Рішення № 134280324, 23.02.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 рокусправа № 380/16153/25 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», за періоди з 03.09.2014 до 31.08.2016 та з 04.10.2016 до 28.02.2018;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», за періоди з 03.09.2014 до 31.08.2016 та з 04.10.2016 до 28.02.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час проходження військової служби у військовій прокуратурі Західного регіону України йому не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». З метою реалізації права на отримання цього виду грошового забезпечення звернувся до відповідача, однак отримав відмову. Підставою для відмови слугувало те, що позивач не проходив військову службу у Збройних Силах України.

Стверджує, що на військовослужбовців військової прокуратури поширюються законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи постанови № 889. Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. З метою захисту порушеного права звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 12.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

15.08.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, п. 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні посади. За приписами п. 153 згаданого Положення військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України. Оскільки на час спірних правовідносин позивач не обіймав штатних посад у Збройних Силах України та такі посади на час відрядження до органів прокуратури за ним не зберігалися, відсутні підстави для виплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010. Крім того констатує, що відповідно до ч. 8 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. З урахуванням викладеного просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.02.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.

Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з червня 1996 року працював (проходив військову службу) на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури.

Наказом Міністра оборони України від 02.09.2014 №512 з позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду.

Згідно з наказом Генерального прокурора України від 03.09.2014 №8-вк ОСОБА_1 призначено першим заступником військового прокурора Західного регіону України з 03.09.2014 та відряджено до військової прокуратури Південного регіону України для виконання службових обов`язків на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури цього регіону, увільнивши його від виконання службових обов`язків за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

За змістом наказу Генерального прокурора України від 31.08.2016 №359-вк полковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі п. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 04.10.2016 №412-вк полковника юстиції ОСОБА_1 направлено в розпорядження військового прокурора Західного регіону України до вирішення питання щодо проходження військової служби.

Записами військового квитка № НОМЕР_1 підтверджується, що позивач перебував у розпорядженні військового прокурора Західного регіону України з 04.10.2016 до 09.08.2019.

Згідно з витягом з послужного списку 09.08.2019 позивач звільнений з військової служби у запас за п. 2 ч. 5, пп. «і» ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (наказ МОУ №408 від 24.07.2019).

У відповідь на заяву від 13.02.2024 щодо виплати щомісячної грошової винагороди в розмірі місячного грошового забезпечення, яка передбачена постановою №889, листом від 11.03.2024 №21-60ВИХ-24 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати спірної грошової винагороди, оскільки законодавець у постанові Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 чітко визначив перелік військовослужбовців, на яких поширюється її дія, серед яких відсутні військовослужбовці військових прокуратур. Крім того, згідно з п. 2 постанови в переліку уповноважених органів приймати рішення про виплату щомісячної додаткової грошової винагороди органи прокуратури України відсутні. Таким чином, у 2015-2016 роках наказ про затвердження порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди Генеральною прокуратурою України не затверджувався, відповідно і не погоджувалися Міністерством соціальної політики України та Міністерством фінансів України. До відповіді надав розрахункові листи за 2014-2018 роки із зазначенням складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1

21.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату щомісячної грошової винагороди в розмірі місячного грошового забезпечення, яка передбачена постановою №889 за період з 02.09.2014 до 28.02.2018.

Листом від 17.07.2024 №21-159ВИХ-24 відповідач повідомив, що вже надав відповідь на аналогічну заяву листом від 11.03.2024 №21-60ВИХ-24.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою щомісячної грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» .

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей унормовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон №1697-VII) і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби (ст. 4 ст. 27 Закону №1697-VII).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII «заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

За змістом ч.8 ст. 81 Закону №1697-VII грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Відповідно до п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Частиною 4 ст. 83 Закону №1697-VII визначалось, що на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

За правилами ч. 2, 4 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова №889), зокрема п. 1, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року- у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення:

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно з п. 2 постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №640/19556/18 проаналізував зміст ч.4 ст.27, ч. 4 ст.83 Закону №1697-VII у взаємозв`язку з положеннями ст. 2 Закону №2232-ХІІ, ст. 9 Закону №2011-ХІІ та виснував, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом №1697-VII, разом з тим вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Частиною 8 ст. 81 Закону №1697-VII передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Тобто наведеною нормою визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури, виплачується саме грошове забезпечення.

Заразом, відносини в контексті виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах врегульовані цим же законом, а саме ч. 4 ст. 27 та ч. 4 ст. 83 Закону №1697-VII.

Тобто, положення ч.8 ст.81 Закону №1697-VII підлягають застосуванню у сукупності із ч.4 ст.27 та ч.4 ст.83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, що регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин у справі №640/19556/18 Верховний Суд резюмував, що визначення ч.8 ст.81 Закону №1697-VII складу грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє відповідача від обов`язку здійснювати виплату складових грошового забезпечення, зокрема, надбавки за вислугу років, відповідно до положень законодавчих актів про військову службу.

Системний аналіз вказаних приписів, дозволяє дійти висновку, що до дня початку роботи Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил військовослужбовці Військової прокуратури об`єднаних сил у своїй діяльності керуються Законом №1697-VII, при цьому, вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для військовослужбовців. Тобто на військовослужбовців військової прокуратури поширюються законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи постанови №889.

Зі змісту постанови №889 вбачається, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

З огляду на викладене, оскільки пп. 2 п. 1 постанови № 889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у пп. 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), позивач має право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди у спірний період.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №520/21428/21, які є релевантними до спірних правовідносин.

Крім того, суд наголошує, що за наявності у позивача права на отримання щомісячної додаткової винагороди, передбаченого чинним законодавством, не визначення розміру вказаної винагороди Міністерством оборони України свідчить про протиправну бездіяльність вказаного суб`єкта владних повноважень, проте не може бути перешкодою у реалізації військовослужбовцем своїх соціальних права.

Таким чином, у спірні періоди відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду.

За наведеного правового регулювання, ураховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №520/21428/21, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу за періоди 03.09.2014 до 31.08.2016, з 04.10.2016 до 28.02.2018 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №889.

З метою поновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за періоди з 03.09.2014 до 31.08.2016, з 04.10.2016 до 28.02.2018 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою №889.

Стосовно нарахування і виплати щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої постановою №889, за спірні періоди, то суд вважає, що обов`язок визначення розміру місячної грошової допомоги законодавством покладено на відповідача, віднесено до його владних повноважень, відтак, не може перебиратися судом.

Крім того, такі повноваження відповідача щодо визначення конкретного розміру щомісячної додаткової грошової винагороди для позивача за розглядувані періоди, відповідачем ще не реалізовано.

Суд звертає увагу, що питання визначення розміру спірної додаткової винагороди має бути визначено саме відповідачем, оскільки пп.1 п.1 постанови №889 чітко вказано, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачується у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, тобто її розмір не є фіксованим, а тому відповідач уповноважений самостійно здійснювати розрахунок такої винагороди в межах місячного грошового забезпечення.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

З урахуванням викладеного, суд виснував про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату спірної винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність поведінки щодо ненарахування та невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №889. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред`явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за періоди з 03.09.2014 до 31.08.2016, з 04.10.2016 до 28.02.2018 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».

3. Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 03.09.2014 до 31.08.2016, з 04.10.2016 до 28.02.2018 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: вул. Клепарівська, буд. 20, м. Львів, 79007; ЄДРПОУ 38326057).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна