Рішення № 134143189, 16.02.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2026 року Чернігів Справа № 620/10515/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській областіпровизнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного правління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, які полягають у неврахуванні до страхового стажу всіх періодів роботи вказаних в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 12.02.1990;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області врахувати всі періоди роботи, згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 12.02.1990 року, зарахувавши періоди роботи з 14.11.1991 по 15.04.1994; з 23.06.1994 по 30.10.1994; з 10.07.1995 по 15.09.1995; з 18.09.1995 по 03.11.1998 з урахуванням Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» за один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, як один рік і шість місяців.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він має право на призначення пенсії за віком, однак відповідач протиправно не врахував йому стаж набутий в рф, а з приводу пільгового розрахунку вказаного стажу, нічого не вказав у своїй відмові, що є протиправним та призвело до порушення прав позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.12.2025 вирішено залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до участі у справі як другого відповідача.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надійшов відзив на позов, у якому останній вказує на те, що українська сторона вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Отже, починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення укладені лише з Азербайджанською Республікою, Республікою Грузія, Республікою Молдова. Крім того, представник відповідача вказує на те, що відповідно до ст. 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Згідно з п.5-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності з 1 січня 1992 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" за межами України в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР, зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Головне управління зазначає, що 09.07.2025 направлено запит до Міністерства закордонних справ України щодо надання документу, що підтверджує зарахування періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) під час призначення пенсії згідно із законодавством відповідної держави за періоди роботи позивача в російській федерації з 14.11.1991 по 15.04.1994, з 23.06.1994 по 30.10.1994, з 10.07.1995 по 15.09.1995, з 18.09.1995 по 03.11.1998 для визначення права на призначення позивачу пенсії за віком, станом на день подання відзиву відповідь до Головного управління не надходила.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ухвалу суду отримав, правом подання відзиву не скористався, разом з тим, надіслав на адресу суду матеріали пенсійної справи позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 04.09.2024 про призначення пенсії за віком (а.с. 71-72).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.09.2024 №253950011866 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії (а.с. 85).

04.10.2024 ОСОБА_1 повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та пакетом документів для призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.10.2024 №253950011866 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії (а.с. 96-97). У вказаному рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж становить 31 рік, страховий стаж особи становить 20 років 1 місяць 22 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 15.04.1994, з 23.06.1994 по 30.10.1994, з 10.07.1995 по 15.09.1995 та з 18.09.1995 по 03.11.1998, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

10.06.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою, у якій просив врахувати те, що спірний страховий стаж він набув під час дії Угоди, а тому він підлягає врахуванню. Окрім того просив зважати і на те, що за нормами пенсійного законодавства стаж, набутий в період роботи в районах Крайньої Півночі слід зараховувати як один рік роботи за півтора роки (а.с. 14).

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 15.08.2025 зазначило, що визначальним для обрахунку страхового стажу при призначенні пенсії є правові норми, які діють на час призначення, а не законодавство, яке діяло на час здобуття особою страхового стажу (а.с. 15).

Позивач із такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не погоджується, вважає їх такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Так у відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

У свою чергу правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-IV).

Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія по інвалідності.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).

Таким чином основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

З огляду на матеріали справи позивач до заяви про призначення пенсії та заяви про зарахування відповідних періодів трудової діяльності долучав його трудову книжку, до записів в якій відповідачами не висловлено жодної претензії щодо неточностей, виправлень, невідповідностей, тощо.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода).

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації від 14 січня 1993 року «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн», трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі Закон № 1906-IV) припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються, зокрема, щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 1906-IV припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Крім того закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Інших підстав для неврахування вказаного періоду роботи поза межами України до страхового стажу позивача, відповідачем у рішенні не зазначено.

Незважаючи на подані позивачем документи, на підтвердження роботи у спірний період, відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи, згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог про зарахування періодів роботи з 14.11.1991 по 15.04.1994; з 23.06.1994 по 30.10.1994; з 10.07.1995 по 15.09.1995; з 18.09.1995 по 03.11.1998 з урахуванням Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» за один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, як один рік і шість місяців, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1; зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок №22-1), визначено вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до підпункту 2 цього пункту до заяви про призначення пенсії за віком подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому підпункт 2 пункту 2.1 розділу ІІ Прядку №22-1 доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 1 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що зарахування періоду роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, здійснюється за правилами, установленими законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року №1029 (в редакції постанови Ради Міністрів СРСР від 03 січня 1983 року №12).

Підпунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк п`ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 29 вересня 1967 року №1908-VII «Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» було скорочено до трьох років тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - Постанова №148) передбачено, що працівникам, які користуються на цей час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу І Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів Союзу РСР з питань праці і заробітної плати і Президії Всесоюзної центральної ради профспілок від 16 грудня 1967 року №530/П-28 (далі - Інструкція №530/П-28), пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робітникам і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.

За змістом пункту 7 Інструкції №530/П-28 трудові договори на певний строк (три або два роки) укладаються у письмовій формі міністерствами, відомствами, центральними установами, а також підприємствами, установами та організаціями, які розташовані в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з працівниками, які прибули на роботу в ці місцевості з інших районів держави.

Системний аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність таких обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року та від 29 вересня 1967 року та Постановою №148.

При цьому основним документом, що підтверджує факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема, архівною довідкою.

Суд також враховує правові висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені Верховним Судом у постанові від 10 січня 2019 року у справі №352/1612/15а, від 17 травня 2019 року у справі №644/2182/17, від 31 липня 2019 року у справі №287/15/17-а, від 21 серпня 2019 року у справі №750/1717/16-а, від 14 листопада 2019 року у справі №265/6105/16-а, відповідно до яких для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, можуть бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи особи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх обов`язкова сукупність.

Щодо зарахування періоду роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.01.1991 суд враховує, що положення Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 лише надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Проте, ні в зазначеній Тимчасовій угоді від 15.01.1993, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991 й нормами Законів України «Про пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Виходячи з наведеного, суд вважає, що підстави для зарахування у пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 у районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 (справа №676/7065/14-а), від 30.05.2019 (справа №348/2974/14-а), від 19.09.2019 (справа №348/2208/16-а), від 08.07.2021 (справа №459/2778/16-а), від 17.06.2021 (справа №352/200/16-а).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 (справа №755/10947/17), незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Однак, що у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.

Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Відповідно до матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії була розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області й рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаними територіальними органами Пенсійного фонду України. Разом з тим, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області рішення про відмову не приймалося, а наданий лист-відповідь на звернення позивача.

Відтак належним судовим захистом та відновленням порушеного права позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.10.2024 №253950011866, зобов`язавши повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зарахувавши періоди роботи з 01.01.1992 по 15.04.1994, з 23.06.1994 по 30.10.1994, з 10.07.1995 по 15.09.1995 та з 18.09.1995 по 03.11.1998 до страхового стажу позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 4 та 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи, у розмірі 12000,00 грн суду було надано договір про надання правничої допомоги від 15.07.2025, додаткову угоду від 15.07.2025, розрахунок-акт суми гонорару витрат на професійну правничу допомогу від 16.09.2025, квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату суми 12000,00 грн та ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 6, 18-22).

Проте, дослідивши документи та враховуючи предмет спору, зібрані представником докази, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».

Цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки позовної заяви до суду.

Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 8000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судового збору, суд вказує, що позивач при звернення до суду сплатив судовий збір в сумі 968,96 грн, а тому на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягнення судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 645,97 грн.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.10.2024 №253950011866 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.10.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши періоди роботи з 01.01.1992 по 15.04.1994, з 23.06.1994 по 30.10.1994, з 10.07.1995 по 15.09.1995 та з 18.09.1995 по 03.11.1998 до страхового стажу ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 8 645,97 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П`ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.

Дата складення повного рішення суду - 16.02.2026.

Суддя Ю. О. Скалозуб