Рішення № 134314983, 23.02.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10235/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі судді Бедьо В.І.,

при секретарі Малиновській І.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача ГУНП в Закарпатській області Олашин О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування шкоди за вчинення незаконних дій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду із позовною заявою до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування шкоди за вчинення незаконних дій, за якою просив суд:

- зобов?язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, Ужгородську міську раду (як правонаступника КП «ЖРЕР №1» м. Ужгорода й співучасника незаконних дій) та Ужгородський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (як правонаступника Ужгородського міського управління й відділу УМВС України в Закарпатській області) солідарно відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 401978 гривень та солідарно відшкодувати заподіяну моральну шкоду в розмірі 560000 гривень, за постановлення завідомо незаконного рішення №44 від 22.03.1995р у пункті 1.4 про надання незаконного дозволу на обмін квартир й незаконну видачу ордерів, за постановлення завідомо незаконного рішення №373 від 05.10.2011р у пунктах 1.9 й 1.10 про незаконний перерозподіл не звільненої в законний спосіб квартири та незаконне поселення іншої особи, за незаконне виламування 07.10.2011 р вхідних дверей разом з моїм внутрішнім замком квартири АДРЕСА_1 , за незаконне проникнення 07.10.2011р у квартиру АДРЕСА_1 , за незаконне захоплення 07.10.2011р квартири АДРЕСА_1 разом з всім майном й документами всіх членів нашої сім`ї ОСОБА_3 та незаконне його вивезення у інші неналежні для зберігання приміщення, якими не володіють члени сім`ї ОСОБА_3 , за незаконне володіння й розпорядження з 07.10.2011 р. по нинішній час всім захопленим майном й документами всіх членів сім`ї ОСОБА_3 ;

- зобов`язати всіх відповідачів у його присутність провести повний опис всіх речей сім`ї ОСОБА_3 та його фактичний стан й дійсне місце знаходження речей на час їх опису, які були захоплені працівниками відповідачів 07.10.2011 р. у квартирі АДРЕСА_1 та знаходяться у володінні всіх відповідачів. Про вчинені дії зобов`язати відповідачів скласти акт у його присутності та надати акт суду й ОСОБА_1 ;

- відшкодування матеріальної шкоди провести у спосіб, шляхом закупки за рахунок відповідачів по узгодженню з позивачем ОСОБА_1 нових речей (а саме меблів, одягу, взуття, посуду та інших побутових предметів) й продуктів, які є ідентичні по виду, по якості, по кількості, по конструкції, а також які були описані у всіх актах раніше до прийняття рішення суду у даній справі (наприклад, від 08.07.1995р, від 07.10.2011р та інші) та є не придатні до використання через їх забруднення, пошкодження, знищення або викрадення, до яких його відповідачі не допускають з 07.10.2011р по нинішній час. Одночасно з покупкою нових речей відшкодування матеріальної шкоди необхідно провести по узгодженню з позивачем ОСОБА_1 , шляхом ліквідації за рахунок відповідачів всіх пошкоджень дверей з замками, вікон, стін, підлоги, сантехнічного обладнання, електричного обладнання, газового обладнання, які є спричинені через незаконні дії відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 , до якої його не допускають відповідачі з 07.10.2011р по нинішній час.

Позовні вимоги мотивує тим, що 23.02.1994 р. він подав до Ужгородського міського суду позовну заяву про примусовий обмін комунальної квартири АДРЕСА_2 через неможливість спільного проживання, яку займали ОСОБА_1 та його матір ОСОБА_3 . Треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 й ОСОБА_6 запропонували у січні 1994 р. для обміну свої комунальні квартири, а саме ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 та його матері ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Після отримання рішення суду від 10.01.1995 р. ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у лютому 1995 р. здали необхідний для обміну весь комплект документів на свої квартири працівниці відділу обміну квартир Ужгородської міської ради ОСОБА_7 ..

Вказує на те, що на початку липня 1995р він приїхав до м. Ужгорода та опитав ОСОБА_7 з відділу обміну квартир Ужгородської міської ради, судового виконавця Гайданко І.С. та працівників Ужгородського міського суду, які роз?яснили йому, що він вже може виконувати рішення суду від 10.01.1995 р. та рішення №44 від 22.03.1995 р. у пункті 1.4 Виконкому Ужгородської міської ради, оскільки рішення набули законної сили, а також те, що присутність ОСОБА_3 не є обов?язковою при здійсненні обміну квартир. Тому, довірившись посадовцям в законності прийнятих вище вказаних рішень про примусовий обмін вище вказаної квартири АДРЕСА_4 та довірившись обіцянкам ОСОБА_5 перевезти все майно ОСОБА_3 своїми машинами з робочими своєї фірми, він прийняв рішення 08.07.1995р добровільно виконати рішення суду від 10.01.1995р про примусовий обмін вище вказаної квартири АДРЕСА_4 у відсутність ОСОБА_3 за для уникнення застосування сили до неї, оскільки було достатньо підстав підозрювати шалену протидію з її сторони. З цього приводу був складений акт від 08.07.1995р, який підписали ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ще чотири свідка. В цьому акті про переселення від 08.07.1995р на першій сторінці вказано, що все його майно та майно його матері ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 було перевезено у квартиру АДРЕСА_1 , після чого ОСОБА_5 передав ключ від вище вказаної квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_8 .

Позивач зазначає, що вказаний факт вселення ОСОБА_1 у вище вказану квартиру АДРЕСА_5 за згодою ОСОБА_5 й ОСОБА_4 у акті від 08.07.1995р про добровільне виконання рішення суду є дійсним, оскільки ОСОБА_6 погодилась звільнити йому вище вказану квартиру АДРЕСА_6 лише після її виписки 13.11.1995р з даної квартири АДРЕСА_6 та після надання йому 19.12.1995р оригіналу договору від 04.03.1995р купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 між ОСОБА_6 й ОСОБА_1 , який надавав ОСОБА_1 законне право прописатися у даній квартирі АДРЕСА_6 . Тобто він зайняв 08.07.1995р вище вказану квартиру АДРЕСА_5 за згодою ОСОБА_5 й ОСОБА_4 , які її попередньо законно займали.

Позивач вказує, що з 1995 року по 2011 рік ні його, ні його матір ніхто не виселяв із вказаної квартири. Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , він усно попередив всіх відповідачів про те, що вказана квартира не є вільною, оскільки він фактично її займає. Проте, 07.10.2011 року без його згоди та попередження працівники КП ЖРЕР №1 за участю працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області виламали вхідні двері квартири АДРЕСА_1 , проникли у квартиру, заволоділи та вилучили майно всіх членів їх сім`ї. Позивач вважає вказані дії відповідачів щодо виламування вхідних дверей квартири, проникнення у квартиру та заволодіння та вилучення майна всіх членів сім`ї незаконними й неправомірними, оскільки він як спадкоємець своєї матері ОСОБА_3 проживав у даній квартирі , квартира не була звільнена.

Таким чином, позивач зазначає, що незаконними й неправомірними спільними діями відповідачів (кінцевим наслідком яких є незаконне проникнення 07.10.2011р у квартиру АДРЕСА_1 шляхом виламування замку вхідних дверей та захоплення даної квартири АДРЕСА_5 разом з всім майном всіх членів сім?ї ОСОБА_3 з подальшим незаконним вивезенням захопленого майна у неналежні для зберігання інші приміщення, якими не володіють члени сім?ї ОСОБА_3 ) була заподіяна матеріальна й моральна шкода ОСОБА_1 і всім іншим членам сім?ї ОСОБА_3 ..

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 29.12.2017 відкрито провадження у дані й справі та призначено до розгляду в загальному позовному провадженні.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 28.02.2020 замінено сторону відповідача Ужгородський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на належного відповідача Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали вимоги позовної заяви від 08.11.2017, які в подальшому позивач ОСОБА_1 своєю заявою від 12.12.2025 уточнив розмір позовних вимог та просив відповідно до наданого ним списку знищеного майна без їх згоди зобов?язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, Ужгородську міську раду (як правонаступника КП «ЖРЕР №1» м. Ужгорода й співучасника незаконних дій) та Ужгородський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (як правонаступника Ужгородського міського управління й відділу УМВС України в Закарпатській області) солідарно відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 605878,00 гривень та солідарно відшкодувати заподіяну моральну шкоду в розмірі 1000000,00 гривень, за кожен рік заподіяння їм шкоди, кожному члену сімї ОСОБА_3 , а саме 31000000,00 грн. кожному члену сімї, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Закарпатській області в судовому засіданні в задоволенні вимог позовної заяви та уточненої заяви заперечила, вказуючи на відсутність будь-яких неправомірних дій відповідача, щодо майна ОСОБА_1 , посилаючись на встановлені обставини у відносинах сторін, викладених у рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 (справа № 308/498/13-ц) та постанові Закарпатського апеляційного суду від 09.07.2024 року (справа №308/13327/14-ц).

Також зверають увагу, що Ужгородське міське управління УМВС України в Закарпатській області ліквідовано відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України». Згідно наказу Національної поліції №23 від 06.11.2015 року про затвердження Положення про Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (далі Положення) створений територіальний орган Національної поліції на території Закарпатської області (07.11.2015 року дата внесення запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи).

ГУНП в Закарпатській області не є правонаступником Ужгородського міського управління УМВС України в Закарпатській області згідно норм чинного законодавства, а тому залучення в якості відповідача ГУНП в Закарпатській області є не обґрунтованим, оскільки, позивач ОСОБА_1 оскаржував лише рішення Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011 і таке стосується лише Ужгородського міського управління УМВС України в Закарпатській області, і жодного відношення до новоствореної 07.11.2015 юридичної особи ГУНП в Закарпатській області немає.

Представники відповідачів Ужгородської міської ради та виконавчого комітету Ужгородської міської ради в судові засідання не з`являлися, хоча своєчасно і належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи.

Суд, констатує, що представники відповідачів в судове засідання не з`явився без поважних причин і розглянути справу без їх участі можливо, так як в справі достатньо даних про права та взаємовідносини сторін.

Крім цього, від відповідачів Ужгородської міської ради та виконавчого комітету Ужгородської міської ради надійшов відзив на позовну заяву від 16.01.2018 (т. 1 а.с. 88-91) та письмові пояснення від 05.01.2026 (т. 2 а.с.), в яких інформують суд про наявність преюдиціальних обставин, що виникли між сторонами і були встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013, справа № 308/498/13-ц та постановою Закарпатського апеляційного суду від 09.07.2024 під час розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради справа № 308/13327/14-ц. Просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, вказуючи на наступне.

Предметом спору є вчинення незаконних дій, а саме «незаконне виламування дверей та захоплення квартири АДРЕСА_1 ». Однак позивач не надає доказів вчинення цих дій. Існує тільки сам факт проникнення уповноважених представників законного володільця в квартиру, котра була вільною та перебувала в комунальній власності.

Рішенням виконкому №373 від 05.10.2011р. двокімнатну квартиру по АДРЕСА_7 закріплено за Ужгородським МВ УМВС в Закарпатській області в якості гуртожитку, поселено їх працівника ОСОБА_9 та зобов`язано КП «ЖРЕР №1» укласти з ним договір найму.

Саме на підставі, вищевказаного рішення представники «ЖРЕР №1» та Ужгородського МВ УМВС ввійшли в приміщення квартири по АДРЕСА_7 . Дане рішення було оскаржене позивачем до суду. Правомірність рішення виконавчого комітету №373 від 05.10.11р. була встановлена рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013р. по справі №308/498/13-ц.

Позивач, в свою чергу замовчує, що на даний момент не існує визнаного факту вчинення незаконних дій. Не існує жодного офіційного документу, рішення або вироку суду, де було б зазначено що представники відповідачів при проникненні в квартиру вчинили злочин або незаконні дії.

Що стосується прав позивача на квартиру та майно в ній вказують, що матір позивача, ОСОБА_3 жодним чином не погоджувалась з примусовим обміном квартир, котрий ініціював її син (позивач), а також відмовлялася отримати ордер на спірну квартиру. На підставі обмінних ордерів її особисті речі були вивезені в квартиру по АДРЕСА_7 . Однак вона так їх і не забрала, і вони знаходилися в квартирі до моменту її смерті. При цьому, вона ніколи не укладала договір найму на квартиру, котрий би слугував підставою для законного користування даним житлом.

Впродовж багатьох років ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Ужгородської міської ради із заявами, основним змістом яких було те, що вона проживає на вокзалі, є «бездомною» та просила помістити її до буднику пристарілих та реабілітаційного центру. Крім цього, вона померла в Хустському районі, де перебувала на лікуванні в туберкульозному відділені Вільшанеької обласної психіатричної лікарні. Відтак, мати позивача особисто відмовилася від проживання у квартирі, на котру ій видавався ордер, вважала себе безпритульною та постійно проживала в тих чи інших місцях для утримання громадян, що не мають постійного місця проживання.

Не існує жодного документу про те, що ОСОБА_1 є правомірним володільцем чи спадкоємцем квартири по АДРЕСА_7 . Існують тільки його припушеним про те, що акт про проведення добровільного виконання рішення судового рішення від 1995р. є доказом його проживання в цій квартири.

Посилання позивача на те, що він є спадкоємцем чи наймачем квартири вважають безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011р. дану квартиру закріплено за Ужгородським міським управлінням УМВС в Закарпатській обл., як гуртожиток. Тому, на виконання рішення виконавчого комітету, квартиру по АДРЕСА_7 було звільнено, оскільки в період з 1995 до 2011 не було укладено договору найму на житлове приміщення, воно було вільним та жодних правових підстав не було, для повідомлення позивача, про її звільнення.

Суд заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Олашин О.М., дослідивши письмові матеріали справи приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертався до Ужгородського міського суду із позовною заявою про примусовий обмін комунальної квартири АДРЕСА_2 через неможливість спільного проживання, яку займали ОСОБА_1 та його матір ОСОБА_3 .

Рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області від 10.01.1995, яке набрало законної сили 28.03.1995 переселено ОСОБА_3 в кв. АДРЕСА_1 , а позивача ОСОБА_1 в кВ. АДРЕСА_3 , де проживає і по сьогоднішній час (Т. 1 А.С. 11).

Згідно з Рішенням Ужгородського міськвиконкому від 22.03.1995 за № 44 п. 1.4 вирішено дозволити обмін з причин роздільного проживання з сином (Позивачем) ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 з громадянкою ОСОБА_4 АДРЕСА_7 та ОСОБА_6 АДРЕСА_8 на квартиру АДРЕСА_1 з видачею обмінних ордерів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 14).

На підставі акту про добровільне виконання судового рішення від 08.07.1995 позивач ОСОБА_1 , за відсутності згоди своєї матері ОСОБА_3 дав розпорядження перевозити свої речі та речі матері в квартиру АДРЕСА_1 . Перевезення речей проведено за складеним спском та актом з описом майна (т. 1 а.с. 16-17).

В подальшому, рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області від 31.08.1999, яке набрало законної сили 12.10.1999 п. 1.4 рішення Ужгородського міськвиконкому від 22.03.1995 за № 44 за позовною заявою ОСОБА_3 визнано незаконним та скасовано (т. 1 а.с. 18-19).

Ухвалою Ужгородського міського суду Закарпатської області від 18.05.2001 рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від 10.01.1995 також скасовано за заявою ОСОБА_3 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (т. 1 а.с. 20).

Внаслідок рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від 31.08.1999 та на виконання постанови державного виконавця від 18.01.2002 виконавий комітет Ужгородської міської ради рішенням від 27.02.2002 за № 42 вирішив скасувати п. 1.4 рішення Ужгородського міськвиконкому від 22.03.1995 за № 44 (т. 1 а.с. 21).

Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 373 від 05.10.2011 квартиру АДРЕСА_1 за рахунок звільненого житлового фонду закрплено за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області, як гуртожиток та вселено сім`ю начальника відділу управлінням УМВС України в Закарпатській області (т. 1 а.с. 22).

У відповідності до Акту опису майна в комунальній квартирі за адресою АДРЕСА_9 від 07.10.2011 в складі комісії дільничного інспектора майора міліції Фрінцо А.В., директора КП «ЖРЕР №1» Дідун О.В., головного інженера КП «ЖРЕР №1»- Пайди О.В., паспортиста КП«ЖРЕР №1» Грабовської Г.С., майстра дільниці КП «ЖРЕР№ 1»- ОСОБА_10 в присутності свідка ОСОБА_11 було описано та вилучено з квартири майно, яке складається з 37 найменувань. Речі згідно опису завезено на склад «КП« ЖРЕР №1»за адресою АДРЕСА_10 , (т. 1 а.с. 23-24).

Листами № 78 від 14.10.2011, № 97 від 28.11.2011, № 16 від 20.02.2012, № 48/01-3 від 18.06.2013, № 305 від 04.12.2013, № 42 від 05.03.2014 КП ЖРЕР № 1 повідомлено ОСОБА_1 , що майно, яке було вивезено з кв. АДРЕСА_1 зберігається у складському приміщенні, яке орендує КП ЖРЕР № 1 (т. 1 а.с. 175, 177, 179, 181).

Листами № 2/К-131 від 19.12.2011, № 2/К-49 від 29.04.2013 УМВС в Закарпатській області повідомлено ОСОБА_1 , що майно, яке було вивезено з кв. АДРЕСА_1 зберігається у складському приміщенні, яке орендує КП ЖРЕР № 1 (т. 1 а.с. 176, 178).

Листами Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради № К-89/24-07 від 20.02.2014, № К-01581/1 від 19.12.2017 пропонується ОСОБА_1 отримати майно, яке було вивезено з кв. АДРЕСА_1 та зберігається у складському приміщенні, яке орендує КП ЖРЕР № 1 (т. 1 а.с. 180, 183).

З відповіді редакції газети «Ужгород» за вих. № 19 від 19.12.2017 р. вбачається, що в газеті «Ужгород» № 28 (721) від 27 липня 2013 року на сторінці 11 в розділі "Оголошення" було надруковано повідомлення: «КП ЖРЕР №1 просить спадкоємців гр. ОСОБА_3 , (яка померла у серпні 2011 року) терміново забрати речі померлої, які зберігаються у складських приміщеннях підприємства, у зв`язку із закінченням терміну зберігання» (т. 1 а.с. 182).

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 у справі № 308/498/13-ц, (яке набрало законної сили 25.12.2013) за позов ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, КП «ЖРЕР-1» про захист житлових прав було встановлено відсутність підстав для визнання позивача ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 93-99).

Так, судом в зазначеній справі встановлено, що скільки, померла ОСОБА_1 за життя не вважала себе наймачем спірної квартири та не укладала відповідно договору найму квартири, і така на момент прийняття рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011 року була вільною, то підстав для визнання позивача наймачем вказаної квартири судом не встановлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09.07.2024 року (справа №308/13327/14-ц) за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним і неправомірними дій відповідачів, зобов`язання вчинити певні дії та визнання незаконним рішення міської ради (рішення суду набуло законної сили 09.07.2024 року) встановлено наступні обставини, які не потребують доказування, зокрема колегія суддів дійшла висновку, що у ОСОБА_1 не виникло будь-яких житлових прав щодо квартири АДРЕСА_1 , які в свою чергу не є порушеними та і не могли бути порушеними, що рухоме майно яке складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку за переліком зазначеним в Акті опису майна від 07.10.2011 належить ОСОБА_1 на праві володіння, користування та розпоряджання таким майном в 1/2 частині з моменту відкриття спадщини за ОСОБА_3 . За цієї обставини, відсутні правові підстави для твердження відносно того, що з боку КП ЖРЕР № 1 мало місце порушення прав ОСОБА_1 на зазначене рухоме майно в 1/2 частині, та що у зв`язку із цим у нього є потреба у захисті такого права шляхом звернення до суду для визнання за ним права володіння і розпорядження цим майном.

Та позаяк право ОСОБА_1 на володіння, користування та розпоряджання рухомим майном в 1/2 частині, що було переміщено на зберігання у КП ЖРЕР № 1 не є порушеним, тому заявлена ним дана позовна вимога визнана безпідставною, що не підлягає до задоволення.

Крім цього, колегія суддів стосовно вимог позивача ОСОБА_1 про визнання незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 у гуртожиток, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради про переоформлення спірної квартири, а також позовної вимоги про визнання незаконним і неправомірним зламування 07.10.2011 вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 працівниками КП «ЖРЕР №1», проникнення працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, захоплення та заволодіння 07.10.2011 працівниками КП «ЖРЕР №1» та працівниками міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майном всіх членів сім`ї ОСОБА_3 , що перебувало у квартирі АДРЕСА_1 , визнала такі безпідставними і в задоволенні таких відмовила (т. 2 а.с. ).

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Крім: того, преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Правова позиція ВС у складі КГС, постанова від 18 березня 2021 року, справа № 902/608/19).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, па які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1, ст. 81 ЦПК України).

Позивачем ОСОБА_1 не підтверджено жодним належним та допустимим доказом незаконність та неправомірність дій відповідачів по справі. Їх законність встановлена вищезазначеними судовими рішеннями. Відповідачі по справі не чинили перешкод ОСОБА_1 по здійсненню дій із забиранням описаного рухомого майна, а тому і відсутні підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги суд вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 80, 81, 82, 141, 259, 263, 265 ЦПК України , ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування шкоди за вчинення незаконних дій відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.І ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1,2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦГ1К України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних ричин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_8 );

Відповідач - Ужгородська міська рада, (місцезнаходження м. Ужгород, пл.. Поштова, 3);

Відповідач - Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, (місцезнаходження м. Ужгород, пл.. (Поштова, 3).

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження м. жгород, вул. Ф. Ракоці ,13).

Суддя Бедьо В.І.