Ухвала суду № 134269118, 02.02.2026, Подільський районний суд міста Києва

Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/15923/25

Провадження 1-кп/758/336/26

У Х В А Л А

02 лютого 2026 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі районного суду клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_5 про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судов та матеріали кримінального провадження № 62025000000000442 від 30.04.2025 р. за обвинуваченням ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, ОСОБА_8 за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, та ОСОБА_9 за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Подільського районного суду міста Києва з Офісу Генеральної прокуратури надійшов обвинувальний акт у вищевказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України.

У підготовчому судовому засіданні захисником ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_5 заявлено клопотання про направлення вищевказаного обвинувального акту для визначення підсудності. Клопотання мотивовано тим, що на переконання сторони захисту скерування обвинувального акту до Подільського районного суду міста Києва здійснено прокурором всупереч ст.32 КПК України, тобто з порушенням правил підсудності. Так, усі дії з нібито організації вчинення інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, за текстом обвинувального акту, вчинялися на території міста Берегово Закарпатської області. Крім того, органу досудового розслідування не вдалося встановити місце вчинення останнього та/або найтяжчого кримінального правопорушення, досудове розслідування здійснювалося де-юре слідчими Державного бюро розслідувань (які юридично нібито знаходяться в Печерському районі міста Києва, де факто знаходяться за адресою: місто Київ, вул. Симона Петлюри, 15, що відноситься до Шевченківського району міста Києва). Судовий контроль за досудовим розслідуванням здійснювався слідчими суддями Печерського районного суду міста Києва, що підтверджується відомостями з реєстру матеріалів досудового розслідування (Розділ ІІ, п. 45, 51, 53, 55, 56, 58, 60; Розділ ІІІ, п. 1, 2, 3, 5, 6, 7, 16, 18, 19, 20, 21, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121, 122-127) і також є додатковим свідченням, що досудове розслідування де-юре здійснювалося в межах територіальної юрисдикції Печерського районного суду міста Києва. Відтак, досудове розслідування закінчувалося відповідно до приписів ч. 1 ст. 32 КПК України слідчими ДБР нібито під юрисдикцією Печерського районного суду міста Києва. На переконання сторони захисту ОСОБА_8 - скерування обвинувального акту до Подільського районного суду міста Києва у зв`язку із тим, що досудове розслідування нібито завершено за місцем складання та затвердження обвинувального акту за адресою м. Київ, вул. Борисоглібська, 18, каб 509, не кореспондується з приписами ст. 32, 34, 218 КПК України та відомостями обвинувального акту (розділі «Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими»). Так, на аркуші 9 абзац 3 зазначено про те, що керівником організованої групи обранано як місце вчинення злочину міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Косино, що знаходиться поряд із селом Косонь Берегівського району Закарпатської області та міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Лужанка», що знаходиться поряд із селом Астей Берегівського району Закарпатської області. Крім того, в цьому розділі вказано на вчинення дій ОСОБА_8 на пункті пропуску ВПС «Косино», ОСОБА_7 - у м.Берегово Закарпатської області. Всього в обвинувальному акті власна назва «Косино» зустрічається щонайменше 160 разів, «Берегово» - 17 разів, «Закарпатська область» - 127 разів. На переконання сторони захисту, суд у цій справі має всі підстави для застосування приписів ч. 3 ст. 34 КПК України, згідно яких, «питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала».

В підготовчому судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_8 підтримала свого захисника.

Інші захисники та їх підзахисні підтримали клопотання, посилаючись на те, що вони погоджуються з обгрунтування та підстави, які наведені адвокатом ОСОБА_5 .

Прокурор в підготовчому судовому засіданні заперечував проти заявленого клопотання, посилаючись на те, що направлення обвинувального акта до Подільського районного суду міста Києва відповідає положенням КПК України. Місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, а тому обвинувальний акт направлено до Подільського районного суду міста Києва як за місцем закінчення досудового розслідування (за адресою: м.Київ, вул.Борисоглібська, 18, каб.509, ним, як старшим групи прокурорів, був затверджений обвинувальний акт.

Суд, вислухавши позиції учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт та додатки до нього, враховуючи положення статей 31, 34, п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України, дійшов висновку про необхідність направлення матеріалів обвинувального акта до Київського апеляційного суду для звернення з поданням до Касаційного кримінального суду Верховного Суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, виходячи з такого.

Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». А відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України та ст. 10 КПК). Будучи одним із проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб`єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.

Територіальна підсудність кримінального провадження - це різновид підсудності, правилами якої визначається суд адміністративно-територіальної одиниці, що буде здійснювати судове провадження кримінального провадження у суді першої інстанції.

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 32 КПК України, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.

Тобто основною юридичною ознакою для визначення територіальної підсудності є місце вчинення кримінального правопорушення, яке згідно з п. 1 ч. 1 ст. 91 цього Кодексу належить до обставин, що підлягають доказуванню у кожному конкретному провадженні. При чому «місце вчинення кримінального правопорушення» в контексті ч. 1 ст. 32 КПК України розглядається лише як ознака, що дозволяє визначити підсудність кримінального провадження, - це одиниця адміністративно-територіального поділу, на підставі якої побудована судова система в цілому.

Відповідно до положень ст. 409, п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України однією з безумовних підстав для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції є порушення правил підсудності кримінального провадження в суді першої інстанції.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 34 цього Кодексу кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України суд у підготовчому судовому засіданні має право направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332 КК України, а саме в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів і усунення перешкод, учинені повторно, за попередньою змовою групою осіб, службовою особою з використанням службового становища, організованою групою, з корисливих мотивів.

Відповідно до ч.1 ст.332 КК України об`єктивну сторону кримінального правопорушення утворює вичерпний перелік альтернативних форм злочинної поведінки, а саме: 1) незаконне переправлення осіб через державний кордон України; 2) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 3) керівництво такими діями; 4) сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Із аналізу норми КК України встановлено, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 332 КК України, є закінченим у момент, коли виконано відповідні дії: організаційні дії по переправленню осіб через державний кордон України, дії по керівництву таким переправленням, надані необхідні поради, вказівки чи засоби для незаконного перетинання державного кордону України іншими особами або усунені відповідні перешкоди для цього, незалежно від того, чи фактично опинились особи за межами України.

Також слід зазначити, що сама організаторська діяльність, незалежно від того, чи вдалося переправлення, чи ні, а також керівництво цією діяльністю розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом), а особи, які здійснюють незаконне переправлення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються виконавцями злочину.

Кримінальним правопорушенням з усіченим складом є кримінальне правопорушення, в якому момент закінчення пов`язується з вчиненням діяння, що за своїм змістом є попередньою протиправною діяльністю. Із змісту обвинувального акту встановлено, що остання дія щодо організації незаконного переправлення через державний кордон України вчинена за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, ВПС «Косино» та перебуває в межах територіальної юрисдикції Берегівського районного суду Закарпатської області.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України фактичні обставини кримінального правопорушення у обвинувальному акті викладаються так як це вважає встановленим прокурор.

Як вбачається з обвинувального акта, епізоди обвинувачення, які ікримінуються обвинуваченим, вчинені на території міжнародного пункту пропуску через державний кордон «Косино» та «Лужанка», який розташований в Берегівському районі Закарпатської області.

Крім того, з обвинувального акту також вбачається, що дії з організації вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, за текстом обвинувального акту, вчинялися на території міста Берегово Закарпатської області.

Суд не погоджується з твердженнями прокурора про те, що місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, оскільки місце вчинення обвинуваченими дій, які складають об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст.332 КК України, прямо вказано в обвинувальному акті - Закарпатська область, Берегівський район.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що обвинувальний акт надійшов до Подільського районного суду міста Києва з порушенням правил підсудності.

Питання щодо направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів вирішується Касаційним кримінальним судом Верховного Суду.

Місце вчинення відповідно до обвинувального акта не відноситься до територіальної юрисдикції Подільського районного суду міста Києва, оскільки за територіальною підсудністю відноситься до юрисдикції Берегівського районного суду Закарпатської області - як суду, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення (Закарпатська область, Берегівський район, ВПС «Косино»).

Таким чином, територіальна підсудність визначається за місцем вчинення останнього за часом кримінального правопорушення.

Тобто, на думку суду, в даному кримінальному провадженні має бути застосовано норму ч. 1 ст. 32 КПК України щодо здійснення кримінального провадження судом у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.

Враховуючи те, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України порушення правил підсудності кримінального провадження є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що тягне за собою безумовне скасування судового рішення, а тому в даному конкретному випадку суд вважає за необхідне кримінальне провадження №62025000000000442 від 30.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, направити до Касаційного кримінального суду Верховного Суду для вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

Таким чином, клопотання захисника підлягає задоволенню.

Крім того, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проводилось слідчими Державного бюро розслідування, яке не знаходиться в Печерському районі м.Києва, а Офіс Генерального прокурора, прокурором якого затверджений даний обвинувальний акт, знаходиться у Печерському районі м.Києва (що є загально відомимим фактом та підтверджується юридичною адресою ОГП (місцезнаходження як юридичної особи - м.Київ, вул.Різницька, 13/15)).

В ухвалах Верховного Суду, викладених 22.04.2020 року у справі № 487/7605/19, 13.10.2020 р. у справі № 607/16332/20 звернуто увагу судів на те, що територіальна підсудність визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ.

Статтею 1 КПК передбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 6 ст. 9 КПК визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.

Отже, не може бути пов`язана підсудність даного обвинувального акту із місцем знаходження структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора (по вул.Борисоглібській, 18, що у Подільському районі м.Києва).

На необхідність розгляду справ «судом, встановленим законом» в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод неодноразово звертав увагу в своїх прецедентних рішеннях Європейський суд з прав людини (у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), заява №№ 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, у справі Кембелл і Фелл проти Сполученого Королівства від 28.06.1984 р., у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07. 2006 р., у справі «Верітас проти України» від 13.11.2008 р.), зазначаючи, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 34, 314-316, 369 КПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_5 про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судов - задовольнити.

Кримінальне провадження №62025000000000442 від 30.04.2025 р. за обвинуваченням ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, ОСОБА_8 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, ОСОБА_8 за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, та ОСОБА_9 за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, - направити до Київського апеляційного суду для передачі до Касаційного кримінального суду Верховного Суду для вирішення питання про направлення для розглдяду за підсудністю до Берегівського районного суду Закарпатської області.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1