Рішення № 134173492, 18.02.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 лютого 2026 року справа № 520/22701/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Краснокутської селищної ради (вул. Охтирська, буд. 1, смт. Краснокутськ, Харківська обл., Богодухівський р-н, 62002, код ЄДРПОУ 04397359) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Краснокутської селищної ради, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення LVIII сесії Краснокутської селищної ради VIII скликання від 08 серпня 2025 року №7653-VIII яким відмовлено ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 1,5579 гектара з кадастровим номером 6323586201:01:001:0200 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Краснокутську селищну раду Богодухівського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04397359) затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати у приватну власність ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 1,5579 гектара з кадастровим номером 6323586201:01:001:0200 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням LVIII сесії Краснокутської селищної ради VIII скликання від 08 серпня 2025 року №7653-VIII відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 . Відмова мотивована посиланням на підпункт «а» пункту 3 статті 116, статтю 118 та підпункт 5 пункту 27 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Позивач вважає рішення LVIII сесії Краснокутської селищної ради VIII скликання від 08 серпня 2025 року №7653-VIII «Про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою ХОАС від 08.09.2025 відкрито спрощене провадження у справі.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що рішення Краснокутської селищної ради від 08.08.2025 № 7653-VIII прийнято в межах наданих повноважень, на підставі, у спосіб та з дотриманням вимог Конституції та законів України. У відзиві зазначено, що відмова у затвердженні документації із землеустрою зумовлена наявністю правових обмежень, передбачених чинним законодавством, та не порушує прав позивача. Підстав для скасування спірного рішення немає, оскільки позивач не довів ані факту порушення своїх прав, ані протиправності дій відповідача.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечував проти позиції відповідача та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 01 вересня 2012 року (реєстраційний номер ВРЖ №426378), ОСОБА_1 набула права власності на комплекс нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначений комплекс включає ферму літ. Б-1 загальною площею 489,5 квадратних метрів та ферму літ. В-1 загальною площею 374,8 квадратних метрів.

ОСОБА_1 замовила у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,5579 гектара для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , на території Краснокутської селищної ради.

Відомості про земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру, і їй присвоєно кадастровий номер 6323586201:01:001:0200, що підтверджує державну реєстрацію земельної ділянки відповідно до статті 202 ЗК України та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

07 січня 2025 року позивач звернулася до Краснокутської селищної ради з клопотанням про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,5579 гектара для ведення особистого селянського господарства, розташованої за вказаною адресою.

Краснокутська селищна рада, розглянувши клопотання від 07 січня 2025 року, листом №01-19/722 відмовила в затвердженні технічної документації, посилаючись на те, що в договорі купівлі-продажу нежитлових будівель та споруд від 01 вересня 2012 року зазначено про розташування будівель на земельній ділянці площею 0,4721 гектара з кадастровим номером 6323586201:01:001:0085, яка, згідно з пунктом 4 статті 79-1 ЗК України, вважається сформованою. Рада повернула заяву з пакетом документів без розгляду, мотивуючи це тим, що технічна документація виготовлена всупереч чинному законодавству.

Представник позивача звернувся із адвокатським запитом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області листом від 20 червня 2025 року № 29-20-9.1-3512/0/19-25 вказано, що технічна документація щодо земельної ділянки площею 0,4721 гектара з кадастровим номером 6323586201:01:001:0085 була розроблена у 2012 році для попереднього замовника (громадянина ОСОБА_3 ), але на її підставі не виготовлено та не зареєстровано правовстановлюючих документів. Наявні відомості про земельну ділянку площею 1,5570 гектара з кадастровим номером 6323586201:01:001:0200, цільовим призначенням 01.03 (для ведення особистого селянського господарства), зареєстровану 07 січня 2025 року, без відомостей про право власності чи користування.

25 червня 2025 року представник позивача подав повторне клопотання №114 про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність. Рішенням LVIII сесії Краснокутської селищної ради VIII скликання від 08 серпня 2025 року №7653-VIII відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 . Відмова мотивована посиланням на підпункт «а» пункту 3 статті 116, статтю 118 та підпункт 5 пункту 27 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 3 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частина 2 статті 22 ЗК України передбачає, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (частина восьма статті 186 ЗК України).

Згідно із ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч.10 ст. 118 ЗК України).

Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства на момент прийняття оскаржуваного рішення Ради підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як уже зазначалося вище, на час прийняття відповідачем спірного рішення ч. 8 ст. 186 ЗК України було передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Таким чином, за наявності підстав, визначених вказаною нормою, орган місцевого самоврядування своїм рішенням може відмовити у затвердженні документації із землеустрою.

У справі, що розглядається відповідач, керувався пп. 5 п. 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, про що безпосередньо зазначено у самому рішенні.

У контексті наведеного слід зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти й по цей час.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, як на дату прийняття спірного рішення відповідача, так і на час розгляду цієї справи в Україні діяв воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року №2145-IX (далі Закон №2145-IX) внесено зміни, серед іншого, до ЗК України.

Зокрема, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено п.п. 27 і 28.

У пп. 5 п. 27 Розділу X «Перехідних положень» ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення Ради) зазначено що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням ряду особливостей, зокрема, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Так, судом в ході судового розгляду встановлено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 01 вересня 2012 року (реєстраційний номер ВРЖ №426378), ОСОБА_1 набула права власності на комплекс нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору від 01.09.2012 на земельній ділянці площею 0,4721 га, кадастровий номер кадастровим номером 6323586201:01:001:0085, розташовано комплекс, нежитлових будівель та споруд, що складаються з ферми літ. "Б-1", цегла, загальною площею 489, 50 кв, м. ферми літ. "В-1" загальною площею 374,80 кв.м.

Представник позивача у позовній заяві зазначає, що земельна ділянка площею 0,4721 га з кадастровим номером 6323586201:01:001:0085 не є сформованою, оскільки щодо неї не розроблено та не оформлено правовстановлюючих документів.

Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

З урахуванням наведених норм суд не погоджується з твердженням представника позивача про те, що земельна ділянка площею 0,4721 га з кадастровим номером 6323586201:01:001:0085 не є сформованою через відсутність правовстановлюючих документів.

Судом встановлено, що земельній ділянці площею 0,4721 га присвоєно кадастровий номер 6323586201:01:001:0085 та внесено відомості до Державного земельного кадастру, а тому ця земельна ділянка є сформованою у розумінні ст. 79?1 ЗК України, незалежно від того, чи оформлено на неї правовстановлюючі документи. Твердження представника позивача щодо відсутності сформованості ділянки є необґрунтованими.

Суд зазначає, що позивач має право розробляти та погоджувати документацію із землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташовані його будівлі (ферми літ. "Б-1" та "В-1").

Як зазначено Верховним Судом у постанові №160/10127/23 від 23.09.2025 надання у власність земельної ділянки, заборона щодо чого встановлена законодавцем на час дії в Україні воєнного стану, є власне наслідком прийняття органом місцевого самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення такої землі. Так, системний аналіз норм ЗК України дає підстави стверджувати, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, після отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення як про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так і одночасно про надання її у власність.

У контексті обставин даної справи варто зазначити, що Верховний Суд раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в контексті подібних за своїм змістом правовідносин й, зокрема, у своїй постанові від 03 серпня 2023 року у справі №300/3771/22 сформулював наступні правові висновки.

« З огляду на зміни, які внесені до ЗК України Законом №2145-IX, із 7 квітня 2022 року до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Суд встановив, що ОСОБА_1 має право розробляти та погоджувати документацію із землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташовані її будівлі (ферми літ. Б?1 та В?1). Фактична площа земельної ділянки, заявлена для передачі у власність, перевищує площу, зайняту об`єктами нерухомого майна, тому розробка документації із землеустрою має відповідати реальній площі та цільовому призначенню земельної ділянки.

З огляду на встановлену Законом № 2145-XI заборону органам місцевого самоврядування під час дії воєнного стану, та беручи до уваги, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень, суд дійшов до висновку, що приймаючи спірне рішення LVIII сесії Краснокутської селищної ради VIII скликання від 08 серпня 2025 року №7653-VIII діяла в межах вимог чинного законодавства.

Суд наголошує, що позивач не позбавлений можливості після завершення воєнного стану звернутись до Краснокутської селищної ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 по справі № 380/10564/22.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про не обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Краснокутської селищної ради (вул. Охтирська, буд. 1, смт. Краснокутськ, Харківська обл., Богодухівський р-н, 62002, код ЄДРПОУ 04397359) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 18 лютого 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ