Рішення № 134312407, 24.02.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/592/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.12.2025 №163750012984;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу період роботи в ПП "Турсервіс" з 18.02.1996 по 28.08.2009;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії з урахуванням стражу роботи з 18.02.1996 по 28.08.2009 з моменту призначення пенсії за віком та виплатити недоотримані кошти (з урахуванням проведених виплат).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи в ПП "Турсервіс" з 18.02.1996 по 28.08.2009 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, відповідно, несплата підприємством страхових внесків не повинна порушувати законні права позивача на належне пенсійне забезпечення, а тому відповідачі неправомірно не зарахували спірний період роботи до страхового стажу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

12 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з заявою про призначення пенсії по інвалідності.

З 15 березня 2021 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, що підтверджується рішенням № 163750012984 від 18.05.2021.

ОСОБА_1 звернулася із заявою від 23.12.2025 № 5669 щодо зарахування страхового стажу з 18.02.1996 по 28.08.2009 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.01.2003.

Заяву було розглянуто за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатом розгляду заяви, Головним управлінням було прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії від 31.12.2025 № 163750012984.

В рішенні зазначено, що за результатами розгляду електронної пенсійної справи встановлено, що неможливо зарахувати період роботи з 18.02.1996 по 28.08.2009, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування.

Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках.

Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо) (див. абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

Згідно із ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону № 1058, право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 30 цього Закону передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (з наступними змінами, далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637). Пунктом 2.2. Порядку № 22-1 до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 розділу ІІ, а саме: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків; 2) документи про стаж, що визначені Порядком № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статі 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Наведені правові норми дають підстави дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, зокрема відомостей про умови праці, характер виконуваної роботи.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 станом на дату звернення встановлена група інвалідності ІІ загального захворювання.

Суд встановив, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працювала: - з 18.02.1996 року по 28.08.2009 водієм м/автбуса у ПП "Турсервіс".

Таким чином, спірний період роботи позивача підтверджується записами в трудовій книжці.

Стосовно доводів відповідача в частині того, що в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не міститься відомостей про трудову діяльність позивача за спірний період, суд зазначає таке.

Відповідно до Постанови № 10-1 від 18.06.2017 "Про затвердження Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування", а саме ст. 2 розділу ІІІ, Облікова картка в Реєстрі застрахованих осіб відкривається у разі надходження у складі звітності від страхувальника відомостей про застраховану особу, дані про яку відсутні в Реєстрі застрахованих осіб; надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; сплату добровільних внесків особами, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; надходження відомостей від фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; в інших випадках, передбачених Законом.

Аналізуючи підстави створення облікової картки в Реєстрі можливо зробити висновок, що вона створюється після подання роботодавцем (стразувальником) звітності.

Абзацом першим статті 1 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 1 абз. 2 ст. 14 Закону № 1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, зокрема: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами, - для осіб, зазначених у пункті 4 статті 11 цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту "а" абзацу 1 статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Частиною 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пункт "а" частини 3 цієї ж статті Закону України «Про пенсійне забезпечення» вказує, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків.

Статтею 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-IV від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-IV) передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до статті 4 Закону № 2464-IV, платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно зі ст. 26 Закону № 2464-IV, посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

Отже, обов`язок щодо сплати ЄСВ покладено саме на підприємство як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати працівника.

Невиконання ж підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити працівника соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, чи подання ним звітності. Тому відсутність відомостей в Реєстрі про трудову діяльність позивачки не може бути підставою для не зарахування до загального стажу ОСОБА_1 спірного періоду.

З урахуванням встановленого та наведеного правового регулювання суд зазначає, що в спірній ситуації, за наявності в трудовій книжці записів про період роботи з 18.02.1996 по 28.08.2009, скріплених підписом та печаткою відповідальної посадової особи роботодавця, не подача страхувальником звітності (відомостей про застраховану особу), не повинна позбавляти позивача права на зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу, адже це перекладатиме саме на позивача надмірний тягар за таку бездіяльність роботодавця.

Отже, суд дійшов висновку про наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.12.2025 №163750012984.

Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Конституційний Суд у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути відповідним наявним обставинам.

Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, вона має право звернутися до суду та просити про їх захист у спосіб, передбачений у ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, спираючись на ч. 2 ст. 245 КАС України.

У частинах 3 та 5 ст. 245 КАС України встановлено спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку. Зокрема, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень учинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, по захист яких він звернувся до суду.

Водночас адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

При цьому дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що позивач просила суд про зарахування до страхового стажу періоду роботи у ПП "Турсервіс" та записами трудової книжки підтверджується, що остання працювала водієм у ПП "Турсервіс" з 18.02.1996 по 28.08.2009, а тому суд зазначає, що з метою повного відновлення прав позивача, зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 підлягає період роботи водієм у ПП "Турсервіс" з 18.02.1996 по 28.08.2009.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач протиправно не зарахував період з 18.02.1996 по 28.08.2009 до трудового стажу позивача, з метою належного захисту прав позивача в даній частині позовних вимог, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 18.02.1996 по 28.08.2009 відповідно до трудової книжки, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням додаткового стажу, з моменту звернення, а саме з 23.12.2025.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити недоотримані кошти (з урахуванням проведених виплат), суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно приписів частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.

Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.

Враховуючи, що у даній справі суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням додаткового стажу, з моменту звернення, а саме з 23.12.2025, на даний час у суду відсутні підстави вважати, що після здійснення такого перерахунку пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області інший орган Пенсійного фонду України - Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, де на обліку знаходиться позивач, буде ухилятися від виплати позивачу пенсії у перерахованому розмірі, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають як передчасні.

Отже, позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.12.2025 №163750012984.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 18.02.1996 по 28.08.2009 відповідно до трудової книжки від 22.01.2003 серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням додаткового стажу, з моменту звернення, а саме з 23.12.2025.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва