Рішення № 134231927, 11.02.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/52210/25-ц

пр. № 2-5871/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» про визнання припиненими трудових відносин, зобов`язання внести запис до трудової книжки та провести остаточний розрахунок,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати припиненими трудові відносини між ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» та ним, з 15 жовтня 2025 року у зв`язку із звільненням з посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України; зобов`язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 про припинення трудових відносин з 15 жовтня 2025 року та направити трудову книжку за адресою проживання позивача; зобов`язати ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: нарахувати та виплатити розрахункові виплати при звільненні на підставі ст. 44 КЗпП України та п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», у тому числі компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

В обґрунтування вказано, що у листопаді 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» на посаду фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолога)що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.

З 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Відповідач фактично припинив здійснення господарської діяльності. Заробітна плата Позивачу з березня 2022 року не нараховувалась та не виплачувалась, при цьому жодних наказів про простій, призупинення діяльності або припинення трудових відносин Відповідачем не видавалось.

Відповідач не здійснював нарахування та сплату обов`язкових платежів до Пенсійного фонду України, що підтверджується довідками форми ОК-5 та ОК-7.

Позивач не був обізнаний про продовження формальних трудових відносин із Відповідачем та вважав себе звільненим. Лише у вересні 2025 року при спробі працевлаштування він дізнався, що трудові відносини з ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» не припинені.

29 вересня 2025 року Позивач направив Відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням з 15 жовтня 2025 року. Зазначена заява була надіслана за адресою місцезнаходження Відповідача, зазначеною в ЄДР, однак повернулась у зв`язку із закінченням строку зберігання, що свідчить про ухилення Відповідача від отримання кореспонденції.

У зв`язку із наведеним, позивач змушений був звернутися до суду із зазначеним позовом.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

21 жовтня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 23 жовтня 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

27 жовтня 2025 року ухвалою судді у справі відкрито провадження, для розгляду у спрощеному провадженні з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, не заперечує проти постановлення рішення у справі, позов підтримує і просить задовольнити.

Відповідач не з`явився у судове засідання, повідомлявся належним чином за останньою відомою адресою задекларованого / зареєстрованого місця проживання. Заяви по суті або з процесуальних питань не надходили до суду.

За пунктом 2 частини сьомої ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Таким чином, відповідач вважається належно повідомленим про розгляд даної справи.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалити рішення, оскільки, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення у справі рішення та задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

ІІІ. Фактичні обставини справи і позиція суду.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» на посаду фахівця з методів розширення ринку збуту (маркетолога), що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.

29 вересня 2025 року ОСОБА_1 направив ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» заяву про звільнення за власним бажанням з 15 жовтня 2025 року. Зазначена заява була надіслана за адресою місцезнаходження Відповідача, зазначеною в ЄДР, однак повернулась у зв`язку із закінченням строку зберігання.

IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість вільно обирати або змінювати місце роботи. Свобода праці означає також право особи припинити трудові відносини.

Ст.43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Стаття 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати робітникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як передбачено п.1 ч.1ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Згідно з ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Відповідно до статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України, пiдставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з iнiцiативи працiвника (статтi 38, 39 КзпП України).

Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання, і які працівник визначає самостійно.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 р. у справі № 758/1861/18 вказано, що відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №201/1384/16-ц визнано ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Крім того, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Таким чином, відповідачем порушено право позивача на отримання компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до частини першої-третьої ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ N 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що подальше формальне перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем порушує його конституційні та трудові права, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню в дохід Держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21,23, 38, 47, 116, Кодексу законів про працю України, ст. 4, 5, 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання внести запис до трудової книжки та провести остаточний розрахунок, задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» (01103, Україна, місто Київ, вулиця Менделєєва, будинок 12 офіс 94/1, код ЄДРПОУ 43764369 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 15 жовтня 2025 року у зв`язку із звільненням з посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» (01103, Україна, місто Київ, вулиця Менделєєва, будинок 12 офіс 94/1, код ЄДРПОУ 43764369) внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про припинення трудових відносин з 15 жовтня 2025 року у зв`язку із звільненням з посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України та направити трудову книжку за адресою проживання ОСОБА_1 .

Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» (01103, Україна, місто Київ, вулиця Менделєєва, будинок 12 офіс 94/1, код ЄДРПОУ 43764369 ) провести з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) остаточний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: нарахувати та виплатити розрахункові виплати при звільненні на підставі ст. 44 КЗпП України та п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», у тому числі компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» в дохід Держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова