Рішення № 134294431, 12.02.2026, Віньковецький районний суд Хмельницької області

Віньковецький районний суд Хмельницької області

Справа № 670/565/25

Провадження № 2/670/17/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

12 лютого 2026 року селище Віньківці

Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Голуба О.Є.

за участю секретаря судового засідання Сікорської В.О.

представника позивача органу опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області - Побережної М.Р.

відповідача - ОСОБА_1

третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом органу опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

31.07.2025 до Віньковецького районного суду Хмельницької області надійшла позовна заява органу опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, в якій позивач просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на первинному обліку служби у справах дітей Зіньківської сільської ради як такий, що має статус дитини, позбавленої батьківського піклування (згідно розпорядження голови Зіньківської сільської ради від 14.09.2022 року № 69/02-02/2022-р).

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 05 серпня 2022 року у справі №670/691/21 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відібрано від матері ОСОБА_4 без позбавлення її батьківських прав.

27 лютого 2024 року відповідач вийшла заміж за ОСОБА_5 , змінивши прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 ». Однак сімейне життя не склалося, тому в 2025 року відповідач в судовому порядку розірвала шлюб.

Відповідно до характеристики Зіньківської сільської ради громадянка ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, схильна до зловживання спиртними напоями.

Питання щодо позбавлення громадянки ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини від 22 липня 2025 року, де відповідач повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, обґрунтувавши це тим, що наразі не має можливості фінансово утримувати дитину. Також повідомила, що ніде не працює, аліменти не сплачує, немала можливості спільно проживати з сином, і так як дитина від народження фактично проживає з бабусею, то і з нею йому буде краще.

Наразі малолітня дитина, позбавлена батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 влаштований під опіку до рідної бабусі ОСОБА_2 за рішенням виконавчого комітету Зіньківської сільської ради від 22.09.2022 № 5-22/2022. Дитина перебуває у сімейних формах виховання, де за ним здійснюється повноцінний догляд в належних умовах проживання та навчається у Зіньківському ліцеї.

Позбавлення матері батьківських прав дозволить дитині користуватися статусом дитини, позбавленої батьківського піклування, соціальним захистом та пільгами, що передбачено законодавством України та реалізувати своє право на сімейне виховання.

Рух справи в суді та позиції сторін.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2025 для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Голуба О.Є.

На виконання вимог ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України суддя здійснив запит та отримав відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру щодо інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.

Ухвалою суду від 05.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 23.09.2025 о 14 год 00 хв.

Ухвалою суду від 23.09.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , яка згідно рішення виконавчого комітету Зіньківської сільської ради від 22.09.2022 №5-22/2022 призначена опікуном малолітнього ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 23.10.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті. Судове засідання призначено на 19.11.2025.

19.11.2025 в судовому засіданні допитано свідків та оголошено перерву до 09.12.2025.

В судовому засіданні 09.12.2025 заслухано вступне слово представника позивача, третьої особи, пояснення малолітнього ОСОБА_3 . Судом поставлено на обговорення питання щодо визнання явки відповідача ОСОБА_1 обов`язковою для можливості заслухати її пояснення та відношення до позову в судовому засіданні.

Заслухавши думку учасників справи, які не заперечували щодо визнання обов`язкової явки відповідача ОСОБА_1 , оглянувши матеріали цивільної справи, суд 09.12.2026 ухвалою постановив визнати обов`язковою явку відповідача ОСОБА_1 в судове засідання та оголосив перерву до 29.12.2025 на 11 год 00 хв.

Судове засідання 29.12.2025 відкладено на 28.01.2026.

Ухвалою суду від 28.01.2026 судове засідання відкладено на 12.02.2026 у зв`язку неявкою відповідача ОСОБА_1 . Зважаючи на те, що відповідач у справі жодного разу не з`явилася в судове засідання, при цьому про причини неявки суд не повідомляла, з метою з`ясування обставин справи, які мають суттєве значення для розгляду справи, а також з`ясування позиції відповідача щодо предмету спору, суд відклав судове засідання та повторно викликав відповідача ОСОБА_1 .

Представник позивача Побережна М.Р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити. Зазначила, що рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав від 05.08.2022 відповідачу було надано шанс виправити всі її недоліки, які перешкоджали їй на той час у належному вихованні її малолітнього сина, усунути підстави, через які вона фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків. Наголошувала, що відповідач не лише не забезпечує дитину фінансово, але й не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться його фізичним та духовним розвитком. Хлопчик має свої захоплення, однак мати не підтримує його та не цікавиться ним. Дитина навчається в шостому класі, має потребу в шкільному приладді, в одязі, в продуктах харчування, в організації дозвілля, чим наразі займається бабуся (опікун) хлопчика. Мати нажаль не здатна наразі забезпечити належні умови розвитку, навчання та виховання своїй дитині.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні просила задовольнити позов. Повідомила, що була б рада, якби її донька виправилася та виховувала сина належним чином, однак протягом років мати дитина не цікавиться сином.

В судовому засіданні 12.02.2026 відповідач ОСОБА_1 не заперечувала щодо задоволення позову про позбавлення її батьківських прав та пояснила, що на даний час не має змоги фінансово утримувати дитину, наразі йому буде краще з бабусею. Підтвердила, що її син ОСОБА_3 повністю перебуває на утриманні та вихованні своєї бабусі. Також вказала, що не може надати дитині належні умови виховання, навчання та розвитку. В неї часто бувають зриви та вона вживає алкогольні напої після чого не контролює свою поведінку, вона не може належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. Підтвердила в судовому засіданні, що не сплачувала аліменти від початку їх присудження, тому наявна заборгованість.

Щодо не заперечення відповідача про задоволення позову, суд зазначає, що дана обставина не може слугувати підставою для беззаперечного задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить закону (ч.3 ст. 155 СК України), моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Саме лише визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав. Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Отже повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Дану позицію також виснував КЦС Верховного Суду в постанові від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 22.11.2023 у справі №214/5134/22

Враховуючи наведене, судом здійснено дослідження доказів та встановлення наявності чи відсутності законних підстав для задоволення позову.

Заслухавши думку учасників справи, пояснення неповнолітнього ОСОБА_3 , наданих в присутності представника служби у справах дітей Зіньківської сільської ради, пояснення свідків, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив такі обставини та дійшов таких висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.8).

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00034132090 від 10.12.2021 наданого Віньковецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відомості про батька до актового запису про народження ОСОБА_3 № 4 від 03 березня 2014 року внесено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (а.с.9).

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 05 серпня 2022 року у справі №670/691/21 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відібрано від матері ОСОБА_10 без позбавлення її батьківських прав та передано дитину органу опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області для подальшого його влаштування. Також даним рішенням з ОСОБА_10 стягнено на користь органу опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 грудня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.11-13).

Розпорядженням голови Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області № 69/02-02/2022-р від 14.09.2022 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування (а.с.10).

Рішенням виконавчого комітету Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької № 5-22/2022 від 22 вересня 2022 року ОСОБА_2 призначено опікуном (піклувальником) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.22).

27 лютого 2024 року ОСОБА_10 вийшла заміж за ОСОБА_5 , змінивши прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.14).

ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Зіньківської сільської ради № 419 від 24.07.2025 (а.с.15).

В судовому засіданні судом було уточнено фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_1 та з її слів встановлено, що місцем проживання відповідача є АДРЕСА_2 . За твердженням представника позивача та відповідача - ОСОБА_1 фактично вже тривалий час не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки-характеристики Зіньківської сільської ради № 420 від 24.07.2025 веде аморальний спосіб життя, схильна до зловживання спиртними напоями (а.с.16).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області № 1/2 від 22.07.2025 комісією визначено за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.17).

22.07.2025 ОСОБА_1 подала до органу опіки та піклування Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області письмову заяву, в якій не заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , оскільки наразі не має можливості фінансово забезпечувати дитину (а.с.18).

Станом на 01.01.2024 заборгованість по аліментах складає 34437,50 грн, що підтверджується довідкою Ярмолинецького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області від 09.01.2024 № 25.1516/1551 (а.с.19).

В судовому засіданні учасники справи підтвердили відсутність будь-якої оплати аліментів на дитину та наявність заборгованості станом на момент розгляду справи.

Відповідно до висновку № 732 від 24.07.2025 орган опіки та піклування Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.21).

На момент розгляду справи малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлений батьківського піклування, влаштований під опіку до рідної бабусі ОСОБА_2 . Дитина перебуває у сімейних формах виховання, де за ним здійснюється повноцінний догляд в належних умовах проживання та навчається у Зіньківському ліцеї, що підтверджується актом контрольного обстеження умов життя та виховання підопічного від 23.06.2025. Даним актом також встановлено, що сім`я опікуна складається з двох чоловік, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.23).

Згідно довідки Зіньківського ліцею Зіньківської сільської ради Хмельницької області №107 від 29.07.2025 ОСОБА_3 навчається в 6 класі Зіньківського ліцею, який знаходиться за адресою с. Зіньків, Хмельницького району Хмельницької області (а.с.24).

Свідок ОСОБА_11 повідомила, що є класним керівником ОСОБА_3 вже другий рік, з п`ятого класу. Хлопчик відвідує школу, гарно спілкується з однокласниками, комунікабельний. Завжди охайний, нічим не відрізняється від однолітків. Навчається не в повну міру своїх можливостей. Більше цікавиться природознавством, фізкультурою. Батьківські збори завжди відвідує бабуся, постійно телефонує та цікавиться його успіхами у навчанні. Мама приходила минулого року на новорічне свято, з мамою хлопчика не спілкується, в основному контактує з бабусею дитини. Зауважень до поведінки хлопчика не має, він є доглянутим, вихованим та охайним. Ніхто більше з родичів не цікавиться ОСОБА_14 .

Свідок ОСОБА_15 повідомила, що є сімейним лікарем ОСОБА_3 . В основному на огляд хлопчика приводить бабуся. Цікавиться його здоров`ям також бабуся. Контактує з сім`єю з народження дитини, так як працює педіатром. Декларація з сімейним лікарем підписана приблизно з 2017 року. Хлопчик хворіє не часто, в основному лікаря відвідував з бабусею. Дитина не є нервовою, завжди усміхнений, привітний.

Малолітній ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_1 є його мамою, а ОСОБА_2 є його бабусею. Повідомив, що в школу мама не приходить. Святкові ранки в школі, батьківські збори постійно відвідує бабуся. Мама не забирає його на канікули, не проживає з ними, а також зазначив, що йому не комфортно перебувати поруч з мамою. Мама не дарує йому подарунки на день народження. Не цікавиться його захопленнями. Він не хоче спілкуватися та проживати з мамою, йому краще з бабусею, і він хоче жити з бабусею.

Застосоване судом законодавство. Мотиви прийняття рішення судом та висновки суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об`єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною другою статті 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

У ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 7, 8, 9 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст. 150 СК України).

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ч. 1 ст. 165 СК України).

При цьому, положення ст. 166 Сімейного кодексу України передбачають такі правові наслідки позбавлення батьківських прав. Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що при ухваленні рішення щодо позбавлення батьківських прав на перше місце необхідно ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей (постанови Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі №127/15620/24 (провадження №61-16853св24), від 31 березня 2021 року у справі №562/1686/18 (провадження №61-16928св20)).

У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, у постановах Верховного суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі №461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №203/3505/19 (провадження №61-14351св21) вказано, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №361/2014/22 (провадження №61-9249св24), постанова Верховного Суду 19 лютого 2025 року у справі №147/277/24).

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанов Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17).

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

При цьому, у постанові від 29.09.2021 по справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21 Верховний Суд наголосив, що «права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків».

Беручи до уваги зазначене вище, суд зауважує, що аналіз наведених норм права та сталої судової практики дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, тому у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відтак, суд під час розгляду даної справи, виходить з того, що на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав одного з батьків щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

В даній ситуації суд зобов`язаний дослідити найважливіше і найскладніше питання: наскільки позбавлення батьківських прав буде відповідати інтересам дитини і чи не має в даному випадку підстав для попередження відповідача щодо зміни свого відношення до виховання дитини, без позбавлення батьківських прав (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

З огляду на наведене, у даній справі для суду є безспірним, що при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_1 відбувається втручання в її право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому законодавством України. Однак, з іншої сторони обов`язковому дослідженню судом підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої (малолітньої) дитини не розлучатися з матір`ю і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини» (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Суд бере до уваги те, що за рішенням суду від 05.08.2022 (справа №670/691/21) малолітню дитину ОСОБА_3 , відібрано у відповідача ОСОБА_16 без позбавлення її батьківських прав, при цьому під час проживання дитини з опікуном ОСОБА_2 мати не навідується до дитини, матеріально не утримує та не сплачує аліменти, веде аморальний спосіб життя та схильна до вживання алкогольних напоїв, а також загалом не цікавиться вихованням та життям свого малолітнього сина вже декілька років.

Відповідач в судовому засіданні підтвердила наведені обставини та жодним чином не проявила свого бажання виправитися та поновити сімейні стосунки з дитиною.

Суд зауважує, що перш ніж вдатися до позбавлення батьківських прав, судовим рішенням про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав було надано відповідачу можливість змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків і відновити відносини з дитиною.

При цьому, після надання часу відповідачу для зміни свого ставлення до батьківських обов`язків та виховання дитини, без бажання відповідача, суд позбавлений можливості посприяти їй у виконанні даних обов`язків, а також у відновленні відносин зі своєю дитиною.

Отже, під час розгляду справи судом встановлено та не спростовано відповідачем, що відповідач, після рішення суду про відібрання у неї дитини без позбавлення батьківських прав, не зробила належних висновків та продовжує ухилятися від участі у вихованні сина, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя, не провідує сина, що свідчить про відсутність зміни поведінки та продовження ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків.

Зазначені вище фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, зокрема і поведінку відповідача суд розцінює як ухилення від виховання відповідачем своєї дитини, свідоме нехтування нею своїми обов`язками і небажанням виконувати їх, що виходячи із положень статей 164-167 СК України, є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Також, важливим для суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідача, відносини, які склались між ОСОБА_1 та її сином ОСОБА_3 не зміняться в бік розлучення з дитиною, оскільки вони разом не проживають та не підтримують сталих відносин. Відтак, позбавлення батьківських прав відповідача фактично суттєво не змінить ситуацію між нею та дитиною, яка склалася та існує протягом тривалого часу. Тому враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між ними, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом тривалого часу, у суду відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв`язку між відповідачем і дитиною негативно вплине на ці відносини.

Як підсумок аналізу елементів, які впливають на визначення «якнайкращих інтересів дитини» суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам дитини і надалі зможе гарантувати дитині повну та ефективну реалізацію її прав.

З огляду на наведене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з наведених вище мотивів та підстав, що у даному випадку відповідатиме найкращим інтересам малолітньої дитини ОСОБА_3 .

Разом з тим, суд роз`яснює відповідачу ОСОБА_1 , що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, не звільняє від обов`язку щодо утримання дитини, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав в порядку статті 169 СК України, якщо дитина не була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.

Розподіл судових витрат

Орган опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області подав позовну заяву з однією вимогою немайнового характеру.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору за вимогами немайнового характеру, яка подана юридичною особою, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень.

Отже, сплаті підлягала сума судового збору у розмірі 3028,00 гривень.

Разом з тим, Орган опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, на підставі п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору за подання позову про захист прав неповнолітньої особи. Про наявність інших понесених судових витрат сторона позивача не повідомляла.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Загальні правила розподілу судових витрат між сторонами визначені положеннями ст. 141 ЦПК України.

Так, на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведене, у зв`язку із задоволенням позову з відповідач на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 3028,00 гривень.

Враховуючи вищезазначене, на підставі ст. 51 Конституції України, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 3, 5, 7, 19, 150, 164, 165, 166, 167, 171 СК України, ст. 8, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст. 2, 4, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги органу опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - орган опіки та піклування в особі Зіньківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, ЄДРПОУ 04402965, адреса місцезнаходження: Писаренка, 46, с. Зіньків, Хмельницький район, Хмельницька область.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 20.02.2026.

Суддя О.Є. Голуб