Ухвала суду № 134358601, 25.02.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про закриття провадження у справі

Справа № 500/7124/25

25 лютого 2026 р.м.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Тернопільській області звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в якому просило визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про спільну діяльність у будівництві №11 від 14.07.2023.

В обґрунтування позову зазначенo, що згідно із указаним договором, укладеним між ОСОБА_1 (сторона 1) та ОСОБА_3 (сторона 2), сторони за договором зобов`язалися шляхом об`єднання своїх зусиль, без створення юридичної особи, спільно діяти для досягнення загальної мети: здійснення будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Організація будівництва житлового будинку здійснюється стороною 1 ( ОСОБА_1 ) за рахунок вкладу сторони 2 ( ОСОБА_2 ), з наступною передачею Стороні 2 частки в житловому будинку у вигляді квартири, яка відображена в натурі після здачі будинку в експлуатацію. Також в договорі вказано, що сторона 2 у формі не забороненій законом зобов`язується здійснити фінансування організації будівництва шляхом сплати грошових коштів замовнику будівництва або передачі для здійснення будівництва: будівельних матеріалів, обладнання та інше за домовленістю сторін. З метою організації будівництва Замовник будівництва має право залучати третіх осіб на умовах визначених договорами укладеними між Замовником будівництва та цими третіми особами. Замовник (сторона 1) будівництва має право вимагати оплати вартості будівництва. При цьому, будинок за вказаною адресою і земельна ділянка на якій такий будинок розташований належали ОСОБА_1 .

У фізичної особи ОСОБА_1 , відповідно до наказу ГУ ДПС у Тернопільській області від 28.07.2025 №1546-п, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку. Результати перевірки оформлено актом від 15.09.2025 №13562/19-00-24-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено, що ОСОБА_1 отримував доходи від діяльності з організації будівництва будівель, здійснював організаційне забезпечення будівельних робіт, координацію підрядників та контроль за виконанням будівельних процесів, що відповідало його правовому статусу «замовника» будівництва багатоквартирного житлового будинку.

Актом перевірки встановлено, що ОСОБА_1 здійснював діяльність з купівлі-продажу власного нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ., отримуючи дохід від такої діяльності. Набуті у власність об`єкти нерухомості ОСОБА_1 реалізував фізичним особам, зокрема, ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 в житловому будинку за вказаною адресою, а державну реєстрацію об`єкта нерухомості здійснено на підставі акту приймання-передачі, договору про спільну діяльність у будівництві, довідки про повний розрахунок, висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомості.

ГУ ДПС у Тернопільській області стверджує, що договір про спільну діяльність є недійсним правочином (удаваним, таким, що не вчинявся), оскільки, на думку позивача відсутнє підтвердження факту саме спільного будівництва багатоквартирного житлового будинку. Умови договору, за оцінкою позивача, не відповідають ознакам/умовам договору про спільну діяльність.

На переконання ГУ ДПС, документальне оформлення таких відносин як спільна діяльність у будівництві багатоквартирного житлового будинку є удаваним з метою приховання іншого виду правочину купівлі-продажу квартири, оскільки умови/зміст оформлених документів щодо переходу права власності на квартиру АДРЕСА_3 характерні для договору купівлі-продажу, а метою вчинення правочину є ухилення від сплати податкових та інших обов`язкових платежів, які підлягали нарахуванню під час реалізації об`єкта нерухомості.

ГУ ДПС стверджує, що оскаржуваний договір про спільну діяльність є правочином, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України), оскільки, за твердженням позивача, його укладення/виконання призвело до несплати до Державного бюджету податкових та інших платежів, які є обов`язковими під час відчуження об`єкта нерухомості (купівлі-продажу).

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

До суду від відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вербицький Роман Анатолійович, надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки на його думку даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач подав заперечення на клопотання, у якому з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.05.2025 у справі №420/12471/22 просить у задоволенні клопотання відмовити.

Розглянувши подане представником позивача клопотання про закриття провадження у справі та перевіривши матеріали справи, суд зазначає таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до частини п`ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Основними ознаками публічно-правових відносин є: обов`язкова участь у цих відносинах суб`єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб`єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов`язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Підсумовуючи викладене у сукупності, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ варто виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Варто також зауважити, що адміністративно-правові спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб`єктів (учасників спірного правовідношення). Обов`язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов`язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.

Обов`язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов`язки в публічних правовідносинах.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Своєю чергою, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/3620/17 (провадження №11-1393апп18).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних (господарських) справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Частинами 3 та 4 ст. 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право, а суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Тобто процесуальним законом введено обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до суду адміністративної юрисдикції відображений і в п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, яким передбачено можливість звернення суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Відповідно до приписів п. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право, зокрема, звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі №580/4531/23 та від 08.05.2025 у справі №420/12471/22 вирішуючи питання визначення юрисдикції спорів за зверненням податкових органів про визнання недійсними правочинів, укладених усупереч інтересам держави та суспільства, дійшла висновків, що справи за позовами контролюючих органів про визнання правочинів недійсними на підставі підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України та статті 228 ЦК України можуть розглядатись в порядку як адміністративного судочинства, так і в порядку господарського чи цивільного (залежно від суб`єктного складу учасників справи).

При вирішенні питання щодо розмежування компетенції судів необхідно з`ясовувати характер правовідносин, учасником яких є податковий (контролюючий) орган (п.93 Постанови №420/12471/22).

В порядку господарського судочинства розглядаються справи, позовні вимоги в яких стосуються правової оцінки договору (правочину) і які виникають із приватноправових відносин (п.82 Постанови №420/12471/22).

Оскільки обставинами справи №420/12471/22 установлено відсутність господарської діяльності між відповідачами, то це виключає існування приватноправових відносин між податковим органом і відповідачами у справі та, як наслідок, юрисдикцію справи господарським судам (п.93 Постанови №420/12471/22).

Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до ПК України.

Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків (п.132,134 Постанови).

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.05.2025 у справі №420/12471/22 основою умовою для віднесення спору про визнання договору недійсним до юрисдикції адміністративних судів в межах Кодексу адміністративного судочинства України є відсутність здійснення фактичної господарської діяльності та реального настання правових наслідків, що, серед іншого, може бути підтверджено вироком суду.

У межах цієї справи контролюючий орган звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом про визнання недійсним договору про спільну діяльність у будівництві №11 від 14.07.2023.

Однак, на відміну від обставин справи №420/12471/22, у цій справі контролюючий орган не заперечує самого факту здійснення діяльності сторонами договору, зокрема будівництва житлового будинку, фінансування організації будівництва, створення та набуття у власність майна.

Позивач не вказує, що спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України, а саме заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку.

На думку контролюючого органу, спірний договір про спільну діяльність є удаваним та укладений з метою приховання іншого виду правочину купівлі-продажу квартири, а метою вчинення такого правочину є ухилення від сплати податкових та інших обов`язкових платежів, які підлягали нарахуванню під час реалізації об`єкта нерухомості.

Зокрема позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 саме за правочином купівлі продажу із визначенням детального опису об`єкта житлової нерухомості та його вартості.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1130 ЦК України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно положень статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як зазначено у постанові Пленуму Верхового Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний (п.25 Постанови №9).

Таким чином, правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що особа, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

У даній справі суб`єкт владних повноважень (контролюючий орган), хоча й обґрунтовує мету укладення спірного договору, на підставі якого набуто право власності на квартиру, отриманням однією із сторін податкової вигоди (ухилення від сплати податків), однак оспорює його з підстав недійсності, визначених саме цивільним законодавством, що в свою чергу вимагає від суду надання правової оцінки такому договору з точки зору його відповідності положенням цивільного законодавства.

Зазначене виключає можливість розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.

Суд наголошує, що самого по собі посилання позивача на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема, повноважень контролюючого органу за підпунктом 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати, що даний спір належить до адміністративної юрисдикції.

При реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв.

Суд звертає увагу, що у цій справі обставини відмінні від справи №420/12471/22, у якій судами встановлено відсутність фактичної господарської діяльності та реального настання правових наслідків, що свідчить про неподібність правовідносин у порівнюваних ситуаціях та, як наслідок, відсутність підстав для розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.

Подібного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у справі №500/7163/25, виклавши його у постанові від 12.02.2026.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

З огляду на суб`єктний склад спору та його предмет, суд вважає, що позовна вимога у межах цієї справи підлягає розгляду судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі за позовною заявою Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

Згідно з частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Підсумовуючи наведене суд зазначає, що вказаний спір належить до розгляду місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 243 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі №500/7124/25 задовольнити.

Закрити провадження у справі №500/7124/25 за позовною заявою Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

Роз`яснити Головному управлінню ДПС у Тернопільській області, що такий спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати сторонам у справі.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 25 лютого 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46003 код ЄДРПОУ 44143637);

відповідач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_1 ). ;

- ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_2 ).

Головуючий суддя Юзьків М.І.