Рішення № 134192699, 19.02.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 638/20666/25

Провадження № 2/346/804/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області в складі:

головуючого судді - Сольського В.В.,

за участю секретаря с/з - Пігуляк В.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Коломия в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 442,37 грн, а також судових витрат: судового збору у розмірі 2 422,40 грн та на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 11 200,00 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2025 року справу передано на розгляд за підсудністю до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

Ухвалою судді Коломийського міськрайонного суду від 10 грудня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

26.12.2025 року відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову, а також просила застосувати строки позовної давності щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ», оскільки остання операція по кредиту мала місце в грудні 2021 року і від цієї дати до дати подання позову минуло більше трьох років.

В судове засідання представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судовому засіданні визнала, що отримувала кредитний ліміт в розмірі 10 000 грн, кредитними коштами користувалась, підтверджує заборгованість за тілом кредиту 9999,63 грн. 21.12.2021 року здійснила останній платіж. В 2022 році банк було реорганізовано і їй жодних повідомлень, куди перераховувати кошти не надходило. Вказала, що виписка по рахунку, надана позивачем відповідає дійсності. Просить застосувати позовну давність і в позові відмовити. Також зазначає, що розрахунок відсотків проведено з порушенням Закону України «Про споживче кредитування», де максимальний відсоток не може перевищувати 1% в день та п. 18 Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого в період воєнного стану всі відсотки за споживчими кредитами підлягають списанню. Вказує на завищений позивачем розмір витрат на правничу допомогу.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.07.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір TDB.2021.0001.19622 про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, який складається з публічної частини договору, яким є договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank з додатками, розміщений у місці інформування Клієнта та на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com, та індивідуальної частини, якою є вказана заява-договір. У індивідуальній та публічній частинах кредитного договору сторони погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів, зокрема: розмір ліміту кредитної лінії; тип та розмір процентної ставки за користування кредитом; розмір обов`язкового мінімального платежу; строк сплати обов`язкового мінімального платежу; орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом.

АТ «Мегабанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, встановивши відповідачу доступний ліміт кредитної лінії у межах максимального ліміту кредитної лінії на поточний рахунок клієнта у гривні і надавши йому можливість користуватись кредитними коштами у межах доступного ліміту кредитної лінії, визначеного кредитним договором.

Із виписки по особовому рахунку відповідача, наданої АТ «Мегабанк», встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами, що відповідачем не заперечується.

Отже, відповідач скористався кредитними коштами, але не виконує належним чином зобов`язання за договором, внаслідок чого, згідно наданого АТ «Мегабанк» розрахунку, заборгованість за кредитним договором № TDB.2021.0001.19622 від 12.07.2021, станом на 03.09.2024 становить 30 442,37 грн, з яких: 9 999,63 грн. - заборгованість за кредитом; 20 442,74 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками.

03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема до відповідача за вищевказаним договором.

27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК Єврокредит» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема до відповідача за вищевказаним договором.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно заяви-договору № TDB.2021.0001.19622 від 12.07.2021 сума максимального ліміту кредитної лінії становить 200 000 грн. Строк на який надається кредит 12 місяців. Тип процентної ставки фіксована. Базова процентна ставка становить 56 %.

Загальні витрати за кредитом 73 293 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 273 293 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка 87,30 %.

Надані позивачем докази, які досліджені судом, підтверджують факт укладення договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором АТ «Мегабанк», та порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № TDB.2021.0001.19622 від 12.07.2021.

Отже, з огляду на вищенаведені норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши надані докази, встановивши, що відповідач взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи справу № 554/4300/16-ц., Верховний Суд у своїй постанові від 25 травня 2021 року зазначив, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

ВС підкреслив, що пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Щодо застосування до спірних правовідносин п. 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу суд зазначає наступне.

Відповідно п. 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, вказана правова норма не передбачає списання нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, тому підстав для її застосування до спірних правовідносин суд не вбачає.

Щодо заявленої представником відповідача вимоги про застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, частинами 1, 3 ст.264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13 та № 6-120цс13.

Право вимоги у кредитора на пред`явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з настанням часу несплати відповідачем чергового платежу, тобто починаючи з наступного дня після настання строку платежу.

Крім того, згідно п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який є чинним з 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який є чинним з 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З 12.03.2020 на усій території України був встановлений карантин, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Виходячи із приписів пунктів 12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, строки позовної давності продовжені на період дії карантину та воєнного стану та діяли до дати їх скасування 04.09.2025 року.

Таким чином, на час подання до суду позову за позовними вимогами позовна давність не сплинула.

Крім того, відповідно до ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки позов підлягає задоволенню, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір на користь позивача у розмірі 2422,40 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін. До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 1/07-25 року від 01.07.2025 року, відповідно до умов якого виконавець взяв на себе зобов`язання надати замовнику визначену цим Договором правову допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта.

Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг, підписаного сторонами Договору про надання правничої допомоги № 1/07-25 року від 01.07.2025 року, адвокатом наведено перелік наданих юридичних послуг та їх вартість щодо вирішення спору про стягнення заборгованості з відповідача на суму 11200 грн.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Крім того, у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, оцінюючи характер правової допомоги (послуги) у цій справі щодо змісту виконаних робіт, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справ та керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає, що характер спірних відносин у справі не є складним, судова практика у цій категорії справ є сталою, суд враховує, що ця справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми та містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; враховуючи що справа розглядалася судом за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, та була розглянута в короткий термін у судовому засіданні, за відсутності представника позивача, за його заявою, тому вважає, що з урахуванням принципу розумності та справедливості, співмірною до обсягу цих послуг є сума відшкодування в розмірі 3 000 гривень.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України,ст.ст.11, 15, 16, 509, 514, 516, 524, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 626, 629, 631, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1,1077 ЦК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором № TDB.2021.0001.19622 від 12.07.2021 в розмірі 30 442,37 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» понесені судові витрати у розмірі 2 422,40 грн сплаченого судового збору та 3 000 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ», адреса: Україна, 49001, місто Дніпро, пров. Ушинського, 1, оф. 105, код ЄДРПОУ 40932411.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: Сольський В. В.