Рішення № 134325260, 12.02.2026, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/26/25

Номер провадження 2/350/20/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2026 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Сокирко Л.М.,

секретаря судових засідань Видойник І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області в залі судових засідань № 2 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Вигодської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про стягнення аліментів на дитину, про позбавлення батьківських прав, про визначення місця проживання дитини, про стягнення аліментів на утримання матері, з якою проживає дитина з інвалідністю,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила: стягнути з відповідача аліменти на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею - матір`ю ОСОБА_1 та стягнути з відповідача аліменти на її утримання як матері, з якою проживає дитина з інвалідністю. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2023 року було розірвано. Після розірвання шлюбу їхні з відповідачем неповнолітні діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (за рішенням суду) залишено на проживання з відповідачем. Крім того, в період шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 , яка від народження і по теперішній час проживає з нею та перебуває на її повному матеріальному утриманні та догляді. Дитина з народження хворіє та їй встановлено діагноз: хромосомна патологія, трисомія хромосоми 21, синдром Дауна та призначено інвалідність.

Відповідач з дня народження дочки не цікавиться її життям, здоров`ям, не пропонує допомоги. Відповідач є дієздатною особою працездатного віку, тому може і зобов`язаний допомагати своїй дитині матеріально.

Оскільки їхня донька є дитиною з інвалідністю і потребує постійного лікування, своєчасного оздоровлення та належного харчування, вона вимушена перебувати весь час поряд із нею та доглядати її. У зв`язку із цим вона перебуває в доволі скрутному матеріальному становищі та вважає, що з відповідача на її користь слід стягувати аліменти як матері, з якою проживає дитина з інвалідністю. Окрім того, відповідач зовсім не виявляє інтересу до дитини як до своєї доньки. Він повністю до неї байдужий, не проявляє батьківської любові чи батьківського піклування, зовсім не бере участі у її вихованні, не забезпечує необхідним лікуванням та харчуванням. Від народження дитиною опікується лише вона. Відповідач злісно не виконує свій батьківський обов`язок та повністю переклав його на неї. Вона самостійно забезпечує всі належні умови для дитини, піклується про її самопочуття та здоров`я. Оскільки донька є немовлям та перебуває на грудному вигодовуванні, вважає за необхідне визначити місце проживання з нею. Позивачка в судове засідання не прибула. Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Комарницький Е.Г. спрямував до суду заяву, у якій просив позов повністю задовольнити. У свій заяві від 12 лютого 2026 року вказав, що висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вигодської селищної ради про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає неприпустимим по відношенню до найкращого забезпечення прав дитини, оскільки біологічний батько дитини жодного разу протягом розгляду справи не виявив навіть найменшої уваги до доньки та відкрито не бажає цього робити в подальшому. Зазначив, що у своєму висновку служба у справах дітей вдалася до опису умов проживання відповідача та ще трьох дітей, а стосовно невиконання ним батьківських обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_3 коротко вказала, що можливості піклуватися про дитину, яка проживає з матір`ю у Вінницькій області він не має так як виховує ще трьох дітей. Розгляд справи просив проводити без його участі та без участі позивачки. Відповідач у судове засідання не прибув, однак спрямував до суду заяву, у якій позовні вимоги визнав частково та вказав, що на його повному матеріальному утриманні перебуває троє спільних з позивачкою неповнолітніх дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3. Позивачка від сплати аліментів на його користь на утримання дітей ухиляється, діти повністю перебувають на його утриманні. Крім того, він являється особою з інвалідністю третьої групи та отримує щомісячно пенсію у розмірі 3 000 грн. Інших доходів не має. Проти задоволення позовної вимоги щодо визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 з позивачкою не заперечує. Однак заперечує проти позбавлення його батьківських по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 та вважає, що відсутні підстави для позбавлення його батьківських прав. Щодо позовної вимоги про стягнення з нього на користь позивачки коштів на її утримання як того з подружжя з ким проживає дитина-інвалід просив суд відмовити з тих підстав, що являється особою з інвалідністю третьої групи, отримує мінімальну пенсію, інших видів доходів не має, а також просив врахувати перебування на його повному матеріальному утриманні трьох неповнолітніх дітей та зауважив, що позивачка аліменти на їх утримання не сплачує та ухиляється від надання будь-якої матеріальної допомоги на них. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кажук В.Б. спрямував до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до приписів частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Дотримуючись вимог зазначених вище норм процесуального закону, розгляд справи проводиться у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом на підставі письмових доказів, наявних у матеріалах справи.28 січня 2025 року у справі відкрито провадження та справу призначено до підготовчого судового засідання. 13 березня 2025 року до розгляду з первісним позовом прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини. Відповідно до ухвали суду від 27 березня 2025 року у справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу та провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 20 листопада 2025 року провадження у справі поновлено у зв`язку із надходження до суду висновку судової молекулярно-генетичної експертизи.

Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду. Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року закрито провадження за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини у зв`язку із відмовою позивача за зустрічним позовом від позову. Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у справі, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини. Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 серпня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 ), який рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2023 року розірвано та зокрема цим рішенням неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_1 , 26 серпня 2017 року залишено на проживання з батьком ОСОБА_2 . У період шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ).

Згідно рішення лікарсько-консультативної комісії при Комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» Вінницької обласної ради № 44 від 25 січня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено діагноз: АДРЕСА_1 .

У клопотанні від 1 квітня 2025 року начальник Служби у справах дітей Наталія Шопоняк повідомила, що Службою у справах дітей Вигодської селищної ради на адресу служби у справах дітей Тростянецької селищної ради (по місцю фактичного місця проживання ОСОБА_1 ) було надіслано лист для проведення обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 та оцінки потреб сім`ї. З акту обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 , затвердженого начальником служби у справах дітей Тростянецької селищної ради від 14 лютого 2025 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (мати), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дитина) та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (співмешканець). Дитині організоване спальне місце з чистою постільною білизною; дівчинка забезпечена сезонним одягом та взуттям відповідного розміру; наявні засоби гігієни для дитини. Зі слів матері батько дитини проживає окремо, аліменти на утримання дитини не сплачує. Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 являється особою з інвалідністю третьої групи (загальне захворювання). Як вбачається із посвідчення серії НОМЕР_4 виданого 14 лютого 2024 року Управлінням соціального захисту населення Калуської РДА ОСОБА_2 являється багатодітним батьком. Відповідно до частини першої статті 180, статті 181 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно зі статтею 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. В частині першій статті 183 Сімейного кодексу України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Враховуючи, що між сторонами не досягнуто домовленості щодо добровільного утримання відповідачем їх спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими. Суд наголошує на тому, що положення Сімейного кодексу України передбачають такі обставини, які враховуються при визначенні розміру аліментів: стан здоров`я дитини; матеріальне становище дитини; стан здоров`я платника аліментів; матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; матеріальний стан; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають значення. При визначенні розміру аліментів на утримання дитини та розміру аліментів на щомісячне утримання позивачки, оскільки з нею проживає дитина-інвалід, суд враховує стан здоров`я дитини, яка є дитиною з інвалідністю, стан здоров`я платника аліментів, який є особою з інвалідністю ІІІ групи, його майновий стан, наявність на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, та доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та вважає, що присудження аліментів у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання матері, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю з дитинства, суд ввжаєа, що вони обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно Індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда № 4 (чікова категорія відь 0 до 18 років) заповненої 23 січня 2021 року (форма індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, що видається лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує реабілітаційних заходів та їх реалізації.

Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 , затвердженого начальником служби у справах дітей Тростянецької селищної ради від 14 лютого 2025 року вбачається, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 19 Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 917 від 21.11.2013 року, дитині, якій встановлена інвалідність, залежно від міри втрати здоров`я та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді встановлюється категорія «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А». Відповідно до пункту 21 вище зазначеного Порядку, Підставою для встановлення дитині категорії дитина з інвалідністю є помірна та середня міра втрати здоров`я, залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування. До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму I та II ступеня їх вираження (незначні та помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії I ступеня її вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми). Таким чином, оскільки малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 являється дитиною з інвалідністю, є повністю залежною від постійного стороннього догляду, допомоги, тому постійний домашній догляд за нею здійснює її мати - позивачка у справі, що унеможливлює останню працювати, забезпечувати як себе, так і дитину матеріально, а відтак потребує матеріальної допомоги. Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в України», дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність. Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначення інвалідності дитини доповнено посиланням на те, що стійкий розлад функцій організму зумовлює обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту. Статтею 19 цього ж Закону визначено безпосередній причинний зв`язок інвалідності з потребою у сторонньому догляді, як форми додаткової соціальної допомоги та захисту. Відповідно до частини першої статті 75 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Відповідно до частини восьмої статті 7 Сімейного кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Згідно зі статтею 80 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Статтею 88 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина. Також враховується судом, що право того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід, на утримання, пов`язане з виникненням досить складних життєвих обставин, в яких останній з об`єктивних причин значно більшою мірою виконує обов`язки по догляду і розвитку дитини, зазнає більших фізичних та психологічних навантажень і у зв`язку з цим потребує додаткової підтримки. А тому, відповідач зобов`язаний брати участь у забезпеченні матеріального благополуччя позивачки, з яким проживає їх спільна дитина-інвалід, як це визначено приписами частини другої статті 88 Сімейного кодексу України. Отже, виходячи з аналізу наведеної норми, обов`язковими умовами виникнення права на утримання одного з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід, є не тільки наявність в дитини інвалідності, але й неспроможність дитини обходитись без постійного стороннього догляду, а також наявність в другого з подружжя можливості надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. На даний час позивачка здійснює постійне виховання та догляд за дитиною-інвалідом. Статтею 75 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Положеннями статті 91 Сімейного кодексу України закріплено право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Так, відповідно до частини другої даної статті жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ними їхньої дитини відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статтей 86 і 88 цього Кодексу. Частиною першою статті 182 Сімейного кодексу України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Таким чином, при встановлених обставинах, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері, яка здійснює догляд за дитиною інвалідом є обґрунтованими, так як у матеріалах справи відсутні інші об`єктивні та суб`єктивні обставини, що унеможливлюють відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання позивача, як особи, яка здійснює догляд за дитиною-інвалідом. Проте, визначаючи розмір аліментів, виходячи з загальних засад цивільного законодавства, визначених в статті 3 Цивільного кодексу України щодо справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги, що дитина є особою з інвалідністю, у зв`язку з чим потребує постійного стороннього догляду та нагляду з боку матері, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання позивача - матері, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю з дитинства, у твердій грошовій сумі у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду та до повноліття дитини або закінчення часу проживання позивача з дитиною-інвалідом та опікування нею, оскільки суд бере до уваги матеріальне становище відповідача, його стан здоров`я (особа з інвалідністю третьої групи), наявність у нього на утриманні трьох спільних з позивачкою неповнолітніх дітей та вважає що саме такий розмір є необхідним та достатнім для утримання позивачки, а тому позов підлягає частковому задоволенню. Суд зазначає, що згідно положень частин першої, третьої статті 79 Сімейного кодексу України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Щодо вимоги позивачки визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею, суд виходить з наступного. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до статей 150-157 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною, брати участь у її вихованні. Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Згідно з вимогами статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. За статтею 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі статтею 141 Сімейного кодексу України, так зі змісту Конвенції про права дитини. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги вік дитини, стан її здоров`я, проживання матері з дитиною у іншому регіоні - Вінницька область, суд погоджується з доводами позивачки про те, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею - матір`ю, буде відповідати інтересам дитини. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам щодо позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає, що вони виникли у зв`язку із особистими немайновими правами і обов`язками батьків та дітей, а тому регулюються Главою 13 Сімейного кодексу України. Відповідно до статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частин першої, шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На теперішній час малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю у Гайсинському районі Вінницькій області в селі Тростянчик. За місцем проживання малолітній дитині створено всі необхідні умови для належного проживання, відпочинку та розвитку, що підтверджується актом обстеження умов проживання від від 14 лютого 2025 року затвердженого начальником служби у справах дітей Тростянецької селищної ради. Як вбачається із висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вигодської селищної ради від 15 січня 2026 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого виконавчим комітетом Вигодської селищної ради Івано-Франківської області № 940 від 29 січня 2026 року, комісія вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка, звертаючись до суду з позовом, посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, дитиною не опікується від її народження, не бере участі у вихованні та розвитку.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6) частини першої статті 164 Сімейного кодексу України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 61-36905св18.

А також, згідно правової позиції Верховного суду, під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17 (провадження N 61-2175св20).

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування тощо. Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 Сімйеного кодексу України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своїх дітей в матеріалах справи також відсутні.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (статті 166 Сімейного кодексу України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також, що створило загрозу життю дитини.

Відповідно до вимог частин четвертої і п`ятої статті 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, їхнього ставлення до дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи та мають істотне значення.

Також судом встановлено, що комісія у своєму висновку з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вигодської селищної ради від 15 січня 2026 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого виконавчим комітетом Вигодської селищної ради Івано-Франківської області № 940 від 29 січня 2026 року вказала, що згідно характеристики виданої старостою Ілемнянського старостинського округу на ім`я ОСОБА_2 він зарекомендував себе як люблячий та турботливий батько, який старанно справляється з батьківськими обов`язками та створив у сім`ї сприятливі умови для росту та розвитку своїх дітей. Діти забезпечені всім необхідним. Зі слів сусідів діти завжди охайні та доглянуті, ввічливі та працьовиті. У спілкуванні з однолітками доброзичливі, неконфліктні, товариські. Як житель села ОСОБА_2 зарекомендував себе тільки з позитивної сторони. В побуті та спілкуванні ввічливий, товариський, відповідальний та доброзичливий, має авторитет серед сусідів та жителів села. Згідно висновку оцінки потреб сім`ї ОСОБА_2 ознаки складних життєвих обставин відсутні. Згідно акту обстеження умов проживання від 14 лютого 2025 року складеного службою у справах дітей Тростянецької селищної ради по місцю проживання ОСОБА_1 встановлено, що сім`я проживає в будинку, у якому наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. Сім`я забезпечена продуктами харчування. Для ОСОБА_3 організовано окремо спальне місце з чистою постільною білизною, дитина забезпечена сезонним одягом та взуттям; наявні засоби гігієни. Зі слів матері батько проживає окремо, аліменти не виплачує та не утримує матеріально. Згідно висновку оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1 ознаки складних життєвих обставин відсутні. На засіданні комісії ОСОБА_2 повідомив, що троє неповнолітніх дітей, матір`ю яких є ОСОБА_1 проживають разом з ним. Мати участі у вихованні та житті дітей не бере. Він самостійно забезпечує належний догляд за дітьми та піклується про їхній фізичний і духовний розвиток. У догляді за дітьми йому допомагає мати ОСОБА_5 . Фізичної можливості піклуватися про дитину ОСОБА_3 , яка проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 у Вінницькій області він не має. Тож на переконання комісії з питань захисту прав дитини позбавлення батьківських прав є заходом крайнього впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов`язків і повинні застосовуватися у випадках свідомого та умисного ухилення батьком від виконання своїх батьківських обов`язків та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини.

Суд, надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, погоджується із ним, зокрема з тим, що висновок є достатньо ґрунтовним.

Висновок органу опіки та піклування мотивований, його зміст про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає достітнім, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення.

Відповідно до частини шостої статті 19 Сімйейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, суд вважає за доцільне відмовити в задоволенні позову в частині позбавлення цих прав, оскільки обставини, викладені в позові, є не доведеними.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №724/743/15-ц сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Суд бере до уваги висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини, та вважає, що він є достатньо обґрунтованим.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батька.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батька до дитини.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Враховуючи викладене, суд, на підставі оцінених доказів, дійшов висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 Сімейного кодексу України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову.

Матеріали справи також не містять відомостей про застосування до ОСОБА_2 заходів попередження та впливу про необхідність змінити ставлення до дитини.

Позивачкою в ході розгляду справи не доведено, що поведінка відповідача відносно своєї доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом саме позбавлення його батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Судом не встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своєї доньки.

Обставини ухилення відповідача від виконання ним батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, позивачкою не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дітей та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батька спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26 січня 2022 року у справі N 203/3505/19 (провадження N 61-14351св21, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Також, суд звертає увагу на постанову КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22, у ній зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не забезпечуватиме інтереси самої дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена; позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях батька, а тому суд вважає що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно його дитини, а позбавлення батьківських прав відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Крім того, відсутність у дитини на цьому етапі життя психологічного зв`язку з батьком не виключає можливість налагодження між ними відносин у майбутньому. Розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує у відповідності до приписів статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Керуючись cтатями 75, 80, 86, 91, 141, 160,161, 164, 157, 180, 181-183 Сімейного кодексу України, статями. 137, 141, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Вигодської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про стягнення аліментів на дитину, про позбавлення батьківських прав, про визначення місця проживання дитини, про стягнення аліментів на утримання матері, з якою проживає дитина з інвалідністю - задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 8 січня 2025 року і до повноліття дитини.

Виконання цього рішення в частині стягнення аліментів на утримання дитини у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матірю`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) аліменти на її утримання, як матері, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, у твердій грошовій сумі у розмірі 1 000 (одна тисяча) щомісячно, починаючи з 8 січня 2025 року та до повноліття дитини, або до закінчення часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106. Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783. Банк отримувача Казначейство України (ЕАП). Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001 код класифікації доходів бюджету 22030106).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відомості про учасників справи: позивачка: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ); відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Дата складання повного тексту рішення - 23 лютого 2026 року.

Головуючий суддя: Сокирко Л.М.