Рішення № 134209484, 19.02.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/22398/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС у Львівській області, позивач) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення податкового боргу у розмірі 6466,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що у відповідача наявна заборгованість перед бюджетом по податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування, та військовому збору. Податкова вимога, що вручена відповідачу, не призвела до сплати податкового боргу у добровільному порядку. Оскільки вжиті заходи не призвели до погашення відповідачем податкового боргу, контролюючий орган звернувся із означеним позовом до суду.

Ухвалою від 16.12.2025 суддя прийняла справу до провадження та відкрила провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач позов не визнала. Представник відповідача 31.12.2025 за вх. № 103720 подав до суду відзив, в якому зазначив, що заявлена до стягнення в адміністративному позові пеня в сумі 6466,04 грн. нарахована позивачем безпідставно. Так, відповідач погасила наявний у неї податковий борг у повному обсязі ще до моменту звернення позивача з первинним позовом. Зокрема, судом підтверджено факти оплати військового збору в сумі 26235,00 грн. 05.12.2023 та податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) в сумі 87450,00 грн. 27.03.2024.

08.01.2026 за вх. № 1606 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої фізична особа ОСОБА_1 має заборгованість перед бюджетом станом на 22.09.2025, яка становить 6466,04 грн., а саме, по: 1) податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування 4999,59 грн.; 2) військовому збору 1466,45 грн. Вищезазначену заборгованість по податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування, та по військовому збору становить пеня відповідно у розмірі 4999,59 грн. та 1466,45 грн. відповідно. Пеня, яка є предметом розгляду в рамках цієї адміністративної справи, нарахована на сплату податкового боргу: по податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування, у розмірі 87450 грн. - 28.03.2025; по військовому збору у розмірі 26235,00 грн. - 25.03.2025. Як вбачається із інтегрованої картки відповідача, по податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування, відображена сплата у розмірі 87450 грн. 28.03.2025 у графі «Сплачено до бюджету». В той же час, 28.03.2025 в автоматичному режимі ІС «Податковий блок» нараховано пеню у розмірі 4999,59 грн. Як вбачається із інтегрованої картки відповідача, по військовому збору відображена сплата у розмірі у розмірі 26235,00 грн. 25.03.2025 у графі «Сплачено до бюджету». В той же час, 25.03.2025 в автоматичному режимі ІС «Податковий блок» нараховано пеню у розмірі 1466,45 грн. На даний час суми податкових зобов`язань відповідача є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тобто визнаються сумою податкового боргу.

Представником позивача 13.01.2026 за вх. № 2677 подано заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач у своїй відповіді стверджує, що оплата податків відбулася 25.03.2025 та 28.03.2025, що начебто зафіксовано в інтегрованій картці платника (ІКП). Однак ці твердження суперечать постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі № 380/3044/25, яка набрала законної сили і якою було встановлено реальні дати виконання податкового обов`язку відповідачем: військовий збір сплачено 05.12.2023 (платіжна інструкція № 3B02-C3C4-15MT H569), ПДФО сплачено 27.03.2024 (платіжна інструкція № KE04-ECT0-4P4H-XHTC). Тобто вчасно. Згідно зі ст. 129 Податкового кодексу України пеня нараховується на суму несплаченого зобов`язання. Оскільки постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі № 380/3044/25 встановлено вчасну оплату зобов`язань позивачем, база для нарахування пені відсутня.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку позов задовольнити повністю з огляду на наступне.

Суд встановив, що відповідно до довідки ГУ ДПС у Львівській області № №9970/5/13-01-13-03 від 23.09.2025 відповідач станом на 22.09.2025 має податковий борг у розмірі 6466,04 грн.

Вказана сума заборгованості складається з:

1) податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування в сумі 4999,59 грн.;

2) військового збору в сумі 1466,45 грн.

Вищезазначену заборгованість по податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування, та по військовому збору становить пеня.

Суд встановив, що позивач скеровував на податкову адресу відповідача податкову вимогу форми "Ф" від 10.09.2024 № 0020925-1303-1301 на суму 113685,00 грн.

Оскільки податковий борг відповідач не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення.

Вирішуючи спір, суд керується такими нормами права.

Згідно ст. 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПК України.

Відповідно до п. 15.1. ст. 15 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (п.п. 16.1.4. ст. 16 ПК України.

Згідно з вимогами п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Спірним в цій справі є стягнення з відповідача пені, що була нарахована на суму податкового зобов`язання, яке відповідач самостійно визначив у податковій декларації, і яке (податкове зобов`язання), на думку позивача, було сплачено невчасно.

Як встановив суд з матеріалів, 23.05.2024 відповідач подала декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік, в якій самостійно визначила податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування, у розмірі 87450,00 грн. та з військового збору у розмірі 26235,00 грн.

Абзацом 1 п. 179.7 ст. 179 ПК України передбачено, що фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Таким чином, податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування, у розмірі 87450,00 грн. та з військового збору у розмірі 26235,00 грн. ОСОБА_1 повинна була сплатити до 01.08.2024.

Що нею і було зроблено.

Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідач військовий збір сплатила 05.12.2023 (платіжна інструкція № 3B02-C3C4-15MT H569), податок на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування, сплатила 27.03.2024 (платіжна інструкція № KE04-ECT0-4P4H-XHTC).

Вказана обставина також підтверджена постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі № 380/3044/25, що набрала законної сили.

Відповідно до п.п. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України після закінчення встановлених Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (п.п. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Однак, оскільки грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки, у ОСОБА_1 не було, то і у ГУ ДПС у Львівській області були відсутні підстави для нарахування пені на суму податкового боргу, якого станом на 25.03.2025 (дата нарахування пені по військовому збору) і 28.03.2025 (дата нарахування пені по ПДФО) не існувало.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, оскільки відповідачем надано докази своєчасної сплати податкового обов`язку по військовому збору (05.12.2023, платіжна інструкція № 3B02-C3C4-15MT H569) та по ПДФО (27.03.2024, платіжна інструкція № KE04-ECT0-4P4H-XHTC), у відповідача були відсутні підстави для нарахування пені в розмірі 6466,04 грн., в тому числі 4999,59 грн. (ПДФО) та 1466,45 грн. (військовий збір).

А отже, у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 6466,04 грн. слід відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Питання про розподіл судового збору за приписами ст. 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач згідно з п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.

Водночас, представником позивача подано клопотання про віднесення витрат на професійну правничу допомогу до судових витрат і їх стягнення з ГУ ДПС у Львівській області в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

А згідно з ч. 7 цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що 118.12.2025 між адвокатом Щуром А.А. та відповідачем укладено договір про надання професійної правової допомоги № 18/12-25, відповідно до розділу 1 «Предмет договору» якого визначено, що предметом договору є забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта, включно у статусі, позивача, відповідача, підозрюваного. обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, потерпілого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному або іншому провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), особи, яка притягається до адміністративної відповідальності чи потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Надання правової допомоги Клієнту під час апеляційного провадження у справі № 380/3044/25. Надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі (службової, посадової особи, фізичної особи-підприємця) Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, зокрема, у Верховному Суді та всіх судах інших інстанцій, провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, під час виконання судових рішень та здійснення виконавчого провадження, а також в інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед будь-якими іншими фізичними та/або юридичними особами. Представництво інтересів Клієнта в усіх державних та недержавних органах, установах, підприємствах і організаціях України, іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Надання правової допомоги здійснюється у наступних формах консультації, зокрема, з податкового обліку, реєстрація суб`єктів господарської діяльності, розробка та правовий аналіз договорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності Клієнтом, захист від протиправних дій посадових осіб органів державної влади, зокрема органів Державної фіскальної служби України, надання правової допомоги у кримінальних провадженнях, представництво в судах загальної юрисдикції (загальних, адміністративних, господарських судах) всіх інстанцій на будь-якій стадії провадження; представництво у Верховному Суді. надання інших виді послуг, які пов`язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.

Розділом 3 «Гонорар» передбачено, що сторони дійшли згоди, що фіксований розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги з супроводу в суді першої інстанції у справі № 380/22398/25 становить 5000,00 грн.

Доказів на підтвердження оплати послуг з надання правової допомоги відповідачем не надано.

Однак, надано акт № 1 наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 18/12-25 від 18.2.2025 від 31.12.2025, згідно якого надана послуга «Надання професійної допомоги під час провадження у справі № 380/22398/25 в суді першої інстанції, зокрема, але не виключно, здійснення аналізу адміністративного позову та матеріалів справи № 380/22398/25, виконання відзиву в адміністративній справі № 380/22398/25, яка коштує 5000,00 грн.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, досліджуючи порядок обчислення гонорару, суд зазначає, що за змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в якій також зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. не є пропорційним до предмету спору, виходячи з того, що даний спір є справою незначної складності, обсяг доданих доказів до позову на підтвердження правової позиції є незначним і не потребував значного часу для їх збирання, а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. є безперечно не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Суд зауважує, що зменшення вартості витрат на правничу допомогу не стосується оцінки співмірності таких витрат (що може здійснюватися виключно за наявності відповідного клопотання сторони про це), позаяк у даному випадку суд надає оцінку не вартості, а обсягу наданих послуг, що не є тотожним.

При цьому, на переконання суду, ретельне дослідження обсягу витрат на правничу допомогу є обов`язком суду, виконання якого є запобіжником штучного збільшення недобросовісними учасниками процесу вартості судових витрат шляхом необґрунтованого включення до їх обсягу робіт (послуг), які фактично не виконувалися (не надавалися), або охоплюються іншими роботами (послугами), або не пов`язані критерієм неминучості з розглядом справи тощо. Отже, оцінка обсягу та складових наданих представником послуг та їх відношення до розгляду справи (у тому числі через критерій неминучості) має передувати оцінці розміру таких послуг на предмет їх співмірності зі складністю справи, витраченим часом, ціною позову тощо.

Таким чином, визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та явно завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, що зумовлює висновок суду про стягнення з позивача за рахунок бюджетних асигнувань на користь відповідача витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на надання професійної правничої допомоги в сумі 2000 (дві тисячі) гривень рівно.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2026.

Суддя Потабенко В.А.