Рішення № 134356138, 25.02.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 лютого 2026 року Справа № 280/9172/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в письмовому проваджені адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті Головним управлінням ДПС у Запорізькій області від 08.09.2025 № 0580307-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 3 779,68 грн; від 08.09.2025 № 0580308-2411-0829, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 1 810,86 грн; від 08.09.2025 № 0580309-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 3 566,74 грн; від 08.09.2025 № 0580310-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 1708,84 грн; від 08.09.2025 № 0580311-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у сумі 2 514,28 грн; від 08.09.2025 №0580312-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у сумі 1 204,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона є власницею об`єктів житлової нерухомості, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,94 кв.м.; квартири за адресою: АДРЕСА_3 (розмір частки власності позивача 1/3 31,27 кв.м. та 2/3 частки квартири належить їй на праві спільної сумісної власності, 2/3 належить сину позивачки ОСОБА_2 , 2/3 частки квартири належить доньці позивачки ОСОБА_3 та 2/3 частки належить онуці позивачки ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.08.2008 та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.12.2010). Контролюючий орган спірними податковими повідомленнями рішеннями визначив позивачу податкові зобов`язання за вказаними об`єктами нерухомості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020, 2023 та 2024 рік, без урахування рішення Запорізької міської ради №5 від 28.01.2015 Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). З цих підстав позивач вважає оскаржувані рішення протиправними. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Семененко М.О. від 21.10.2025 позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду (суддя Семененко М.О.) від 04.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 14.11.2025 до суду подано відзив на позовну заяву, де вказано, що Рішенням Запорізької міської ради № 5 від 28.01.2015 (зі змінами, внесеними рішеннями міської ради) затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки). Рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5, пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне вiд земельної ділянки, для фізичних осіб у вигляді зменшення бази оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їx часток, що перебувають у власності таких осіб - платників податку, визначені незалежно вiд їx соціального статусу, майнового стану та рівня доходів. Ставки податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюються за рішенням місцевої ради, залежно вiд місця розташування та типів таких об`єктів, а не вiд бази оподаткування (загальної площі) об`єкта/об`єктiв житлової нерухомості, в тому числі їx часток. При прийнятті рішень, з питань місцевих податків та зборів, у тому числі податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки органам місцевого самоврядування слід керуватись правилами, встановленими Податковим кодексом України. Окрім того, просить врахувати те, що позивач не подав ні до контролюючого органу, ні до суду відповідного письмового нотаріально посвідченого договору про виділ у натурі частки з квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Більше того, відповідні відомості (виділ частки квартири) повинні бути відображені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дані якого є офіційними, та якими податковий орган зобов`язаний керуватися при визначенні сум податку, а також у правовстановлюючих документах на квартиру, чого у спірному випадку позивач жодними належними та допустимими доказами не довів. Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення власників квартири до податкового органу із заявою про визначення платника податку за вказаний об`єкт житлової нерухомості, податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до чинного законодавства. Просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивачем 24.11.2025 до суду подано відповідь на відзив, де заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач діяв поза межами повноважень та у не спосіб, визначений законами України. Просить позов задовольнити.

Згідно із Розпорядженням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 № 91 було призначено повторний автоматизований розподіл справ, що знаходились в провадженні судді Семененко М.О., в тому числі справи № 280/9172/25.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ головуючим по справі № 280/9172/25 призначено суддю Сіпаку А.В.

Ухвалою від 22.12.2025 прийнято до провадження справу № 280/9172/25 та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 09.02.2026 заяву позивача про уточнення позовної заяви в адміністративній справі № 280/9172/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - повернуто заявнику та розгляд адміністративної справи № 280/9172/25 продовжено в межах первісного позову.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що за даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за гр. ОСОБА_1 обліковуються об`єкти нерухомості:

квартира, загальною площею 44,94 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

квартира, загальною площею 93,8 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ., (спільно-часткова власність, розмір частки-1/3 та спільно-сумісна власність, розмір частки - 2/3, відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 16.08.2008 року № 2-948 та від 24.12.2010 року №1-1236).

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовані податкові повідомлення-рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:

від 08.09.2025 № 0580307-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 3 779,68 грн;

від 08.09.2025 № 0580308-2411-0829, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 1 810,86 грн;

від 08.09.2025 № 0580309-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 3 566,74 грн;

від 08.09.2025 № 0580310-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 1708,84 грн;

від 08.09.2025 № 0580311-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у сумі 2 514,28 грн;

від 08.09.2025 №0580312-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у сумі 1 204,61 грн.

Позивач вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, подала до суду позовну заяву, у якій просить їх скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст.67 Конституції України).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Підпункт 14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України встановлює, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до п.п. 14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно з п.15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими задами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону Про місцеве самоврядування в Україні та статті 143 Конституції України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно п.п. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток),- на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Відповідно до п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно п.п. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року за №5 "Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)" затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Пунктом 2.4 Положення врегульовані питання застосування пільг зі сплати цього податку.

Так, відповідно до підпункту 2.4.1. п. 2.4 Положення база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

За правилами пп. 2.4.2 п. 2.4 Положення міська рада встановлює пільги з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя з об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

В абз. 1 пп. 2.5.2 п. 2.5 Положення (зокрема, з урахуванням змін внесених Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за № 5, від 26.02.2016 за № 30, від 21.12.2016 за № 49) зазначено, що ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, починаючи з 1 січня 2017 року становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування за винятком об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме: - квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів.

Дані рішення не скасовані в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковими як для позивача, так і для відповідача у справі.

Суд зазначає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Отже, фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об`єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 06.11.2018 року по справі № 817/2019/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивачці на праві приватної власності та спільної часткової власності протягом звітного періоду належали: квартира, загальною площею 44,94 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; квартира, загальною площею 93,8 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ., (спільно-часткова власність, розмір частки-1/3).

Тобто загальна площа об`єктів нерухомого майна (квартир), що перебували у власності позивача не перевищує 120 кв.м.

Отже, у власності позивача протягом звітного періоду перебували об`єкти нерухомості (квартири), загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів, а тому, згідно Положення про податок на майно до позивача має бути застосована нульова ставка податку.

Стосовно права спільної сумісної власності на 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 , суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення власників квартири до податкового органу із заявою про визначення платника податку за вказаний об`єкт житлової нерухомості із наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно з пп. «б» пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, зокрема, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб - власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є власник об`єкту оподаткування, а у разі, якщо такий об`єкт перебуває у сумісній власності кількох осіб, без поділу в натурі, обов`язок зі сплати такого податку покладається на особу лише за її згодою та згодою інших співвласників.

Враховуючи те, що матеріали справи не містяться відомостей про отримання від позивача згоди на нарахування їй податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єкта нерухомості: квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної спільної сумісної власності позивачці, 2/3 належить сину позивачки ОСОБА_2 , 2/3 частки квартири належить доньці позивачки ОСОБА_3 та 2/3 частки належить онуці позивачки ОСОБА_4 , що підтверджується відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно, суд зазначає про те, що у цій справі покладення обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на позивача, за відсутності її згоди та згоди інших співвласників, з огляду на положення абз. б пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України, не може вважатись правомірним.

Суд також враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 5 жовтня 2023 року по справі №300/2906/22, про те, що положення пункту 56.21 статі 56 ПК України установлює шляхи подолання колізій у податкових правовідносинах таким чином: у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, з яких обравши найвигідніший для себе, платник може почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду.

Такий підхід, на думку суду, дає можливість платникам податків відчувати більшу правову визначеність і захищеність у ситуаціях, коли норми законодавства не є абсолютно чіткими або суперечать одна одній. Завдяки цьому принципу платники податків можуть бути впевнені, що в разі правових колізій, їх інтереси будуть захищені, і рішення буде прийнято на їх користь. Це сприяє більшому правовому порядку і стабільності в податкових правовідносинах.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що контролюючий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.09.2025 № 0580307-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 3 779,68 грн; від 08.09.2025 № 0580308-2411-0829, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 1 810,86 грн; від 08.09.2025 № 0580309-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 3 566,74 грн; від 08.09.2025 № 0580310-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 1708,84 грн; від 08.09.2025 № 0580311-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у сумі 2 514,28 грн; від 08.09.2025 №0580312-2411-0829-UA-23060070000082704, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у сумі 1 204,61 грн. діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законом, а тому вказані оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 08.09.2025 № 0580307-2411-0829-UA-23060070000082704, від 08.09.2025 № 0580308-2411-0829, від 08.09.2025 № 0580309-2411-0829-UA-23060070000082704, від 08.09.2025 № 0580310-2411-0829-UA-23060070000082704, від 08.09.2025 № 0580311-2411-0829-UA-23060070000082704, від 08.09.2025 №0580312-2411-0829-UA-23060070000082704.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 25.02.2026.

Суддя А.В. Сіпака