Рішення № 134300552, 23.02.2026, Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/1318/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 лютого 2026 року селище Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2025 року через підсистему «Електронний суд» товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 04 березня 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (далі ТОВ «Селфі Кредит») та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405, за умовами якого останній надано кредит в розмірі 4000,00 грн строком кредитування на 420 днів (до 27 лютого 2024 року).

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови кредитного договорору не виконує, а також на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло право вимоги за вказаним договором, позивач просить стягнути з неї заборгованість в сумі 30575,99 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом 3999,99 грн, заборгованість за відсотками 26576,00 грн.

Заперечуючи відносно наведених позивачем обставин, відповідачем подано до суду відзив, в якому зазначено, що жодних первинних документів на підтвердження заборгованості по борговому зобов`язанні позивачем не надано, виникнення такої заборгованості та її розмір підтверджується лише розрахунком заборгованості. При цьому, перерахування позичальнику певної суми коштів можуть бути підтверджені виключно первинними документами, оформленими у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які стороною позивача також не надані. Вказано, що кредитний договір в частині нарахування відсотків за користування кредитом порушує права позичальника як споживача фінансових послуг щодо встановлення кредитодавцем вимоги про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) та щодо встановлення максимального розміру денної процентної ставки, розрахованої позивачем на рівні 2,2 % в день, такі умови договору є нікчемними, суперечать положенням статті 8, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та не узгоджуються з приписами пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, позивачем безпідставно заявлено до стягнення суму процентів поза межами строку дії кредитного договору. Позовні вимоги про стягнення з відповідача комісії є безпідставними, оскільки така умова договору є нікчемною та суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначено, що до даних кредитних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що передбачає спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню) і такий обов`язок припиняється без його виконання. Вказано, що позивачем не доведено факт відступлення права грошової вимоги до неї за спірним договором від первісного кредитора ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал». Окрім цього, зазначено, що витрати на правничу допомогу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат, є явно завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Представником позивача подано до суду письмові пояснення (відповідь на відзив), в яких вказано, що між сторонами укладено договір в електронному вигляді зі застосуванням електронного підпису. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Договір не визнаний недійсним. Відсутні також докази того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, не відповідали її внутрішній волі. Викладені істотні умови, права і обов`язки сторін, зокрема, способи та терміни погашення кредиту погоджені сторонами, про що свідчить їх підписання ними. Вказано, що умовами кредитного договору сторони передбачили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом, тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими несплаченими процентами за кредитним договором є законними та обґрунтованими, наданий позивачем розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості по кредиту та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. При цьому відповідачем вносилися платежі в рахунок погашення основного боргу та процентів за користування кредитом, що свідчить про визнання нею кредитних зобов`язань за спірним договором. Відтак, наявні правові підстави для задоволення вимог про стягнення процентів у повному обсязі. Вказано, що витрати на правничу допомогу відповідають критерію реальності адвокатських витрат, не є завищеними та не суперечать принципу розподілу судових витрат.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що 04 березня 2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405, згідно з умовами якого товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (пункт 1.2 договору).

Сума кредиту (загальний розмір) складає 4000,00 грн. Строк кредиту 420 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни (дати повернення) кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до цього договору (пункти 1.3, 1.4 договору).

Тип процентної ставки фіксований. Стандартна процентна ставка становить 2,2 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 договору. Знижена процентна ставка становить 0,01 % в день та застосовується якщо споживач до 03.04.2023 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі не менше першого платежу, визначеного в графіку платежів або здійснить дострокове часткове повернення кредиту (пункти 1.5 - 1.5.2 договору).

Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (пункт 2.1 договору).

Орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 47541,10 % річних; за стандартною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 9313,47 % річних (пункти 1.7 - 1.7.2 договору).

Орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 35680,00 грн; за стандартною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 33052,00 грн (пункти 1.8 - 1.8.2 договору).

Відповідно до пункту 1.4.1 договору, у споживача відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або кінцевого строку виплати кредиту, встановлених договором, на підставі поданого до товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання.

Згідно додатку № 1, який є невід`ємною частиною до договору про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405 від 04.03.2023, сторони погодили графік платежів, згідно якого дата видачі кредиту 04.03.2023, дата платежу 27.02.2024, кількість днів у розрахунковому періоді - 420.

Матеріали справи містять інформаційне повідомлення від споживача фінансових послуг та паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладання договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), які 04.03.2023 підписані ОСОБА_1 , у яких містяться інформація про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у вищевказаному договорі про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405 від 04.03.2023.

Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 650405 від 04.03.2023, ідентифікована ТОВ «Селфі Кредит», акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) Т750.

Відповідно до листа товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙПЕК» (далі ТОВ «ПЕЙПЕК») № 20251020-342 від 20.10.2025, 04.03.2023 ТОВ «Селфі Кредит» перераховано грошові кошти в розмірі 4000,00 грн, номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙПЕК» - 08810de5-df05-4759-9f5a-47d3cc455367, номер транзакції в системі ТОВ «Селфі Кредит» - 90e9533ba39a5ab41096ddd33ebc281c, призначення платежу: «Зарахування на картку, ЕПЗ 4149499375274014».

Факт переказу коштів на рахунок відповідача підтверджується листом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») від 19 січня 2026 року, згідно якого на ім`я ОСОБА_1 емітовано цим банком карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), на яку здійснено переказ коштів в сумі 4000,00 грн, дата платежу: 04.03.2023.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Селфі Кредит», заборгованість ОСОБА_1 станом на 01 лютого 2024 року становить 30575,99 грн, з яких: 3999,99 грн заборгованості за кредитом та 26576,00 грн заборгованості за відсотками (за період з 04.03.2023 - 01.02.2024) (у межах строку кредитування).

Крім цього, з розрахунку заборгованості вбачається, що 05.04.2023 ОСОБА_1 сплачено 188,01 грн, які зараховані на сплату відсотків в сумі 188,00 грн та на сплату тіла в сумі 0,01 грн.

01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 01022024, відповідно до якого ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників.

Згідно акту приймання-передачі Реєстру боржників від 01 лютого 2024 року до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року та витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 650405 до відповідача ОСОБА_1 , яка в Реєстрі значиться під № 1266, в сумі 30575,99 грн, що складається з 3999,99 грн заборгованості за кредитом та 26576,00 грн заборгованості за відсотками.

Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» та зазначено інформацію про порядок погашення заборгованості по договору № 650405 від 04 березня 2023 року. Також надано нові реквізити для оплати кредитної заборгованості.

За приписами частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначено Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (надалі Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII електронна комерція - це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно частинами 2, 4 статті 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законом передбачено три різні способи акцепту пропозиції на укладення електронного договору.

Відповідно до частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно статті 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року, у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Матеріалами справи та судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405 від 04 березня 2023 року із зазначенням у ньому усіх реквізитів відповідача, в тому числі паспортних даних, ідентифікаційного коду, місця проживання, мобільного номеру телефону, підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Т750, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує її особу, тому договір вважається укладеним.

Укладений договір про надання споживчого кредиту містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», на момент укладення договору позичальник не заявляла додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшом частково виконувала його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.

При цьому будь-які докази протиправності дій третіх осіб стосовно ОСОБА_1 , які стосуються підписання кредитного договору у матеріалах справи відсутні. Ба більше, відповідач мала реальну можливість відмовитися як від одержання кредиту до моменту його видачі кредитодавцем, так і від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання кредитних коштів, однак таким своїм правом вона не скористалася та виконувала умови договору і покладені на неї договірні зобов`язання, сплативши частково тіло кредиту та відсотки за користування кредитом, що свідчить про визнання нею умов договору.

Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах кредиту, а також факт користування кредитними коштами та часткового виконання позичальником кредитних зобов`язань щодо їх повернення підтверджено розрахунком заборгованості, листом ТОВ «ПЕЙПЕК» та листом АТ КБ «ПриватБанк».

Крім цього, доказів про те, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, та/або доказів звернення нею до правоохоронних органів або до банку з приводу шахрайських дій з її рахунком/карткою, матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Тому суд вважає, що факт укладення договору про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405 від 04.03.2023 в електронній формі, отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 4000,00 грн та визнання нею кредитних зобов`язань з огляду на часткову сплату тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами доведено належними та достатніми доказами та констатує, що у відповідача виникли права щодо користування і обов`язки з повернення кредитних коштів.

Доводи відповідача про недоведеність факту отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не можуть вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц).

При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12 тощо).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 01022024, відповідно до умов якого фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором, а клієнт передає (відступає) факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами. Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та набуває права грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи права вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами (пункти 1.1 - 1.2 договору факторингу).

За змістом пунктів 6.1, 6.2 - 6.3 договору факторингу, клієнт відступає (передає) фактору права вимоги до боржників, які виникли до клієнта внаслідок невиконання боржниками умов кредитних договорів та які входять до портфелю заборгованості, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором. Оформлення відступлення права вимоги відбувається: клієнт відступає (передає), а фактор приймає права вимоги в розмірі портфеля заборгованості; для підтвердження дійсності прав вимоги, що відступаються, клієнт надає фактору документацію у порядку, передбаченому цим договором; права вимоги переходять до фактора після підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників за формою додатку № 2 цього договору та виконання фактором вимог пункту 7.2 договору.

Пунктом 7.2 договору факторингу передбачено, що фактор сплачує клієнту фінансування шляхом перерахування клієнту грошових коштів у сумі, що зазначена в пункті 7.1 цього договору, на вказаний у реквізитах до цього договору рахунок, протягом 2 робочих днів з дати підписання цього договору.

Згідно з пунктом 13.1 договору факторингу, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами відповідних зобов`язань.

З акту приймання-передачі Реєстру боржників від 01 лютого 2024 року до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 слідує, що ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали цей акт на виконання пункту 8.3 укладеного договору факторингу, за яким клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 11562.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 650405 до відповідача ОСОБА_1 , яка в Реєстрі значиться під № 1266, в сумі 30575,99 грн.

На підтвердження оплати за договором факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» надало платіжну інструкцію № 74875 від 01.02.2024.

Надані копії вищевказаного договору факторингу, акту приймання-передачі Реєстру боржників та витягу з Реєстру боржників містять підписи та печатки сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал».

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Належних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, відповідачем суду не надано, тому в силу прямого припису статті 204 ЦК України його правомірність презюмується.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» у встановленому порядку набуло права та обов`язки кредитодавця за договором про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405 від 04 березня 2023 року, укладеного ОСОБА_1 з ТОВ «Селфі Кредит».

Належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом матеріалами справи не містять, у зв`язку з чим вимога ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованою.

Суд бере до уваги розрахунки, надані позивачем, згідно яких станом на 01 лютого 2024 року заборгованість за договором про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405 складає 30575,99 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом 3999,99 грн, заборгованість за відсотками 26576,00 грн.

При цьому, суд погоджується з розміром нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405 в розмірі 26576,00 грн за період з 04 березня 2023 року по 01 лютого 2024 року, виходячи з наступного.

Розмір відсотків в сумі 12,00 грн нарахований за період з 04 березня 2023 року по 02 квітня 2023 року (30 днів) згідно пункту 1.5.2 договору та погоджений сторонами в кредитному договорі № 650405.

Надаючи оцінку доводам сторони відповідача про те, що відсотки за користування позичальником кредитними коштами в сумі 26576,00 грн (за 304 днів) нараховані поза межами строку кредитування (за період з 04 квітня 2023 року по 01 лютого 2024 року), суд звертає увагу на наступне.

Положеннями пункту 1.4 договору передбачено, що строк кредиту становить 420 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни (дати повернення) кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до цього договору.

У додатку № 1, який є невід`ємною частиною до договору про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405, сторони погодили графік платежів, згідно якого дата видачі кредиту 04.03.2023, дата платежу 27.02.2024, кількість днів у розрахунковому періоді - 420.

Таким чином, умовами договору про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405 визначено строк кредитування - 420 днів (з 04 березня 2023 року по 27 лютого 2024 року).

Відтак, твердження відповідача щодо нарахування відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування є неспроможними.

Щодо посилань відповідача в частині нарахування відсотків за користування кредитом та встановлення денної процентної ставки з порушенням вимог пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», суд зазначає наступне.

Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року не більше 1 %.

Із розрахунків заборгованості ТОВ «Селфі Кредит» вбачається, що з 04.03.2023 по 02.04.2023 відсоткова ставка нараховувалася у розмірі 0,01 % вдень, а з 04.04.2023 по 01.02.2024 відсоткова ставка нараховувалася у розмірі 2,2 % в день.

Відтак, виконаний позивачем розрахунок заборгованості по сплаті процентів за період з 04.03.2023 по 01.02.2024 (в межах строку кредитування) в розмірі 26576,00 грн суд вважає обґрунтованим.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи відповідача, що розмір заборгованості по нарахованих відсотках за несвоєчасно виконані зобов`язання є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», то таке посилання є помилковими, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, умовами кредитного договору та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розуміння пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування неустойки (пені, штрафу) яку позивач не нараховував.

Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача на порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також суд зауважує, що позивачем не заявлено вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) та комісії, тому необхідності застосування положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» та перевірки доводів відповідача у цій частині відзиву не має.

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягає стягненню 30575,99 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 650405, в тому числі: заборгованість за кредитом 3999,99 грн та 26576,00 грн заборгованості за відсотками.

За змістом статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодувати судові витрати у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання позивача до утримання від подання необґрунтованого позову чи скарги на судове рішення, а сторін - до позасудового вирішення спору.

У частинах першій, другій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, що пов`язані з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та адвокатським об`єднанням «Апологет», акт наданих послуг № 320 від 10 листопада 2025 року та детальний опис наданих послуг до акту № 320 від 10 листопада 2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року.

Відповідно до акту наданих послуг № 320 від 10 листопада 2025 року та детального опису наданих послуг до акту № 320 від 10 листопада 2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, адвокатським об`єднанням «Апологет» по супроводу примусового стягнення заборгованості за кредитним договором № 650405 з боржника ОСОБА_1 надано правничі послуги на загальну суму 8000,00 грн.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судом відзначається, що розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 8000,00 грн є не обгрунтованим та завищеним.

Так справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення суми стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу до 6000,00 грн, оскільки такий розмір буде об`єктивно відповідати вимогам співмірності та справедливості.

Задовольняючи позов, відповідно до статті 141 ЦПК України, суд присуджує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись статтями 512, 514, 526, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (адреса місцязнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28 м. Львів, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 35234236) 30575 (тридцять тисяч п`ятсот сімдесят п`ять) грн 99 коп заборгованості за кредитним договором, 2422,40 грн судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М.В. Ковальчук