Вирок № 134155744, 17.02.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 338/1022/25

17 лютого 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 за участю: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Богородчани, обвинувальний акт у кримінальному провадженню відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025091120000095 від 15 липня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця села Угорники Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , з середньою-спеціальною освітою, офіційно не працевлаштованого, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі слів має на утриманні одну малолітню дитину, РНОКПП НОМЕР_1 , раніше неодноразово судимого:

- вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.08.2012 року за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин;

- вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.11.2013 року з урахуванням ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.02.2014 року за ч.2 ст.187, ст.69, ч.2 ст.389, ст.70, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 днів;

- вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.09.2015 року за ч.1 ст.309, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці;

- вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03.11.2021 року за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

- вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.05.2022 року за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.08.2022 року за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 7 місяців, 02.02.2024 звільнений за відбуттям строку покарання;

- вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.11.2024 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить 17000 гривень, яке не відбуто;

- вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.07.2025 року за ч.2 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік. На підставі ч.1 ст.71 КК України, визначено остаточне покарання ОСОБА_4 за сукупністю вироків - позбавлення волі на строк 1(один) рік та штраф в розмірі одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить сімнадцять тисяч гривень, що відповідно до вимог ч.3 ст.72 КК України виконувати самостійно,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 , будучи раніше судимим, в тому числі і за вчинення корисливих злочинів, після звільнення з місць відбування покарань, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та в період непогашеної судимості, в умовах воєнного стану, який введено на підставі Указу Президента України N? 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 та діє по цей час, повторно вчинив умисний корисливий злочин за наступних обставин.

Так, 10 липня 2025 року, о 15 год 55 хв, ОСОБА_5 , перебуваючи на території магазину-кафе «Престиж», що по вул. Грушевського, 70, у селищі Богородчани Богородчанської ТГ Івано-Франківського району Івано-Франківської області, побачив усередині однієї з альтанок на столі мобільний телефон марки «Iphone» моделі «SE», чорного кольору, який залишив відвідувач кафе ОСОБА_6 . В цей час у ОСОБА_4 виник умисел на таємне викрадення вказаного мобільного телефону.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 , діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань та з метою особистого незаконного збагачення, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вважаючи, що за його діями ніхто не спостерігає, а також усвідомлюючи, що даний мобільний телефон належить ОСОБА_7 , та розуміючи, що останній може повернутись за виявленим ним телефоном, щоб поновити контроль над своїм майном, із столика для відвідувачів однієї із альтанок магазину-кафе, таємно викрав мобільний телефон «Iphone», модель «SE2», чорного кольору, об?ємом внутрішньої пам?яті 128 ГБ, вартістю 4900 гривень, в середині якого знаходилась сім-карта оператора мобільного зв?язку «Лайфселл», вартістю 200 гривень.

З викраденим мобільним телефоном ОСОБА_4 територію магазину-кафе покинув та в подальшому викраденим майном розпорядилася на власний розсуд, спричинивши таким чином потерпілому ОСОБА_6 майнової шкоди на загальну суму 5100 гривень.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, визнав при обставинах вказаних в обвинувальному акті, які підтвердив суду, погодившись із кваліфікацією вчиненого ним діяння. Дав показання, що 10 липня 2025 року перебуваючи на території магазину-кафе «Пестиж», побачив усередині однієї з альтанок на столі мобільний телефон марки «Iphone. Скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, він таємно викрав цей мобільний телефон.На цей час викрадене майно потерпілому повернуто з останнім він примирився. Про вчинене шкодує та просить суворо не карати.

Суд переконався, що показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають сумніви щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин вчиненого ним діяння, добровільності та істинності його позиції.

Інші учасники судового провадження не оскаржують фактичних обставин кримінального провадження.

Крім того, судом встановлено, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, а тому не має сумніву в добровільності їх позиції, роз`яснивши, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд, з огляду на викладене, визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, що узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, обмеживши обсяг досліджуваних доказів, допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, щодо визначення долі речових доказів, судових витрат та матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.

Суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та кваліфікує його дії, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, класифікуються, як тяжкий злочин.

При цьому враховує, що обвинувачений раніше неодноразово судимий, не працює, за місцем проживання характеризується негативно, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебував та не перебуває, зі слів розлучений має одну неповнолітню дитину.

Суд, призначаючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, виходить із встановленої ст. 50 КК України, його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, при цьому враховує визначені ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, обставин, що пом`якшують покарання та відсутності обставин, що обтяжують покарання.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, усунення заподіяної шкоди, шляхом повернення майна.

Обставиною, що обтяжує покарання відповідно до ст. 67 КК України, є рецидив злочину.

При цьому суд враховує ті обставини, що санкція ч.4 ст. 185 КК України, передбачає покарання від 5 до 8 років позбавлення волі.

В той же час, суд вважає, що покарання передбачене ч.4 ст. 185 КК України, а саме у виді позбавлення волі на такий тривалий термін є надто суворими за вчинення даного діяння, і відповідно, не відповідатимуть ступеню тяжкості вчиненого злочину.

Також, оскільки суд вбачає в діях обвинуваченого ОСОБА_4 наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: щире каяття та усунення заподіяної шкоди, шляхом повернення майна, а також незначну вартість викраденого ним майна, тому вважає за можливе, згідно положень ч.1 ст. 69 КК України, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, саме таке покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення і даним про його особу, відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності та індивідуалізації покарання, що буде достатнім для досягнення мети кримінального покарання - виправлення ОСОБА_4 , а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Зважаючи на викладене, з урахуванням всіх вищевказаних обставин, на переконання суду, саме таке покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією суду та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, обставин, які виникли на теперішній час, з потребою досягнення саме мети, визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігти вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

На думку суду, саме таке покарання відповідатиме гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

З урахуванням наявності вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2025 року, суд вважає за необхідне остаточне покарання ОСОБА_4 визначити за правилами ч. 4 ст. 70 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Відповідно до ч.3 ст.71 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні їх за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Запобіжний захід не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

У кримінальному провадженні заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно ст. 100 КПК України.

Судові витрати на залучення експерта, по проведенню судової товарознавчої експертизи, відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2025 року за ч.2 ст.309 КК України, більш суворим покаранням за цим вироком від 17 лютого 2026 року, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати ОСОБА_4 невідбуте покарання за попереднім вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2024 року у виді штрафу у розмірі одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить сімнадцять тисяч гривень.

Визначити остаточне покарання ОСОБА_4 за сукупністю вироків - позбавлення волі на строк 3 (три) роки та штраф в розмірі одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить сімнадцять тисяч гривень, що відповідно до вимог ч.3 ст.72 КК України виконувати самостійно.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 рахувати з часу фактичного затримання з 11 грудня 2025 року, зарахувавши при цьому термін його попереднього ув`язнення у строк відбуття покарання, виходячи із розрахунку у відповідності до вимог ч.5 ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта по проведенню судової товарознавчої експертизи (висновок №СЕ-19/109-25/10603-ТВ від 23 липня 2025 року) у кримінальному провадженні у розмірі 1782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) грн. 80 коп.;

Речові докази по справі:

1)DVD диск з відеозаписом фіксації відеокамер магазину-кафе «Пестиж», що по вул. Грушевського, 70, у селищі Богородчани зберігати у матеріалах кримінального провадження.

2)Мобільний телефон марки «Iphone» моделі «SE 2», чорного кольору, об`ємом внутрішньої пам`яті 128 Гб - залишити потерпілому ОСОБА_6 , як власнику.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду й дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Апеляційна скарга може бути подана на вирок протягом 30 (тридцяти) днів із дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя