Рішення № 134356433, 24.02.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 року № 320/17112/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "САМСОНЕ" до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Самсоне" до Головного управління ДПС у м.Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у м.Києві №6498-п "Про проведення фактичної перевірки суб`єктів господарювання" від 28.12.2023 в частині проведення фактичної перевірки Приватного підприємства "Самсоне";

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві №00240990901 від 14.02.2024 на суму 17000,00 грн.

Ухвалою суду від 20.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що наказ про проведення фактичної перевірки прийнятий з порушенням вимог, що передбачені пунктом 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, пункту 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України, оскільки він не містить посилання на будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства, чи інші підстави, що спричинили необхідність призначення фактичної перевірки. Вказує, що зі змісту наказу та додатку до нього неможливо встановити чіткі терміни проведення перевірки та період діяльності, що перевіряється. Також зазначається про неправомірність спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на прийняття його у день початку перевірки, так як наслідок, позбавлення ПП "Самсоне" можливості подати заперечення проти висновків акта перевірки.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, Головне управління ДПС у м. Києві проти позовних вимог заперечує та просить у їх задоволенні відмовити. На переконання відповідача після проведення перевірки та реалізації наказу, позивач вже позбавлений можливості ефективного захисту оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду. Разом із цим пояснює, що працівниками ГУ ДПС у м. Києві було допущено описку, не вірно зазначено дату складення податкового повідомлення-рішення, яке винесено не 14.02.2024, а відповідно до інформаційних систем ДПС - 27.03.2024.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Працівниками Головного управління ДПС у м. Києві на підставі п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПКУ, відповідно до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 28.12.2023 №6498-п «Про проведення фактичних перевірок суб?єктів господарювання», направлень на перевірку від 14.02.2024 №3498/26-15-09-01, №3496/26-15-09-01 у період з 14.02.2024 по 23.02.2024 проведено фактичну перевірку магазину ПП «САМСОНЕ» за адресою м. Київ, Шевченківський район, вул. Софіївська, буд. 2.

За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 26.02.2024 №15834/Ж5/26-15-09-01/31723790.

Перевіркою встановлено, окрім іншого, порушення вимог ч. 21 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (зі змінами та доповненнями), а саме: відповідно до електронних ресурсів ДПС України в період часу з 14.10.2023 по 19.10.2023, підприємством було реалізовано алкогольних напоїв на загальну суму 814,50 грн за відсутності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Враховуючи вищевикладене, на підставі акту фактичної перевірки від 26.02.2024 №15834/Ж5/26-15-09-01/31723790, винесено податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 14.02.2024 №00240990901.

Не погоджуючись із наказом про проведення перевірки та податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Першочергово суд зазначає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у виді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов`язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 02.04.2024 у справі №640/22507/21.

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПК України).

Згідно пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок та підстави проведення фактичних перевірок встановлений статтею 80 ПК України.

Зокрема, відповідно до пунктів 80.1 та 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, за наявності хоча б однієї з підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Аналізом підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачено альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як в сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами - лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

У такому випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, висловленими, зокрема, в постановах від 22.05.2018 у справі №810/1394/16, від 10.04.2020 у справі №815/1978/18, від 11.05.2022 у справі №540/4141/20.

Таким чином, дії контролюючого органу щодо зазначення у наказі №6498-п підстави для проведення фактичної перевірки «на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України» є правомірними та такими, що відповідають приписам норм ПК України.

Щодо тверджень позивача про те, що у наказі від 28.12.2023 №6498-п не визначений період діяльності позивача, який буде перевірятися, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, аналіз положень пункту 81.1 статті 81 ПК України свідчить, що до умов допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичних перевірок є наявність наказу про проведення перевірки, в якому, серед іншого, має бути зазначений період діяльності, який буде перевірятися.

Вказана вимога покликана на встановлення конкретного періоду діяльності платника податків, який буде перевірятися.

Як вбачається з додатку №1 до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 28.12.2023 №6498-п, у графі «період діяльності, що перевіряється» зазначено: згідно ст.102 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, приписи ст. 102 ПК України передбачають період, за який податковий орган визначає суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що відсутність у спірному наказі про проведення фактичної перевірки датованого періоду діяльності, який буде перевірятися із одночасним посиланням на приписи статті 102 ПК України, робить визначеними коло повноважень податкового органу та свідчить про обмеження такого періоду законом, який передбачає, що контролюючі органи можуть проводити перевірки за період 1095 днів (3 роки).

Можливість такого зазначення описана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.05.2022 у справі №826/8284/17 (адміністративне провадження №К/9901/51780/18).

Разом із цим, позивач у позовній заяві зазначає, що у розділі «Дата початку перевірки» додатку до наказу вказано з 01.10.2023 по 23.02.2024, тобто, на думку позивача, тривалість перевірки становить 145 днів.

Суд зазначає, що фактично перевірка була проведена з 14.02.2024 по 23.02.2024 (10 днів), що зафіксовано пунктом 1.1 (початок перевірки 14 лютого 2024 року, о 15 год. 00 хв.) та пунктом 3.2 (закінчення перевірки 23.02.2024 року) акту фактичної перевірки від 26.02.2024 №15834/Ж5/26-15-09-01/31723790, та відповідна інформація міститься в додатку до наказу.

Як пояснено відповідачем, дату з 01.10.2023 по 23.02.2024 було зазначено як період, який підлягає перевірці, однак помилково не у тому розділі.

Щодо доводів позивача про порушення строку прийняття податкового повідомлення рішення, тобто до складення акту фактичної перевірки від 26.02.2024 №15834/Ж5/26-15-09-01/31723790, суд зазначає.

Судом встановлено та підтверджується витягом із системи ДПС, що працівниками ГУ ДПС у м. Києві допущено описку та вірно зазначено дату складення податкового повідомлення-рішення, яке фактично винесено не 14.02.2024, а відповідно до інформаційних систем ДПС 27.03.2024.

Водночас, наявними докази підтверджується та стверджено позивачем у позовній заяві, що акт перевірки отримано ПП "САМСОНЕ" 07.03.2023, що вказує на можливість останнього реалізації свого права на подачу заперечень проти висновків акту перевірки.

Отже, під час розгляду цієї справи судом не встановлено таких порушень процедури прийняття наказу про проведення фактичної перевірки, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності. Суд не знаходить підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у зв`язку з процедурними порушеннями при проведенні фактичної перевірки.

Суд звертає увагу на те, що позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від №00240990901 від 14.02.2024 виключно з підстав протиправності призначення та проведення фактичної перевірки, натомість порушення по суті платник податків не спростовує належними та допустимими доказами. Відтак, у даному випадку перевірка підстав позову по суті виявлених порушень згідно спірного податкового повідомлення-рішення не здійснюється через відсутність таких підстав у позовній заяві.

Відповідно до п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, виключно у разі задоволення позовних вимог.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні правові підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат, понесених позивачем на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.