні. Зокрема, суд виходить до нарадчої кімнати (частина перша статті 244 ЦПК України); у нарадчій кімнаті суд приймає, складає та підписує рішення (повне чи скорочене) (частина друга статті 259 ЦПК України); повернувшись із нарадчої кімнати, суд проголошує рішення (повне чи скорочене) (частина перша статті 268 ЦПК України); датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (перше речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України); копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (частина перша статті 272 ЦПК України); у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (частина друга статті 272 ЦПК України);

у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення (частина шоста статті 268 ЦПК України). Проголошення судового рішення передбачає надання публічності такому рішенню, дотримуючись принципу гласності судового процесу. Тобто проголошення судового рішення відбувається публічно або у закритому судовому засіданні лише під час перебування учасників справи у судовому засіданні у залі суду; у разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України);

у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи;

з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Так сторони були повідомлені про судове засідання, призначене на 04.12.2025, завчасно, належним чином в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились.

З урахуванням того, що розгляд справи, відбувався за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення у справі є дата складення повного судового рішення - 29.01.2026.

Схожі висновки Верховний Суд зробив у постановах від 25 травня 2020 року у справі 464/8801/16-ц (провадження № 61-35930св18), від 03 червня 2021 року у справі № 522/6826/19 (провадження № 61-3778св21), від 22 червня 2021 року у справі № 495/3904/18 (провадження № 61-1172св21), від 24 червня 2021 року у справі № 522/14984/19 (провадження № 61-9632св20), від 30 червня 2021 року у справі № 523/7115/18 (провадження № 61-6241св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 462/2906/20 (провадження № 61-9829св21).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 315, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 5, 15, 16, 328, 331, 386, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1225, 1233-1236, 1268-1270, 1296, 1297 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Київська міська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зварич Олег Ігорович про встановлення факту прийняття спадщини - задовольнити.

Встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини - квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1208641980000, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Г.О. Козленко