Рішення № 13425327, 22.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/42422.12.10 За позовом          акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

До          об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вишняківська-9»

Про          стягнення 289646,85 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                    Гаркавенко С.В. ( за дов.)

Від відповідача          Білич В.Д. ( за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          До Господарського суду міста Києва звернулась акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»з позовом про стягнення з житлово-будівельного кооперативу «Вишняківська-9»289646,85грн. заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді з 01.01.2009 р. по 01.10.2010 р. за договором № 1310540 від 01.06.2007 р., а саме: 229031,21 грн. основного боргу, 27660,68 грн. інфляційної складової боргу, 11595,7 грн. трьох процентів річних, 5327,08 грн. пені та 16032,18 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2010 р. порушено провадження у справі № 17/424 та призначено її до розгляду на 15.11.2010 р..

Представник позивача надав витребувані судом документи, в тому числі довідку Головного міжрегіонального управління статистики від 04.11.2010 р., відповідно до якої організаційно-правовою формою відповідача є об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Крім того, позивачем подано заяву про виправлення організаційно-правової форми відповідача у тексті позовної заяви.

          Відповідач витребуваних судом документів не надав, повноважних представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином.

У зв’язку з неявкою представників відповідача, неподанням витребуваних документів та необхідністю витребування доказів розгляд справи було відкладено на 29.11.2010 р..

Представник відповідача у вказаному засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи. Вимоги ухвали суду від 28.10.2010 р. стороною не виконані.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2010 р. розгляд справи відкладався на 08.12.2010 р..

08.12.2010 р. розгляд справи було відкладено на 22.12.2010 р.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

01.06.2007 р. між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(постачальником) та об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Вишняківська-9»(споживачем) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі –Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1) постачальник зобов’язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб з опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов’язується отримати її та оплатити.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Пунктом 2.3.1 Договору визначено, що споживач зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з Додатком № 2 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією.

Відповідно до умов вказаного Договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з 01.01.2009 р. по 01.10.2010 р. на загальну суму 656584,80 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку споживання теплової енергії у гарячій воді та довідкою про розрахунок заборгованості за спожиту теплову енергію.

Відповідач частково погасив заборгованість на суму 427553,59 грн., після чого залишилась заборгованість в розмірі 229031,21грн.

Судом встановлено, що 13.10.2010 р. (до подачі позову до суду) відповідач в рахунок оплати боргу за спожиту теплову енергію у гарячій воді перерахував кошти в сумі 11797,06 грн.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 11797,06 грн. задоволенню не підлягають як заявлені безпідставно.

Крім того, судом встановлено, що 06.12.2010 р. та 22.12.2010 р. (після подачі позову до суду) відповідач в рахунок оплати боргу за спожиту теплову енергію у гарячій воді перерахував кошти в сумі 85711,67 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 85711,67 грн. в рахунок сплати боргу за використану теплову енергію у гарячій поді, предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 85711,67 грн. за використану теплову енергію у гарячій воді підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 131522,48 грн. належним чином обґрунтований та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 131522,48 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов’язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційна складова становить 27660,68 грн., а три проценти річних –11595,70 грн.

Суд приймає розрахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, наданий позивачем, як вірний.

Позивач заявив позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 5327,08 грн. та штрафу у розмірі 16032,18 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, штрафні санкції у вигляді пені та штрафу можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

З огляду на вказане, при розгляді вимог про стягнення штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України слід встановити чи наявні всі перелічені вище обставини.

Слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 231 ГК України зазначені в ній штраф та пеня застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов’язання, що унеможливлює їх застосування до спірних правовідносин.

Крім того, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ГК України, положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов’язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог чи їх підстав на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Вказана правова позиція викладена також в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 року № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати підставу позову, в тому числі і щодо підстав стягнення штрафу.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Позивачем не надано доказів укладення сторонами письмового правочину щодо відповідальності відповідача у вигляді пені за несвоєчасне оплату поставленої теплової енергії, що також є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання сторонам у справі статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки а отже норми ч. 2 ст. 231 ГК України не розповсюджуються на правовідносини сторін щодо відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Отже, з заявлених підстав (ст. 231 ГК України) позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені задоволенні не підлягають.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вимоги про стягнення 5327,08 грн. пені та 16032,18 грн. штрафу задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 131522,48 грн. основного боргу, 11595,70 грн. трьох процентів річних, 27660,68 грн. інфляційних збитків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позов пред’явлено необґрунтовано.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 2564,91 грн. витрат по оплаті державного мита та 208,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вишняківська-9»(02140, м. Київ, вул. Вишняківська, 9, рахунок 260010104949 в ЗАТ «ПроКредитБанк», МФО 320984, код 34183322) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 260070130718 у АТ «Сбербанк Россії», МФО 320627, код 00131305) 131522,48 грн. основного боргу, 11595,70 грн. трьох процентів річних, 27660,68 грн. інфляційних збитків, 2564,91 грн. витрат по оплаті державного мита та 208,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині стягнення 85711,67 грн. основного боргу припинити.

В іншій частині позову відмовити.

СуддяО.Г. Удалова

          Рішення підписано 04.01.2011 р.