Рішення № 134295013, 20.02.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/2350/25

Провадження № 2/147/219/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Мудрак А.М.,

за участі секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

у грудні 2025 року ТОВ «КОШЕЛЬОК» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 10.04.2021 між ТОВ «КОШЕЛЬОК» і ОСОБА_1 було укладено договір №2667514931-308517 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності. Договір укладено в електронному виді. Відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором, не повернув кредит та не сплатив відсотки, у зв`язку з чим станом на момент звернення до суду у нього виникла заборгованість у розмірі 12362,55 грн, що складається: 3650,00 грн заборгованість за сумою кредиту, 8712,55 грн заборгованість за відсотками.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача просить суд повністю задовольнити позовні вимоги позивача та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» загальну суму заборгованості за договором №2667514931-308517 від 10.04.2021 в розмірі 12362,55 грн, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на відповідача.

Ухвалою судді від 29 грудня 2025 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явився та разом з позовною заявою подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. 20 лютого 2026 року до канцелярії суду подав заяву, в якій зазначив, що він категорично заперечує щодо позовних вимог та просить закрити справу, виходячи з наступного. Згідно з матеріалами справи та розрахунком заборгованості останні нарахування за даним кредитом були здійснені позивачем ще у 2021 році, саме з цього моменту позивач зафіксував наявність боргу та дізнався про порушення свого права. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки. Станом на лютий 2026 року цей строк повністю минув (з моменту останнього нарахування пройшло близько 5 років). Згідно з ч.4 ст. 257 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Також зазначив, що позивач є потужньою фінансовою установою, яка не припиняла свою діяльність з 2021 року по теперішній час. Наявність воєнного стану не перешкоджала позивачу звернутись до суду вчасно (протягом 2022-2025років). Вважає, що позивач свідомо зволікав зі зверненням до суду протягом 5 років. Таке зволікання є власним ризиком банку і не може бути виправдане воєнним станом, оскільки значна часина строку давності минула ще до 24.02.2022.

ОСОБА_1 зазначив, що він є пенсіонером та єдиним джерелом доходу є пенсія по інвалідності. В умовах війни його фінансовий стан є критичним. Стягнення заборгованості за позовом, поданим із грубим порушенням строків поставить його на межу виживання. Тому просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог ТОВ «КОШЕЛЬОК» та у задоволенні позову відмовити.

Відповідач росить розглянути справу за його відсутності.

З урахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, дійшов наступного висновку.

Згідно з ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 10 квітня 2021 року між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 укладено договір №2667514931-308517 про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту (а.с. 12 на звороті - 16).

Відповідно до п.1.1, п.1.2 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 3650,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах визначених договором. Тип кредиту споживчий кредит.

Відповідно до п.2.1 договору кредит надається строком на 22 (двадцять дві доби) днів, (далі лояльний період) початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Згідно з п.2.4 договору кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці.

Відповідно до п.9.1 договору цей договір є електронним документом, створеним і збереженим і Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Сторони погодили (п.3.6 договору), що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на умовах, визначених п.3.7, п. 3.8.

Зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж 90 днів після закінчення лояльного періоду (п.3.7 договору).

Згідно з п.3.8 договору, з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730% річних, що становить 2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Отже, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, з 03.05.2021 до 30.07.2021 з відсотковою ставкою 2 % на добу.

Відповідно до п. 3.12 договору, прострочення сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом (згідно графіка платежів) не зупиняє нарахування процентів, крім випадку прийняття окремого рішення про це кредитодавцем.

Згідно з п.4.1.3 договору, у випадку прострочення сплати частини або всієї суми кредиту позичальник зобов`язується сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.

Закінчення строку надання кредиту не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору (п. 6.4 договору).

Одночасно з підписанням даного кредитного договору ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту та він ознайомився з Правилами відкриття кредитної лінії, що є складовою кредитного договору (а.с. 11-12, 21-25).

Факт отримання кредитних коштів підтверджується листом АТ «ТАСКОМБАНК» від 03.11.2025 №46984/80? зі змісту якого вбачається, що 10.04.2021 о 17:02:52 на карту НОМЕР_1 було здійснено зарахування 3650,00 грн (а.с. 19), а також повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК» (а.с.19 на звороті).

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 29.12.2025 від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшов лист-відповідь за вих.№20.1.0.0.0/7-260112/71573-БТ від 14.01.2026 зі змісту якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). З виписки по особовому рахунку підтверджено, що 10.04.2021 було зараховано 3650,00 грн. (а.с. 47-49).

Із детального розрахунку заборгованості за договором №2667514931-308517 від 10.04.2021, зробленого станом на 30.07.2021 вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 12362,55 грн, з яких: основний борг 3650,00 грн, залишок відсотків 8712,55 грн (а.с. 17-18).

Факт укладення договору та розрахунок заборгованості за договором відповідачем не спростований, не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності.

Згідно з ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч.2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частина п`ята статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію").

Так, на підтвердження існування договірних відносин позивачем у справі було надано договір №2667514931-308517 про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту від 10.04.2021, Правила надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «КОШЕЛЬОК», довідку про перерахування суми кредиту №2667514931-308517 від 10.04.2021.

Окрім того встановлено, що усі документи підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, стороною позивача доведено укладення кредитного договору між сторонами.

Як зазначає позивач, станом на день звернення до суду заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

В ході розгляду справи відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування суми боргу та здійснення оплати передбачених кредитним договором платежів.

Статтею 1054 ЦК України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 530 ЦК України вказано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) зобов`язання його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно з ч.2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач умови укладеного договору не виконує, кредит та відсотки за користування кредитом не сплачує.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Оцінюючи надані докази, суд дійшов висновку про порушення відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами за встановленим графіком платежів, у зв`язку з порушенням строків виконання грошового зобов`язання.

Отже, зібраними у справі доказами доведено, що відповідач зобов`язання встановлені договором не виконує, кредит та відсотки за його користування не сплачує, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальному розмірі 12362,55 грн.

Щодо застосування строку позовної давності, заявленого відповідачем, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). При цьому відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим згідно із ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Тобто, у будь-якій справі про спір про право цивільне (приватне право) де відповідачем заявлено про застосування позовної давності, суд навіть при наявності правомірності позовних вимог зобов`язаний відмовити у задоволенні позову.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Зазначений режим застосування строку позовної давності діяв до 11.03.2020.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який набув чинності 02.04.2020, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України був установлений карантин, який послідовно продовжувався до 31.06.2023 постановами КМУ: від 11.03.2020 № 211 з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року; від 20.05.2020 № 392- з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року; від 22.07.2020 № 641- з 1 серпня 2020 року до 19 грудня 2020 року; від 09.12.2020 № 1236 з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року.

До того ж відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (дата набрання чинності цього пункту 17.03.2022) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності з 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про неможливість застосування строку позовної давності, оскільки він позивачем не пропущений і судом встановлено правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн.

Крім цього, при зверненні до суду з позовною заявою, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що 12 лютого 2025 року між адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «КОШЕЛЬОК» укладено договір про надання правничої (правової) допомоги (а.с. 26-27).

З додатку до договору вбачається, що до переліку послуг з надання правової допомоги включаються: оформлення документів щодо надання правничої допомоги: ціна за годину 2000,00 грн - 30 хв = 1000,00 грн; збір та аналіз доказів: ціна за годину 2000,00 грн 1 год = 2 000,00грн; складання позовної заяви: ціна за годину 2000,00 грн 2 год = 4000,00 грн; формування додатків до позовної заяви: ціна за годину 2000,00 грн 1 год = 2000,00грн; відправа позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі: ціна за годину 2000,00 грн - 30 хв = 1000,00 грн (а.с.27).

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі, відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, прийшов до висновку, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» слід стягнути 3000,00 грн судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Керуючись ст. ст. 141, 247, 258, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» заборгованість за договором №2667514931-308517 про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту у розмірі 12362,55 грн (дванадцять тисяч триста шістдесят дві гривні 55 коп.), витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.) витрат за надання правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне ім я сторін:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», код ЄДРПОУ 40842831, адреса місцезнаходження: с. Чайки, вул. Антонова, 8А, Бучанський район, Київська область;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 20 лютого 2026 року.

Суддя А.М.Мудрак