Рішення № 134284401, 23.02.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/4630/25

2/296/1064/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2026 р. м.Житомир

Суддя Корольовського районного суду м.Житомира Адамович О.Й. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі ТзОВ «Коллект Центр») звернулось до Корольовського районного суду м. Житомира із вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором №75127783 від 24.08.2021 у розмірі 48645,38 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Коллект Центр» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Коллект Центр» понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24.08.2021 року між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено кредитний договір №75127783. Згідно договору 24.08.2021 відповідачу було перераховано на його картковий рахунок грошові кошти в сумі 14281,00 грн. 27.01.2022 року між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу №27/01/2022, відповідно до умов якого набуло права грошової вимоги за кредитним договором №75127783. 10.01.2023 року між ТзОВ «Вердикт капітал» та ТзОВ «Коллект Центр» було укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до умов якого набуло права грошової вимоги до відповідача. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №75127783 від 24.08.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 48645,38 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 14281,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 34103,03 грн., інфляційні збитки 228,49 грн., нараховані 3% річних 32,86 грн. Відповідач добровільно борг не погашає, а отже позивач просить позов задовольнити, стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 48645,38 грн, а також понесені ним судові витрати по справі.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

21 липня 2025 року на адресу Корольовського районного суду м.Житомира від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Захарченко С.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування поданого відзиву на позовну заяву вказала, що згідно умов договору №75127783 від 24.08.2021 між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 позика в сумі 14281,00 грн надавалась терміном на 30 днів, тобто до 23.09.2021 року, з 24.09.2021 року у ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виникло право на вжиття заходів для повернення грошової позики. Однак позовна заява ТзОВ «Коллект Центр» до суду подана лише у квітні 2025 року. Вважає, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності сплинув. Також зазначила, що розрахунок суми судових витрат (орієнтований), які поніс і очікує понести відповідач у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції складає 10000,00 грн (а.с.168-170).

30 липня 2025 року на адресу Корольовського районного суду м. Житомира від представника позивача ТзОВ «Коллект Центр» - Ткаченко М.М. надійшла відповідь на відзив, в якій пояснила, що з 12.03.2020 по 01.07.2023 року строк позовної давності був продовжений на період дії карантину, а з 24.02.2022 продовжений до закінчення дії воєнного стану в Україні, отже станом подачі позову позовна давність не пропущена. Позивачем надані належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за договором позики, а також щодо витрат на правову допомогу, які були фактично понесені позивачем. Також вважає, що надані відповідачем розрахунки сум витрачених на судові витрати, є сумнівними та не співмірними із наданим обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим часом на надання таких послуг, а відтак не підлягають задоволенню. На підставі чого, просить суд відмовити в задоволенні заявлених витрат на правничу допомогу в повному обсязі (174-181).

Згідно ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 24.08.2021 року між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики №75127783 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) (а.с.12).

Згідно з п. 1. Договору Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від суми позики.

Відповідно до п. 2 Договору про надання позики: сума Позики становить 14281,00 грн; процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,99 % яка нараховується за кожен день користування Позикою.

Договором встановлюється, що Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі (п.5.2 договору).

Відповідно до положень Договору цей Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України Про електронну комерцію Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі (п.12 договору).

Відповідно до п. 6.5. Правил надання грошових коштів у позику ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення Позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту Позику (або її частину) Товариство має право нараховувати Проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування Позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування Процентів на Позику (або її частину) за понадстрокове користування Позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на Позику за понадстрокове користування.

Згідно з умовами договору 24.08.2021 відповідачу було перераховано на його картковий рахунок грошові кошти в сумі 14281,00 грн, що підтверджується довідкою № КД-000000206 від 16.09.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» (а.с.110).

27.01.2022 року між ТзОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу №27/01/2022, відповідно до умов якого набуло права грошової вимоги за кредитним договором №75127783 (а.с.13-22).

10.01.2023 року між ТзОВ «Вердикт капітал» та ТзОВ «Коллект Центр» було укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до умов якого набуло права грошової вимоги до відповідача (а.с.30-40).

З розрахунку заборгованості позивача за договором №75127783 від 24.08.2021р. сума, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви, становить 48645,38 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 14281,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 34103,03 грн., інфляційні збитки 228,49 грн., нараховані 3% річних 32,86 грн. (а.с. 29).

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.

Відповідно дост. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зіст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин, зі справи вбачається, що відповідачем 24 серпня 2021 року було укладено в електронній формі договір про надання позики №75127783 з ТОВ«1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на суму кредиту 14281,00 грн.

Кошти були переведені на рахунок позичальника у розмірі 14281,00 грн, що підтверджується довідкою № КД-000000206 від 16.09.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» (а.с.110).

Таким чином, вказаний договір підписаний електронними підписами, використання яких не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були викрадені/використанні іншими особами, зокрема товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем до суду не надано. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладеного договору.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредитні кошти за договором №75127783 від 24.08.2021 року на суму кредиту 14281,00 грн, проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернув.

Отже, фінансова установа свої зобов`язання за договором позики виконала у повному обсязі, а відповідач порушив умов договору позики, суму заборгованості не сплатив.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Суд також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України(пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов`язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Суд застосовує до спірних правовідносин відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.

Виходячи з правового аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії кредитного договору, слід дійти висновку, що вимоги кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за порушення виконання зобов`язання за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право кредитора в цій частині вимог.

Так, досліджуючи подані позивачем докази в обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості, зокрема, за договором позики №75127783 від 24.08.2021 року, перевіривши їх, оцінивши у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, суд виходить з такого.

За пред`явленим позовом кредитором ТзОВ «Коллект Центр» сума заборгованості за договором №75127783 від 24.08.2021 р. становить 48645,38 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 14281,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 34103,03 грн., інфляційні збитки 228,49 грн., нараховані 3% річних 32,86 грн. (а.с. 29).

Водночас судом встановлено, що умовами договору позики №75127783 від 24.08.2021 року, а саме п. 2.2, 2.3строк позики встановлений 30 днів, процентна ставка (базова) складає 1.99%, яка нараховується за кожний день користування кредитними коштами.

Відповідно до розрахунку заборгованості по договору позики №75127783 від 24.08.2021, проведеного ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «Коллект Центр», нарахування процентів здійснювалось з 24 серпня 2021 року по 22 грудня 2021 року, тобто більше ніж за 30 днів, що перевищує строк, на який надавалась позика, тоді як доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Факт оплати частини заборгованості після строку кредитування сам по собі не є підтвердженням пролонгації договору за умови, що позикодавець не погодив пролонгацію договору, не виконав дій, передбачених п.п. 7.2, 7.3., 7.5. Правил надання грошових коштів у позику. Доказів таких дій зі свого боку позивач не надавав.

Натомість встановлено, що строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.

В результаті аналізу вказаних доказів суд, перевіривши розрахунок, встановив наступне.

Відповідно до умов кредитного договору розмір нарахованих відсотків має становити 8525,75 грн за період з 24 серпня 2021 року по 23 вересня 2021 року, виходячи з розрахунку: 14281,00 грн (тіло кредиту) х 1,99% (процентна ставка) х 30 днів (строк позики). Як вбачається з умов договору, подальше стягнення відсотків за користування кредитом є нарахуванням за користування позикою понад строк кредитування, яке позичальником обмежено строком в 90 днів.

Вимога позивача в частині стягнення заборгованості з нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджується з нормами матеріального права, а тому в частині складової вимоги про стягнення заборгованості у задоволенні позову ТОВ «Коллект Центр» необхідно відмовити.

Тому в межах заявлених позивачем вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №75127783 від 24.08.2021 р. у розмірі 22806,75 грн, з яких 14281,00 грн тіло кредиту та 8525,75 проценти по кредиту в межах, передбачених договором, за 30 днів. Позовні вимоги щодо нарахування і стягнення відсотків за понадстрокове користування позикою передбачено нормою статті 625 ЦК України, і зміст п.6.5. Правил надання грошових коштів у позику стосовно того, що позичальник погоджується із нарахуванням відсотків за понадстрокове користування позикою, які не є штрафною санкцією, не спростовує правову природу таких нарахувань, яка випливає з умов договору. Вимог про стягнення суми, розрахованої після закінчення строку договору за період 90 днів, на підставі статті 625 ЦК України позивачем не заявлено. Однак позивач на підставі даної норми заявив вимогу про стягнення суми 32,86 грн, виходячи зі ставки 3% річних, що є його безумовним правом. За таких обставин суд враховує встановлені обставини справи, норми ЦК України, і тому вважає обґрунтованими тільки вимоги стосовно стягнення суми заборгованості за тілом кредиту та відсотків в межах строку договору.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних збитків, суд зазначає про таке.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Проте, позивачем не враховано положення пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Таким чином, наслідки невиконання цивільно-правових зобов`язань за договорами позики змінились. Зокрема, боржники за такими договорами звільняються від оплати штрафу, пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та іншої відповідальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 201/9121/22 зазначив: «Тобто з огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховуються три проценти річних та пеня, суди помилково не застосували вказані норми права та дійшли необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми трьох процентів річних та пені за період з 21 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права».

Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Відтак, позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та помилково здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 261,35 грн.

Тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків у розмірах 32,86 грн та 228,49 грн є безпідставними, оскільки не відповідають приписам пунктів 15 та 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та не підлягають задоволенню.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють суду зробити висновок про те, що позовні вимоги ТзОВ «Коллект Центр» підлягають частковому задоволенню.

Відтак, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики №75127783 від 24.08.2021 р. у розмірі 22806,75 грн, яка складається із: заборгованості за сумою кредиту 14281,00 грн, заборгованості за відсотками 8525,75 грн.

Щодо застосування строків позовної давності, то суд зазначає таке.

В заяві про застосування строків позовної давності представник відповідача вказує, що відлік строку позовної заяви почався 24.09.2021. В той же час відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (в редакції, що діяла станом на дату подання позовної заяви) встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Враховуючи той факт, що з 24.02.2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX на території України введено воєнний стан, то підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу ТзОВ «Коллект Центр» до позовної заяви додано договір №04/10-2024 про надання правової допомоги від 04.10.2024, заявку на надання юридичної допомоги №11 від 01.03.2025, витяг з акту №6 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 та тарифи на послуги.

Так, згідно наявного в матеріалах справи Договору №04/10-2024 про надання правової допомоги від 04.10.2024, між ТзОВ «Коллект Центр» та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір про надання правової допомоги. Вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до договору. Сума, визначена на підставі тарифів і зазначається в акті про надання юридичної допомоги цього договору є гонораром адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.

Згідно з заявкою на надання юридичної допомоги №11 від 01.03.2025 між ТзОВ «Коллект Центр» та ФОП ОСОБА_2 та витягу з акту №6 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025, погоджено надання таких правових (юридичних) послуг: надання усної консультації з вивченням документів - вартість за 2 години 4000,00 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду на 4 годин 12000,00 грн. Загальна сума понесених витрат за надані послуги становить 16000,00 грн.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.1Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) від 5 липня 2012 року, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ч.2 ст.137ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи наведені приписи, відсутність доказів на обґрунтування співмірності витрат на правничу допомогу з обсягом наданої правової допомоги з урахуванням незначної складності справи, розгляд якої проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та судового/судових засідань, часткове задоволення позовних вимог, cуд вважає необґрунтованим та таким, що явно виходить за розумні межі, розмір витрат на правничу допомогу в сумі 16000,00 грн, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, що є достатнім та справедливим.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1135,71 грн підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором позики №75127783 від 24.08.2021 р. в розмірі 22806,75 грн, яка складається із: заборгованості за сумою кредиту 14281,00 грн, заборгованості за відсотками 8525,75 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 1135,71 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 306, ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Головуючий суддя О. Й. Адамович