Рішення № 134305188, 25.12.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.12.2025Справа № 910/13389/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Шмиги В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/13389/24

За позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка»

та Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кварацхелія Нато Несторівна

про визнання недійсним рішення та припинення юридичної особи

Представники учасників справи:

від позивача: Компанієць А.В.;

від відповідачів: не з`явились;

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» (далі - відповідач 1) та Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області (далі - відповідач 2) про визнання недійсним рішення та припинення юридичної особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.06.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області було проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка», засновником та керівником якої вказано позивача. Однак, як стверджує останній жодних правовстановлюючих документів щодо реєстрації відповідача-1, як засновник та керівник не підписував, як і не приймав спірного рішення про заснування компанії, відтак, оскільки позивач не мав відповідного волевиявлення на реєстрацією відповідача-1, в тому числі прийняття рішення №1 від 27.05.2019, то останнє слід вважати фіктивним та недійсним в силу закону, а створену юридичну особу необхідно припинити, шляхом її ліквідації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13389/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

23.12.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кварацхелії Нато Несторівни довідку про вчинену нотаріальну дію - засвідчення 27.05.2019 справжності підпису ОСОБА_1 на статуті ТОВ «Куенка», яка зареєстрована в реєстрі за № 2869 та копії документів, що зберігаються у нотаріуса відносно такої вчиненої нотаріальної дії.

Також, 23.12.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про залучення до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кварацхелію Нато Несторівну, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів.

30.12.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому позивач просив суд поновити строк на подачу заяв по суті спору та приєднати до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024164500000069 від 24.12.2024 та талон-повідомлення єдиного обліку №2505 від 27.02.2024.

У судовому засіданні 21.01.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кварацхелію Нато Несторівну в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів; зобов`язання третьої особи надати суду пояснення та довідку про вчинення нотаріальної дії - засвідчення 27.05.2019 справжності підпису ОСОБА_1 на статуті Товариства з обмеженою відповідальністю "Куенка", яка зареєстрована в реєстрі за № 2869 та копії документів, що зберігаються у нотаріуса відносно такої вчиненої нотаріальної дії; встановлення учасникам справи строків на подачу пояснень та заперечень на пояснення третьої особи та відкладення підготовчого засідання у справі на 18.02.2025.

Так, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Враховуючи предмет та підстави позову, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кварацхелію Нато Несторівну в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Разом з цим, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання третьої особи надати суду пояснення та довідку про вчинення нотаріальної дії - засвідчення 27.05.2019 справжності підпису ОСОБА_1 на статуті Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка», яка зареєстрована в реєстрі за № 2869 та копії документів, що зберігаються у нотаріуса відносно такої вчиненої нотаріальної дії.

03.02.2025 року через відділ діловодства суду від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кварацхелії Нато Несторівни надійшов лист №4/01-16 від 01.02.2025, у якому нотаріус повідомив, що нотаріальна дія, а саме: засвідчення справжності підпису гр. ОСОБА_1 27.05.2019 року за реєстровим №2869 нею не вчинялась, а запис за 27.05.2019 року за реєстровим №2869 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік відсутній. Також повідомила, що про день та час слухання справи повідомлена, просила слухати справу за її відсутності.

У судовому засіданні 18.02.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 18.03.2025.

У судовому засіданні 18.03.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 01.05.2025.

28.04.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, в якому позивач просив суд призначити у справі №910/13389/24 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, а на вирішення експертизи поставити наступне питання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у документах: описі від 10.06.2019 в графі заявник; заяві про державну реєстрацію створення юридичної особи в графах підпис на 1, 3, 4, 5, 6 аркушах; рішенні № 1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019 в графі підпис; статуті, затвердженому рішенням № 1 від 27.05.2019, в графі підпис учасника, тією особою, від імені якої він зазначений - ОСОБА_1 , чи іншою особою?».

У судовому засіданні 01.05.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про виклик позивача у судове засідання та відкладення підготовчого засідання у справі на 20.05.2025.

У судовому засіданні 20.05.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про витребування у Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації оригінали матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» (106503081700) та відкладення підготовчого засідання у справі на 29.05.2025.

Судове засідання, призначене на 29.05.2025, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

02.06.2025 року через відділ діловодства суду від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надійшов лист №101-4865 від 28.05.2025 разом з копією ухвали слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 15.05.2025, копією опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді та копією реєстраційної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2025 підготовче засідання у справі призначено на 26.06.2025.

У судовому засіданні 26.06.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про визнання явки позивача або його представника обов`язковою, зобов`язання позивача надати вільні та умовно вільні зразки підпису та відкладення підготовчого засідання у справі на 29.07.2025.

У судовому засіданні 29.07.2025 оголошено перерву до 12.08.2025.

04.08.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому позивач просив суд поновити строк на подачу доказів та долучити до матеріалів справи висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту експертно-криміналістичного центру №СЕ-19/116-25/13437-ПЧ від 07.07.2025, лист Головного управління національної поліції в Одеській області, лист Одеського науково-дослідного інституту експертно-криміналістичного центру від 08.07.2025 №19/116/301/Б-20204-2025.

У судовому засіданні 12.08.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання позивача про залишення без розгляду клопотання про призначення судової експертизи; прийняття до розгляду клопотання позивача про долучення доказів; витребування у Старшого дізнавача СД відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області Катерини Осташ належним чином засвідченої копії висновку експерта від 07.07.2025 за №CE-19/116-25/13437-ДД та відкладення підготовчого засідання у справі на 02.09.2025.

Частиною 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Приписами частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено коло прав учасників справи, відповідно до якої учасники мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

При цьому, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11 відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Пунктом 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

У ході судових засідань 29.07.2025 та 12.08.2025 року представником позивача усно було заявлено та підтримано клопотання про залишення без розгляду поданого раніше до суду клопотання про призначення судової експертизи.

Судом встановлено, що клопотання про залишення без розгляду було заявлено уповноваженим представником позивача адвокатом Компанієць А.В., повноваження якої наявні в матеріалах справи.

Законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про залишення без розгляду клопотання про призначення судової експертизи, відтак його може бути викладено і у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, що узгоджується з приписами частини 2 статті 169 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі.

З огляду на викладене, враховуючи реалізацію позивачем через уповноваженого представника свого процесуального права на заявлення клопотання про залишення без розгляду клопотання про призначення судової експертизи, суд приходить до висновку про задоволення такого клопотання та залишення клопотання про призначення судової експертизи без розгляду.

Відповідно до приписів частини 1, 2, 3, 4, 5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Зі змісту статті 80 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2022 у справі №903/522/21 та від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав про задоволення клопотання позивача про поновлення строку на подачу доказів та їх прийняття.

Водночас, з метою пересвідчення у дійсності поданого до суду висновку експертизи, судом в порядку ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, витребувано у у Старшого дізнавача СД відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області Катерини Осташ належним чином засвідчену копію висновку експерта від 07.07.2025 за №CE-19/116-25/13437-ДД.

26.08.2025 року через відділ діловодства суду від Головного управління національної поліції в Одеській області (Одеське районне управління поліції №1 відділення поліції №5) надійшов лист від 19.08.2025 із завіреною належним чином копією висновка експерта від 07.07.2025 за №CE-19/116-25/13437-ДД на 25 арк.

Судове засідання, призначене на 02.09.2025, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2025 підготовче засідання у справі призначено на 07.10.2025.

У судовому засіданні 07.10.2025, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

У судовому засіданні 25.12.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, третя особа не з`явилась, втім розгляд справи просила здійснювати за її відсутності. Відповідачі також у судове засідання не з`явились, однак про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Так, частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідачів про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду, направлялись судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження відповідачів, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: на адресу відповідача-1 - 02140, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, буд. 7; відповідача-2 - 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 44б.

Втім, ухвали повернуті органом поштового зв`язку без вручення відповідачам з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Поміж цим, враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

У постанові від 09.12.2021 у справі №911/3113/20 Верховний Суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 94, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

При цьому, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідачі у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язані були зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачами процесуальних документів, в тому числі ухвали суду про відкриття провадження у справі від 12.11.2024, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідачів.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачами не повідомлено суду про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України дні проставлення у поштових повідомленнях відміток «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання» вважаються днями вручення відповідачам ухвал суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачам був встановлений строк для подання відзивів на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідачі у визначений ухвалою строк не подали ні відзивів на позовну заяву, ні клопотань про продовження строку на їх подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 25.12.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було проведено державну реєстрацію юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка», місцезнаходження: 02140, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, буд. 7, ідентифікаційний код - 43054248 (номер запису: 10651020000030817).

Єдиним засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» вказано ОСОБА_1 (далі - позивач).

Проте, як вказує позивач, він не мав наміру засновувати Товариство з обмеженою відповідальністю «Куенка», не підписував документів, що були подані державному реєстратору для проведення державної реєстрації товариства, жодного відношення до створення та діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» немає.

При цьому, у позові ОСОБА_1 вказує, що у період часу створення ТОВ «Куенка», він проходив службу в органах ДКВС України у м. Одеса.

Позивач зауважив, що з 15.08.2018 року його було призначено на посаду першого заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2021 № 599/к було звільнено 25.03.2021 з посади першого заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції ОСОБА_1 за власною ініціативою відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», ч. 7-9 ст. 65 Закону України «Про національну поліцію» та направлено останнього для подальшого проходження служби до державної установи «Кропивницька виправна колонія (№ 6)».

Наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2021 № 600/к полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№ 6)» з 26.03.2021.

У подальшому, наказом Міністерства юстиції України від 14.09.2021 № 2230/к ОСОБА_1 як начальника Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№ 6)» було звільнено з 01.10.2021 за власним бажанням відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Однак, при поданні у 2024 році декларації після звільнення, останнім у підрозділі «Дані для декларації» Єдиного державного реєстру декларацій було виявлено факт наявності у нього корпоративних прав на Товариство з обмеженою відповідальністю «Куенка».

Як зазначає позивач, з метою уточнення зазначеної інформації 13.08.2024 його адвокат звернувся до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації за місцем зберігання реєстраційної справи, з метою отримання копій документів про створення юридичної особи. Після отримання документів з реєстраційної справи, позивач отримав підтвердження того, що він дійсно значиться засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка».

Однак, як вказує позивач, ані 27.05.2019, ані в інші дати не підписував жодних документів з приводу створення юридичної особи та не приймав відповідного рішення, як і не звертався до державного реєстратора із заявою про реєстрацію юридичної особи, жодних документів, пов`язаних із створенням та діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» не підписував, а також не уповноважував жодних інших осіб на створення вказаної юридичної особи від свого імені.

Позивач наголосив, що реєстрація ТОВ «Куенка» проводилась у м. Києві, а згідно відомостей з табелів обліку робочого часу за травень та червень 2019 року - 27.05.2019 та 10.06.2019, позивач перебував на службі в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань, місцем дислокації якого є м. Одеса, що свідчить про те, що позивач фізично не міг перебувати у ці дні у місті Києві як на загальних зборах, так і особисто подати документи державному реєстратору КП «Правочин» для реєстрації ТОВ «Куенка», засновником та керівником якого він зазначений згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказане, на думку позивача, ставить під сумнів справжність підпису позивача на зазначених вище документах, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом в якому позивач просить суд визнати недійсним рішення №1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019; статуту від 27.05.2019 та припинити юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Куенка» шляхом ліквідації.

У ході розгляду даного спору від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кварацхелії Нато Несторівни надійшов лист №4/01-16 від 01.02.2025, у якому повідомлено, що нотаріальна дія, а саме: засвідчення справжності підпису гр. ОСОБА_1 27.05.2019 року за реєстровим №2869 нею не вчинялась, а запис за 27.05.2019 року за реєстровим №2869 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік відсутній.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги у цій справі обґрунтовуються недотриманням норм чинного законодавства під час створення та реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» (ідентифікаційний код юридичної особи 43054248), оскільки створення та реєстрація вказаної юридичної особи здійснені поза волевиявленням ОСОБА_1 , з порушенням законодавчо визначеної процедури, а прийняте рішення є незаконним, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 97 Цивільного кодексу України органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» створення товариства відбувається за рішенням його засновників.

Положеннями ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

За приписами ч. 1 ст. 33 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників проводяться в порядку, встановленому законом та статутом товариства.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

При вирішенні питання про визнання недійсним рішення загальних зборів слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; відсутність протоколу загальних зборів (постанови Верховного Суду від 25.05.2023 року у справі № 916/636/22 та від 03.11.2020 року у справі № 916/3133/17).

Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Загальний порядок створення юридичної особи визначено статтею 87 Цивільного кодексу України, відповідно до якої для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом. Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками). Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації юридичної особи, зокрема: заява про державну реєстрацію створення юридичної особи. У заяві про державну реєстрацію створення юридичної особи, утвореної в результаті поділу, виділу, додатково зазначаються відомості про відокремлені підрозділи в частині їх належності до юридичної особи - правонаступника. У заяві про державну реєстрацію створення юридичної особи приватного права може зазначатися, що вона діє на підставі модельного статуту; заява про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість, та/або заява про включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій за формами, затвердженими відповідно до законодавства, - за бажанням заявника; примірник оригіналу (нотаріально засвідчену копію) рішення засновників, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про створення юридичної особи; документ, що підтверджує створення громадського формування, відповідність статуту юридичної особи, на підставі якого діє громадське формування, - у разі державної реєстрації громадського формування, що є самостійним структурним підрозділом у складі іншої юридичної особи; відомості про керівні органи громадського формування (ім`я, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв`язку), відомості про особу (осіб), яка має право представляти громадське формування для здійснення реєстраційних дій (ім`я, дата народження, контактний номер телефону та інші засоби зв`язку); установчий документ юридичної особи - у разі створення юридичної особи на підставі власного установчого документа.

При цьому, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 вищезазначеного Закону підставою для відмови у державній реєстрації є випадок, якщо документи суперечать вимогам Конституції та законів України.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" документи для державної реєстрації можуть подаватися у паперовій або електронній формі.

У паперовій формі документи подаються особисто заявником або поштовим відправленням.

Якщо документи подаються особисто, заявник пред`являє документ, що відповідно до закону посвідчує особу.

У разі подання документів представником додатково подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, що підтверджує його повноваження (крім випадку, коли відомості про повноваження цього представника містяться в Єдиному державному реєстрі).

Документи в електронній формі подаються заявником через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи.

Документи в паперовій формі приймаються за описом, примірник якого в день їх надходження видається заявнику з відміткою про дату їх отримання та кодом доступу в той спосіб, відповідно до якого були подані документи.

Статтею 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено вимоги до оформлення документів, що подаються для державної реєстрації. Так, згідно з пунктом 5 частини 1 вказаної статті заява про державну реєстрацію підписується заявником. У разі подання заяви про державну реєстрацію поштовим відправленням справжність підпису заявника повинна бути нотаріально засвідчена.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій документів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» (код ЄДРПОУ: 43054248) 10.06.2019 року державному реєстратору Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області Куліковій А.О. було подано заяву про державну реєстрацію створення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка», реєстраційну картку про державну реєстрацію створення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019, рішення № 1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019 та статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019.

У даних документах вказано, що вони підписані ОСОБА_1, як єдиним засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка».

Проте, як вказує позивач, ані 27.05.2019, ані 10.06.2019 не звертався до державного реєстратора із заявою про реєстрацію юридичної особи, жодних документів, пов`язаних із створенням та діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» не підписував, а також не уповноважував жодних інших осіб на створення вказаної юридичної особи від свого імені.

Також позивач зазначає, що реєстрація ТОВ «Куенка» проводилась у м. Києві, а згідно відомостей з табелів обліку робочого часу за травень та червень 2019 року - 27.05.2019 та 10.06.2019 позивач перебував на службі в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань, місцем дислокації якого є м. Одеса, що свідчить про те, що позивач фізично не міг перебувати у ці дні у місті Києві як на загальних зборах, так і особисто подати документи державному реєстратору КП «Правочин» для реєстрації ТОВ «Куенка», засновником та керівником якого він зазначений згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом із тим, на вимогу суду Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією у листі №101-4865 від 28.05.2025 року повідомлено, що оригінали документів реєстраційної справи ТОВ «Куенко» (ідентифікаційний код юридичної особи 43054248) 23.05.2025 року було вилучено старшим дізнавачем СД відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Катериною Осташ, на підставі ухвали слідчого судді Дерус А.В. Приморського районного суду міста Одеси від 15.05.2025 у справі № 522/1614/25.

У ході розгляду даної справи, позивачем було подано висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту експертно-криміналістичного центру №СЕ-19/116-25/13437-ПЧ від 07.07.2025, складений судовим експертом Гарбуз Тетяною Олександрівною.

За результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи встановлено, що:

- підпис від імені ОСОБА_1 у статуті Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка», м. Київ, 2019 рік, який вшитий в справу №1_065_030817_00, ймовірно виконаний не ОСОБА_1 а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_1 у описі документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи» Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 10.06.2019, який вшитий в справу №1_065_030817 _00, ймовірно виконаний не ОСОБА_1 а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про державну реєстрацію створення юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019, яка вшита в справу №1_065_030817_00, ймовірно виконаний не ОСОБА_1 а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_1 у реєстраційній заяві платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019, яка вшита в справу №1_065_030817_00, ймовірно виконаний не ОСОБА_1 а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_1 у рішенні №l учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019, яке вшите в справу №1_065_030817_00, ймовірно виконаний не ОСОБА_1 а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_1 у статуті Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка», м. Київ, 2019 рік, який вшитий в справу №1_065_030817_00, ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" встановлено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Відповідно до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За умовами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява № 61679/00) від 01.06.2006, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

З огляду на наведене вище, суд приймає до уваги висновок експерта №СЕ-19/116-25/13437-ПЧ від 07.07.2025, складений судовим експертом Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Гарбуз Тетяною Олександрівною, яка була попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку, оскільки висновок судової експертизи узгоджений між собою, обґрунтований, не суперечить іншим матеріалам справи і не викликає сумнівів у його неправильності.

Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник станом на травень 2019 та є не вирішеним на даний час, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до приписів ст. 55-1 Господарського кодексу України ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою-підприємцем, у тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є: реєстрація (перереєстрація) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; нереєстрація в державних органах, якщо обов`язок реєстрації передбачено законодавством; реєстрація (перереєстрація) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; реєстрація (перереєстрація) та провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Отже, положення ст. 55-1 Господарського кодексу України визначені ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі № 826/25343/15 (№ К/9901/31854/18).

При цьому, норми матеріального закону не пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений Кримінальним кодексом України.

У разі здійснення суб`єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб`єкта та його ліквідації. Скасування державної реєстрації суб`єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб`єкта господарювання відповідно до статті 59 цього Кодексу (статті 247 Господарського кодексу України).

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи висновок експерта СЕ-19/116-25/13437-ПЧ від 07.07.2025, складений судовим експертом Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Гарбуз Тетяною Олександрівною та пояснення позивача, суд дійшов висновку про наявність ознак фіктивності створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» (код ЄДРПОУ: 43054248) передбачених статтею 55-1 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не підписувалися документи щодо створення Товариства, в тому числі рішення № 1 від 27.05.2019 про створення ТОВ «Куенка» та затвердження Статуту товариства.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

За результатом системного аналізу наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо визнання недійсним рішення № 1 загальних зборів учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019 та Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Приписами частини 1 статті 238 Господарського кодексу України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Так, згідно частиною 1 статті 247 Господарського кодексу України у випадках, встановлених законом, до суб`єкта господарювання може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді його ліквідації за рішенням суду.

Частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється лише шляхом реорганізації або ліквідації. Згідно із частиною другою вказаної статті юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 110 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади;

3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" спрощена процедура державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації проводиться, зокрема, на підставі судового рішення про припинення юридичної особи, не пов`язаного з банкрутством юридичної особи, якщо таке рішення прийнято судом після 1 липня 2004 року, і в разі якщо голова ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи або ліквідатор юридичної особи протягом трьох років з дати оприлюднення повідомлення про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, не пов`язаного з банкрутством юридичної особи, не надав суб`єкту державної реєстрації документи, необхідні для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

У позовній заяві, позивач просить ліквідувати юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Куенка» (місцезнаходження: 02140, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, буд. 7; ідентифікаційний код 43054248) шляхом ліквідації.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/7164/19.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про ліквідацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» (місцезнаходження: 02140, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, буд. 7; ідентифікаційний код 43054248) шляхом ліквідації, що має наслідком задоволення позову в цій частині.

У той же час, відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Виходячи з наведеного, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

При цьому пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Як встановлено судом, позивач звертаючись до суду з даним позовом визначає відповідачами Товариство з обмеженою відповідальністю «Куенка» та Комунальне підприємство «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, при цьому заявляє вимоги про визнання недійсним рішення №1 загальних зборів учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019, статуту ТОВ «Куенка» від 27.05.2019 та припинення юридичної особи шляхом ліквідації.

З наведеного вбачається, що заявлені вимоги стосуються виключно Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» і ніяким чином не співставляються з Комунальним підприємством «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, як і не породжують обов`язків останньому внаслідок задоволення позову.

Враховуючи наведене, суд приходить висновку, що позивачем не було заявлено вимог до Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, що є наслідок відмови в задоволенні позову до відповідача-2.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач-1 під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про наявність дійсного волевиявлення позивача на створення відповідача-1.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача-1 в сумі 4844,80 грн.

Так, позовну заяву подано в електронній формі з використанням системи «Електронний суд» у зв`язку з чим має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, при цьому, позивач в частині надмірно сплаченого судового збору не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про його повернення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» про визнання недійсним рішення та припинення юридичної особи задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення №1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019 та Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» від 27.05.2019.

3. Припинити юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Куенка» (02140, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, буд. 7; ідентифікаційний код 43054248) шляхом ліквідації.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Куенка» (02140, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, буд. 7; ідентифікаційний код 43054248) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.

5. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

6. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 24.02.2026.

СуддяТ.В. Васильченко