Рішення № 134227931, 18.02.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4560/23

Провадження № 2/344/180/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.,

з участю секретаря Бурянна Н.,

представника позивача Рубановського К.,

представників відповідачів ОСОБА_1 , Нестеренко В., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Приватного підприємства «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод у користуванні майном, -

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано: «…Приватне підприємство «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» є власником квартири АДРЕСА_1 , що є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 248-1Ф). Власником квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку є ОСОБА_4 , а квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 - ОСОБА_5 , які є подружжям. Право власності зазначених осіб підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У 2020 р. позивачу стало відомо, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Нестеренки здійснюють реконструкцію власних квартир з долученням горища. Як було з`ясовано позивачем 23.11.2016 р. департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради видав ОСОБА_8 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою АДРЕСА_5 щодо реставрації-реконструкції квартири АДРЕСА_3 під двоповерхову iз долученням горища. Всупереч вимогам правових актів В.Л. та ОСОБА_8 не отримували згоду на долучення горища до їх квартир від позивача як власника квартири АДРЕСА_6 . Також нам відомо що подібної згоди не надавали попередні власники квартири АДРЕСА_6 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ».

Тому позивач просив суд усунути перешкоди y здійсненні приватним підприємством Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» права користування та розпоряджання допоміжними приміщеннями (горищем та частиною сходів) будинку АДРЕСА_3 . Зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні вказаними приміщеннями, забезпечити вільний доступ до них шляхом демонтажу дверей та вивільнення від побутових та інших предметів, а також відновити попередній стан приміщень. Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_7 , видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 26 липня 2002 року.

В судовому засіданні представник позивача надав перед судом пояснення про те, що горище та частина сходів є спірними; проектна документація з ОДА не погоджена; попередні власники не надавали згоду на переобладнання; правовстановлюючого документу на горище немає; протокол зборів співвласників не відповідає вимогам; попередні власники згоду не надавали відповідачам; виконком не збирався; свідоцтво не зареєстровано; документ незаконний, а тому скасовується.

В судовому засіданні представники відповідачів надали перед судом пояснення про те, що позов безпідставний; позивач є власником квартири АДРЕСА_6 ; квартири відповідачів реконструйовані без необхідності отримання на це дозвільної документації і погодження зі співвласниками; спірне майно не є горищем, а було міждаховим простором квартири відповідачів, це була форма ізоляції тільки однієї квартири відповідачів; в спірному приміщенні не було і немає будь-яких мереж і ніколи не було передбачено їх там; спірне приміщення перебувало у користуванні і володінні відповідачів; Верховний Суд не передбачив визначення статусу допоміжного чи нежитлового приміщення; квартира позивача на першому поверсі; сходи і сходові майданчики передбачено для власників квартир на другому поверсі, а не для позивача; реконструкцію було погоджено відділом охорони спадщини, в якому вказано, що зміна даху потребується і погоджується; дах перебував в аварійному стані; охоронний договір було укладено; містобудівні умови передбачали ремонт даху і долучення горища; горища не існувало до ремонту даху, а його було створено за кошти відповідачів і на підставі належності їм квартир на другому поверсі, за їх кошти і з долученням до їх квартир; об`єднання квартир було погоджено у встановленому порядку; це було піддашшя, а не горище; є заяви мешканців квартир АДРЕСА_8 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 ; реконструкція легалізовується власністю відповідачів на більшість квартир в будинку; горища не існувало до реконструкції, а тому прав на нього не існувало ні у попередніх власників квартири АДРЕСА_6 , ні у позивача; позивач є власником тільки з 2019 року, а заяви і погодження здійснено в 2016-2017 роках; спосіб захисту, вказаний в позові не призведе до жодного поновлення прав позивача; позивач є власником квартири АДРЕСА_6 , а висуває претензії лише до власника квартири АДРЕСА_4 ; для визначення статусу майна потрібна була експертиза; попередній стан, до якого позивач просить привести ним самим в позові не вказаний і нікому, крім нього не відомий; рішення не може бути виконано в частині приведення до невідомого попереднього стану; жодного попереднього стану не існувало, оскільки горища не існувало, а його було створено відповідачем під час реконструкції даху; незаконності реконструкції квартир позивач не доводив, такого факту не встановлено; право власності у відповідача на горище виникло тільки внаслідок його створення на час реконструкції даху, а не внаслідок приєднання існуючого.

Представник Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради заперечила позов і надала перед судом пояснення про те, що архівний відділ повідомив, що право власності на квартиру АДРЕСА_4 не було зареєстровано за ОСОБА_5 , не приймалось рішення про видачу свідоцтва на квартиру АДРЕСА_4 ; об`єднано квартири АДРЕСА_10 ; невідомо чи було горище.

В ч. 4 ст. 77 ЦПК України вказано, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Отже суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже не підлягають доказуванню обставини, які визнаються сторонами.

Судом встановлено наступні обставини.

Приватне підприємство «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» є власником квартири АДРЕСА_1 .

Власником квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку є ОСОБА_4 , а квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 - ОСОБА_5 .

23.11.2016 р. департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради видав ОСОБА_8 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою АДРЕСА_11 № 206- 31.2.1-01 щодо реставрації-реконструкції квартири АДРЕСА_3 під двоповерхову iз долученням горища.

26/07/2022 року Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради видав свідоцтво про право власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 на ім`я відповідачки.

Відповідно до технічного паспорту інвентаризаційна справа № АК361/06/2021 на квартиру АДРЕСА_3 до квартири АДРЕСА_3 належало горище над нею.

Листом Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності від 10/09/2019 повідомлено позивача про те, що було надано містобудівні умови та обмеження від 23/11/2016 для реставрації-реконструкції квартири АДРЕСА_11 .

29.06.2021 р відповідачі здійснили об`єднання квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 як об`єктів нерухомого майна, що було зареєстроване державним реєстратором Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області Джурином Я.О. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2396972626101). При об`єднанні горище долучено до об`єднаної квартири.

Позивач розмістив посилання на рішення Конституційного Суду № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року (справа щодо прав співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), відповідно до якого допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. При цьому, питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Однак доказу того, що житлові приміщення в даному будинку були приватизовані, а спірні приміщення належали до допоміжних суду не надано.

Представники відповідачів надали перед судом пояснення про те, що в будинку не було горища до часу його створення під час реконструкції даху і створення горища та його долучення до квартири відповідачів.

Так само представники відповідачів заперечили ту обставину, що горища взагалі коли-небудь існувало в будинку та була лише ізоляційна пустота, що прилягала до квартири АДРЕСА_4 .

Таким чином суду не надано доказу того, що визначене позивачем горище було саме горищем, а не складовою частиною мансардного приміщення, приналежного до квартир відповідачів.

Позивачем не надано доказів того, що спірні приміщення взагалі коли-небудь використовувались позивачем чи попередніми власниками квартири АДРЕСА_6 , яка на даний час належить позивачу і саме фактом переобладнання порушено доступ позивача до таких приміщень.

В позові розміщено прохання: «…Усунути перешкоди у здійсненні приватним підприємством Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» права користування та розпоряджання допоміжними приміщеннями (горищем та частиною сходів)...». Однак, по-перше, позивачем не доведено, що йому належало і належить право права користування та розпоряджання горищем та частиною сходів.

По-друге, ні щодо усіх сходів, ні щодо їх частини не може бути окремо реалізовано право на розпорядження ними. Ні позивачу, ні відповідачам не належить право на самостійне розпорядження усіма сходами чи їх частиною. Таким чином не можуть чинитись перешкоди в розпорядженні правом на сходи чи їх частину, а тому не може бути постановлено рішення про визнання за позивачем права на розпорядження сходами чи їх частиною. Зазначене є самостійною підставою у відмові в позову в цій частині.

Вказані позивачем постанови Верховного Суду, за їх фактичними обставинами не є релевантними обставинам даного спору, а тому не підлягають застосуванню до даного спору.

В позові зазначено: «… ОСОБА_11 та ОСОБА_8 порушують права всіх власників квартир у будинку, оскільки такою реконструкцією змінюються допоміжні приміщення, а також опорні конструкції (конструктивні елементи будинку). Видозміна таких приміщень та конструкцій впливає на права та інтереси всіх співвласників квартир в будинку, тому що частково позбавляє їх прав на такі приміщення та конструктивні елементи будинку та створює для них нові права та обов`язки, несе загрози пошкодження будинку, його руйнування тощо…».

Будь-яких доказів загрози пошкодження будинку, наявних слідів його руйнування на час об`єднання квартир чи після нього позивач суду не надав.

Таким чином ці пояснення позивача засновані на припущенні.

Однак відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачу не надано право здійснювати доказування на припущеннях, тому відповідачі не зобов`язані спростовувати припущення позивача.

Іншим аргументом позивача за його позовом є те, що: «…Також внаслідок виконання будівельно-монтажних робіт на несучих конструкціях будинку утворились тріщини, що створює небезпеку для осіб, які у ньому проживають, а також створює реальну загрозу цілісності та збереженню будинку як пам`ятки архітектури…».

Однак жодного доказу того, що в будинку з`явились тріщини, які є наслідками будь-яких дій саме відповідачів позивач суду не надав.

В судовому засіданні представник позивача взагалі не обґрунтовував відповідну підставу позову за змістом пояснень.

Порушення правил ремонту пам`ятки культурної спадщини встановлюється в порядку визначеному КУпАП. Доказу порушення правил ремонту пам`ятки культурної спадщини, притягнення у встановленому порядку осіб, які здійснили такі дії суду позивачем не надано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Отже суду не надано доказу того, що спірне приміщення належало, а новостворене приміщення належить до допоміжних приміщень або до спільного майна багатоквартирного будинку.

В рішенні Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 914/376/21 вказано: « ... враховуючи встановлення обставин належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а також відсутність необхідності доведення позивачем свого права власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них режиму допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких є позивач …».

Отже в спорах про допоміжні приміщення багатоквартирного будинку позивачі не зобов`язані доводити своє право власності за наявності доведення режиму допоміжних приміщень.

Таким чином позивач зобов`язаний довести поширення режиму допоміжних приміщень на новостворене приміщення після реконструкції даху.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

В п. 11 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вказано, що кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки належної співвласнику площі квартири або нежитлового приміщення у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку, крім випадків, визначених частинами десятою та чотирнадцятою цієї статті.

В п. 13 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вказано, що рішення вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, з питань, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, - у частині правочинів, що підлягають державній реєстрації відповідно до закону.

У свою чергу в пункті 1 частини другої ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вказано, що до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним.

Отже ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

За змістом позову відповідачі були власниками трьох квартир в будинку, яку об`єднали в одну після реконструкції і в такий спосіб консолідували більшість голосів щодо вирішення питань функціонування, утримання, догляду за будинком.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Співвласник має право вільного доступу до технічної документації на багатоквартирний будинок.

Таким чином позивач зобов`язаний був надати суду доказ того, що за змістом технічної документації на багатоквартирний будинок спірне приміщення до реконструкції належало до спільного майна багатоквартирного будинку, а після реконструкції спірне майно стало належати до спільного майна багатоквартирного будинку.

Однак відповідно до рішення органу реєстрації речових прав горище долучено до новоствореної квартири, що утворилась внаслідок об`єднання трьох квартир відповідачів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Отже до обов`язку позивача належало надати суду докази того, що він користувався спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Крім цього відповідно до ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники мають право встановити умови та обмеження у користуванні спільним майном, за рішенням співвласників.

Отже відповідачам належало і належить право встановити умови та обмеження у користуванні спільним майном.

В ч. 1 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вказано, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів та прийняття відповідних рішень здійснюються згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Отже у разі не створення органу управління багатоквартирним будинком така функція здійснюється самими співвласниками.

Так в п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вказано, що до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним.

Оскільки відповідачі є власниками об`єднаної квартири, яка раніше складалась з трьох квартир, то більшість голосів про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним належить саме їм.

Відповідно до статей 1, 4, 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку. Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Таким чином, хоча положеннями закону передбачено створення органів управління чи здійснення повноважень на підставі проведення зборів, однак права і обов`язки співвласників багатоквартирного будинку залежать саме від безпосередньої частки співвласника, здійснення ним вкладу в будівництво нового приміщення та реконструкції даху, а не як ним вказано в позові за аналогією з спільною сумісною, лише за фактом належності будинку до багатоквартирних.

Позивач не надав суду про прийняття ним участі в будівництві новоствореного спірного горища і в реконструкції даху, здійснення ним свого вкладу, отримання права на новостворене майно.

Крім цього суду не надано доказів будь-якого порушення відповідачами будівельних норм і правил при влаштуванні спірної частини будинку і проведенні реконструкції.

Разом з цим недотримання відповідачами порядку отримання дозволу органу охорони культурної спадщини не визначено законом в якості відновлення попереднього стану приміщень. По-друге, правові норми про охорону культурної спадщини є публічно-правовими в той час як спір засновано на порушенні приватно-правової компетенції позивача.

Позивачем не надано суду доказу того, яким саме був попередній стан приміщень, до якого його належить привести.

Саме з цієї самостійної підстави відповідачі просили суд відмовити в позові про відновлення попереднього стану, оскільки такий стан не можливо встановити, позивач його не доводив, технічну документацію на підтвердження такого стану суду не надав, рішення не можливо буде виконати.

Визнання недійсним та скасування свідоцтва на квартири відповідачів жодним чином не поновить будь-яких прав позивача, оскільки йому не належать квартири відповідачів, вказані у свідоцтві.

Будь-яких доказів підроблення свідоцтва суду не надано. Про призначення експертизи учасники не просили суд. Висновку експерта з приводу підроблення всього чи частини документа суду не надано.

Будь-якого доказу того, що горище існувало до реконструкції будинку позивач суду не надав, а містобудівні умови та обмеження передбачали реконструкцію саме даху, а не горища та одночасне створення горища і долучення його до квартири відповідачів.

Квартири АДРЕСА_10 вже було об`єднано, отже не існує самостійної квартири АДРЕСА_4 .

Скасування свідоцтва на квартиру АДРЕСА_4 будь-яким чином не змінить спірні обставини.

Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати свідоцтво на квартиру АДРЕСА_4 , яка перестала існувати у зв`язку з об`єднанням квартир.

При цьому свідоцтво на квартиру не є нормативним документом та припиняє своє юридичне існування у разі перетворення відповідної квартири в інший об`єкт цивільних прав.

Отже позивач просив визнати недійсним та одночасно скасувати свідоцтво, яке вже не існує у зв`язку з припиненням існування квартири АДРЕСА_4 .

Припинення юридичного існування свідоцтва на квартиру АДРЕСА_4 у відповідному будинку жодним чином не змінило спірні обставини та не поновило прав позивача, про які він вказав, що їх буде поновлено у зв`язку із визнанням недійсним та скасуванням свідоцтва на квартиру АДРЕСА_4 .

Додатково до цього необхідно відзначити, що визнання недійсним свідоцтва та скасування свідоцтва є різними юридичними діями, які призводять до різних юридичних і взаємно суперечливих наслідків: визнання свідоцтва недійсним здійснюється з моменту його видачі, а скасування свідоцтва здійснюється з моменту ухвалення рішення про це. Позивачем не доведено необхідності одночасного визнання свідоцтва недійсним та одночасного скасування.

Таким чином тлумачення позивачем нормативно-правового регулювання обставин належить до казуїстики і не характеризується юридичною вірогідністю та релевантністю за змістом цивільної доктрини.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09 лютого 2022 року в справі № 487/1585/19: «… позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19 (пункт 7.23)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20)….».

В позові розміщено прохання позивача: «…зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не чинити перешкод в користування вказаними приміщеннями, забезпечити вільний доступ до них шляхом демонтажу дверей та вивільнення від побутових та інших предметів, а також відносити попередній стан приміщень…».

Однак усі зазначені вимоги позивача є взаємносуперечливими. Так, по-перше, не може бути забезпечено доступу до новоствореного майна, в будівництві якого позивач не приймав участь, яке зареєстровано як частина житла відповідачів.

По-друге, не може бути забезпечено доступ позивача до новозбудованого горища і одночасно з цим демонтажу цього ж горища у спосіб приведення даху у попередній стан.

По-третє, попередній стан даху був аварійним, отже відсутні будь-які правові підстави повернення до аварійного даху.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).

Згідно пункту 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Пунктом 9 Порядку визначено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору.

Видача свідоцтва про право власності передбачена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (в редакції чинній на момент видачі спірних свідоцтв), що визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, у пункті 24 якого встановлено, що у випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно .

Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Отже з часу державної реєстрації речового права відповідачів на новостворену об`єднану квартиру, до якої долучено площу новоствореного майна над цією квартирою державою визнано речове право відповідачів на це майно.

До часу скасування речових прав відповідачів не може бути здійснено втручання в їх право власності.

Крім цього свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто, свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Якщо документ був виданий раніше, але право зареєстроване з порушеннями, скасовується не сам бланк, а відповідний запис у Державному реєстрі. Саме з моменту внесення змін до реєстру припиняється або коригується право власності на об`єкт нерухомості.

Правочин зі створення квартири з долученням площі над нею за рахунок будівництва нового даху позивач не оспорив. Право власності відповідачів на новостворену квартиру позивач не спростував, його незаконності в судовому розгляді не довів.

Не відповідає дійсності пояснення представника позивача про те, що відповідачі були зобов`язані отримати дозвіл на початок будівельних робіт, оскільки в п. 12 містобудівних умовах та обмеженнях від 23/11/2016 за № 206-31.2.1-01 вказано до початку виконання робіт відповідач зобов`язаний погодити проект та виконати по ньому роботи з дотриманням висновку з питань охорони культурної спадщини виконавчого комітету та управління культури національностей і релігій ОДА.

Само по собі недотримання містобудівних умов та обмежень не визначено законом в якості правової підстави для повернення до попереднього стану.

Так само представник позивача не навів правової норми, яка зобов`язувала відповідачів здійснити відповідну дію та які правові наслідки її недотримання встановлено законом.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов`язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов`язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

У Х В А Л И В:

в позові Приватного підприємства «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкоди y здійсненні приватним підприємством Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» права користування та розпоряджання допоміжними приміщеннями (горищем та частиною сходів) будинку АДРЕСА_3 . Зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не чинити перешкод в користуванні вказаними приміщеннями, забезпечити вільний доступ до них шляхом демонтажу дверей та вивільнення від побутових та інших предметів, а також відновити попередній стан приміщень. Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_7 , видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 26 липня 2002 року відмовити.

Повний текст виготовлено 16/02/2026.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя Бородовський С.О.