Рішення № 134260768, 23.02.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/12613/25

Провадження № 2/204/1240/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

26 листопада 2025 року позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із неї заборгованість за Кредитним договором № 321451872 у розмірі 15339 гривень 56 копійок, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 9485 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 5854 гривні 56 копійок (а. с. 1-4).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 09 серпня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 321451872. 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено Договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. 31 грудня 2020 року Додатковою угодою № 26 до Договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст Договору у новій редакції. Відповідно до Реєстру боржників № 160 від 16 листопада 2021 року до Договору факторингу № 28/1118-01 укладеного між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛОН ПЛЮС» до ТОВ «ТАЛОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №321451872. 20 жовтня 2022 року між ТОВ «ТАЛОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ 3 ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «ТАЛОН ПЛЮС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ТАЛОН ПЛЮС» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 21 жовтня 2022 року до Договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20339 гривень 56 копійок, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 9485 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 10854 гривні 56 копійок. Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка виконала свого зобов`язання частково. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання здійснила одноразовий платежі, а саме 31 травня 2023 року в сумі 5000 гривень для погашення існуючої заборгованості. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ "ФК"ЄАПБ" за кредитним договором № 321451872 в розмірі у розмірі 15339 гривень 56 копійок, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 9485 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 5854 гривні 56 копійок, яку позивач прохає стягнути з відповідачки разом із судовими витратами по справі.

Ухвалою суду від 02 грудня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 41), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 30125/25-вих/2/204/5720/25 від 02 грудня 2025 року (а. с. 42), яку 24 грудня 2025 року відповідачка отримала, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 46).

Станом на дату розгляду справи відповідачкою відзив на позовну заяву до суду не подано, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 09 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір № 321451872 від 09 серпня 2021 року (а. с. 6 на звороті-8 та на звороті), відповідно до умов якого Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит на суму 10000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Комфорт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно із п. 1.2., п. 1.4. або п. 1.5. даного Договору, Кредит надається строком на 98 днів. Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється в розмірі 237,25 % річних, що становить 0,65 % в день від суми Кредиту за час користування ним (Дисконтна процентна ставка). На умовах викладених в п. 1.6. Договору, до відносин між Сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50 % річних, що становить 1,30 % в день від суми Кредиту за час користування ним (Базова процентна ставка).

09 серпня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кредитні кошті на рахунок ОСОБА_1 згідно Договору № 321451872 на суму 10000 гривень (а. с. 11).

24 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору № 321451872 від 09 серпня 2021 року, якою сторони продовжили загальний строк на який був наданий кредит за договором та строк оплати наступного чергового платежу на 14 днів. Ця додаткова угода розповсюджує свою дію з 23 серпня 2021 року (а. с. 10).

Додатковою угодою № 26 від 31 грудня 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» виклали текст Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року у новій редакції (а. с. 16-19), відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до вимог п. 4.1 вказаного договору факторингу, наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника да додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 20102022, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 21-22 та на звороті).

Відповідно до вимог п. 4.1 вказаного договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному у додатку до цього договору.

Згідно з витягом з Реєстру прав вимоги № 1 від 21 жовтня 2022 року до даного Договору факторингу, до ТОВ «ФК ЄАПБ» перейшло право вимоги, в тому числі за договором № 321451872, укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 20339 гривень 56 копійок, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 9485 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 10854 гривні 56 копійок (а. с. 24).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст.207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.

Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до вимог статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).

Згідно ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.

Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора, необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №752/8842/14-ц.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Так, позивач звертаючись до суду з даним позовом в обґрунтування свого права на стягнення заборгованості за кредитним договором № 321451872 від 09 серпня 2021 року посилався на те, що він набув відповідне право вимоги 20 жовтня 2022 року на підставі Договору факторингу № 20102022 укладеним між ним та ТОВ «Таліон Плюс», який в свою чергу набув право вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 321451872 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою виникли 09 серпня 2021 року, та остання додаткова угода до Договору № 321451872 що між ними укладалася 24 серпня 2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.

Більш того, суд зазначає, що договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що наявне право вимоги переходить від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнта) до ТОВ «Таліон Плюс» (фактора) з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, який позивачем суду не було надано, а тому підтвердження про набуття прав вимоги ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 321451872 від 09 серпня 2021 року відсутнє.

Крім того, на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором, тобто, на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17 вказав на те, що підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Натомість, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Так, Верховний Суд у своїх постановах від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20 неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).

З огляду на викладене, зважаючи на те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не довело порушення його прав з боку відповідачки ОСОБА_1 та наявності у нього права звернення до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором № 321451872 від 09 серпня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні, оскільки позивач не надав Реєстр прав вимоги до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року про набуття права вимоги ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 321451872 від 09 серпня 2021 року, а тому ТОВ «Таліон Плюс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.

Крім того, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Верховний Суд вказав на те, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 Верховний Суд вказав на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

Крім того, Верховний суд у своїх постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказав на те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Зазначене свідчить про те, що позивач у даній справі не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачкою зобов`язань за договором № 321451872 від 09 серпня 2021 року.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищенаведеного, суд доходить висновку про те, що наданими до суду доказами позивач не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором № 321451872 від 09 серпня 2021 року, а відтак підстави для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із відповідачки заборгованості за кредитним договором № 321451872 від 09 серпня 2021 року відсутні.

У зв`язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна