Рішення № 134330215, 18.02.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 497/1422/25

провадження № 2/492/77/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18 лютого 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Варгаракі С.М.,

при секретарі судового засідання Богдан А.І.,

представника відповідачки адвоката Целікова В.В. (дистанційно),

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Описова частина

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі ТОВ «Фінпром Маркет») звернулося до суду з зазначеною позовною заявою до відповідачки, в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 43027,60 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 12 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - ТОВ «1 БАНК») та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 1916533, відповідно до якого кредитодавець надав позичальниці кредит у розмірі 12700 грн, строком на 30 днів, зі сплатою базової процентної ставки у розмірі 1,99 % в день.

26 жовтня 2021 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» було укладено договір факторингу № 2610, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1916533 від 12 квітня 2021 року.

03 квітня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу № 030423-ФК за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1916533 від 12 квітня 2021 року.

Відповідачка належним чином зобов`язання щодо повернення основної суми боргу за договором кредиту, заборгованості за процентами та інших нарахувань не виконала ні перед первісним кредитором, ані перед позивачем, тому позивач просив стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором.

Короткий зміст відзиву на позов

22 жовтня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідачки зазначив, що позовна заява не містить підтвердження укладення Кредитного договору та погодження усіх істотних умов договору, відсутнє підтвердження перерахування грошових коштів та заборгованості по кредитному договору. Відповідачці нараховані проценти у розмірі 30327,60 грн за період з 12 квітня 2021 року по 05 червня 2021 року, який явно перевищує встановлений договором строк кредитування до 20 травня 2021 року. Відсутнє підтвердження передачі прав вимоги заборгованості. Позивач є неналежним позивач, оскільки матеріали справи не містять підтвердження переходу прав вимоги від кредитора до фактора.

Короткий зміст відповіді на відзив на позов

24 жовтня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представниця позивача просила позовну заяву про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі. Представниця позивача у відповіді на відзив зазначила, що договір позики відповідачкою підписаний відповідно до статтей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На підтвердження надання відповідачці кредиту позивач подав копію платіжного доручення, довідку, видану платіжною системою, які підтверджують перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідачки. Через неналежне виконання умов договору позики, нараховані відсотки за базовою/фіксованою процентною ставкою 1,99 %, замість 0,69 % (програма лояльності).

Позиції учасників справи

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, але надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідачки, який брав участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, просив відмовити у задоволенні позову.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 12 квітня 2021 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 , було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 1916533, відповідно до якого ТОВ «1 БАНК» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 12700 грн, строком на 30 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 1,99%.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою позикодавцем, відповідачка ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладений договір позики № 1916533, ідентифікована ТОВ «1 БАНК» шляхом використання одноразового ідентифікатора, який відправлений відповідачці 12 квітня 2021 року о 22:28:06 на її електронну адресу.

Як слідує з листа ТОВ «1 БАНК» № 9/05/25-52 від 09 травня 2025 року, довідки ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000025297/ТНПП від 02 травня 2025 року, відповідно до умов договору про переказ коштів, 12 квітня 2021 року здійснено переказ коштів у розмірі 12700 грн, отримувач ОСОБА_1 - ЕПЗ номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією платіжної інструкції № d86605ee-0fb8-489b-832d-ec4316baf957.

Відповідно до листа АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-250912/47652-БТ від 18 вересня 2025 року на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 .

Факт зарахування суми кредиту у розмірі 12700 грн на карту відповідачки ОСОБА_1 підтверджується випискою по рахунку за період з 12 квітня 2021 року по 15 квітня 2021 року.

26 жовтня 2021 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» було укладено договір факторингу № 2610, за умовами якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 1916533 від 12 квітня 2021 року.

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру заборгованостей від 26 жовтня 2021 року, реєстру прав вимоги № 2 від 26 жовтня 2021 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» набуло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1

03 квітня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу № 310423-ФК за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № № 1916533 від 12 квітня 2021 року.

Згідно з актом прийому-передачі інформації від 03 квітня 2023 року, реєстром боржників від 03 квітня 2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідачки перед позивачем за кредитним договором за період з 12 квітня 2021 року по 05 червня 2025 року становить 43 027,60 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у розмірі 12700 грн, за відсотками у розмірі 30327,60 грн.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, виходячи з приписів Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Такий правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20.

Як встановлено судом, 12 квітня 2021 між ТОВ «1 БАНК» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір позики № 1916533 в електронному вигляді, підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, за умовами якого позикодавець надав відповідачці грошові кошти у розмірі 12700 грн. строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 %.

Таким чином, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідачка підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, відповідачка уклала із ТОВ «1 БАНК» електронний договір та підписала його у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Відповідно до платіжної інструкції № d86605ee-0fb8-489b-832d-ec4316baf957 перерахувало кредитні кошти у сумі 12700 грн на банківську картку НОМЕР_2 .

ТОВ «Фінпром Маркет» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, кредитодавець не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «Фінпром Маркет» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у кредит, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку відповідача фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.

Відповідачкою не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить.

Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором позики № 1916533 від 12 квітня 2021 року.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).

Щодо відступлення права вимоги за договорами факторингу

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов`язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Так, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17).

Судом встановлено, що 23 липня 2021 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» укладено договір відступлення прав вимоги № 2610.

03 квітня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу № 310423-ФК.

Копії договорів факторингу та реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором, оскільки ТОВ ««Фінпром Маркет» у передбаченому законом порядку відповідно до послідовно укладених договорів факторингу, на виконання яких підписувалися реєстри прав вимог до боржників, набуло право вимоги до відповідачки за кредитним договором укладеним із первісним кредитором.

У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 кредитні кошти отримала, що підтверджується матеріалами справи, якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконала, тобто кредитні кошти не повернула.

Доказів на спростування отримання кредиту відповідачкою ОСОБА_1 суду не надано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, відповідачка ОСОБА_1 має перед позивачем заборгованість за договором позики № 1916533 від 12 квітня 2021 року, яка нею добровільно не погашається.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що відповідачка, отримавши від кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договором строки їх не повернула, проценти у встановленому договором розмірі не сплатила, нею не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, тому позовні вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позов представник відповідачки просив звільнити ОСОБА_1 від сплати судових витрат на професійну правову допомогу, пов`язану з розглядом справи.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав суду: договір про надання правової (правничої) допомоги № 01-11/24 від 01 листопада 2024 року, укладений між ТОВ «Фінпром Маркет» та Адвокатом «Ткаченко Ю.О.»; акт приймання-передачі наданої правничої допомоги;витяг з акту № 13-П від 16 травня 2025 року; платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 579934714.1 від 19 травня 2025 року.

Вирішуючи спір, суд дійшов висновку про можливість компенсувати позивачу витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу, понесених ТОВ «Фінпром Маркет» при розгляді цієї справи, оцінюючи надані докази на підтвердження понесених таких витрат у їх сукупності, враховує визначений договором порядок визначення гонорару, оцінюючи обсяг наданих послуг та їх необхідність, а також співмірність вартості послуг із складністю справи і змістом цих послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь ТОВ «Фінпром Маркет» судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 031777 від 05 вересня 2018 року (а.с. 94).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами 6, 7 статті 141 ЦПК України у разі, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи безстрокоо і відповідно вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивачу належить компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну (правничу) допомогу

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати,пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, беручи до уваги, що позов ТОВ «Фінпром Маркет» задоволено, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на саму відповідачку ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, суд не надаючи оцінки наданим представником відповідачки доказам на підтвердження витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування відповідачці понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги.

На підставі статей 11, 509, 512, 513, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 626, 627, 628, 638, 639, 1049, 1054, 1077, 1078 ЦК України, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 19, 48, 76-81, 89, 133, 141, 211, 247, 258-259, 263-265, 263-265, 279, 280-282, 284, 289, 353, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (місцезнаходження: вул. Стельмаха Михайла, буд. № 9А, м. Ірпінь Київська область, поштовий індекс 08200, код ЄДРПОУ: 43311346) заборгованість за договором позики № 1916533 від 12 квітня 2021 року у розмірі 43027 (сорок три тисячі двадцять сім) гривень 60 копійок, з яких заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 12700 (дванадцять тисяч сімсот) гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками у розмірі 30327 (тридцять тисяч триста двадцять сім) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (місцезнаходження: вул. Садова, буд. № 31/33, м. Ірпінь Київська область, поштовий індекс 08205, код ЄДРПОУ: 43311346) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Компенсувати Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (місцезнаходження: вул. Садова, буд. № 31/33, м. Ірпінь Київська область, поштовий індекс 08205, код ЄДРПОУ: 43311346) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано протягом строку оскарження.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Варгаракі С.М.