Рішення № 134142294, 17.02.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4716/25

РІШЕННЯ

іменем України

17 лютого 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.01.2025 №112250001302 щодо відмови у призначенні їй пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі Закон № 796-XII у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та виплачувати їй пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, починаючи з 20.01.2025 року.

Ухвалою від 27.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.01.2026 ухвалено виправити описку, допущену в ухвалі Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.03.2025 року у справі № 560/4716/25, вказавши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Відповідно до позовної заяви, позивач підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Вказує, що має статус громадянина, який постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до прийняття рішення Уряду України про відселення (Розпорядження ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 № 224).

Зазначає, що 20.01.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стверджує, що за принципом екстериторіальності Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій рішенням від 28.01.2025 №112250001302 відмовив їй у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зазначивши про відсутність у останнього права на таку пенсію, в зв`язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 років.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України.

Відповідач відзиву на позов не подав.

Третя особа пояснень щодо позову не надала.

А тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач є громадянкою України, що підтверджується копіями паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків, наявними у матеріалах справи.

Згідно з посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 16.06.2010 позивач віднесена до 3 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як особа, що постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення у період, визначений законодавством.

Посвідчення чинне, доказів його скасування чи визнання недійсним суду не надано.

З довідки виконавчого комітету Старосільської сільської ради №787 від 03.04.2023 вбачається, що позивач: була зареєстрована та постійно проживала у с. Вежиця Рівненської області з 01.01.1986 по 07.07.1989 року; зазначений населений пункт віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106; їй нараховувались доплати за проживання на радіоактивно забрудненій території.

Доказів відкликання, оскарження чи скасування цієї довідки відповідачем не надано.

Із матеріалів справи також убачається, що 20.01.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення їй пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке рішенням від 28.01.2025 №112250001302 відмовило у призначенні позивачці пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Із зазначеного рішення вбачається, що: на момент звернення позивачці виповнилося 57 років 19 днів; за розрахунком відповідача страховий стаж позивача складає 38 років 10 місяців 28 днів; до стажу не зараховано період роботи з 15.08.1988 по 27.08.1989 у зв`язку з виправленням дати наказу про звільнення у трудовій книжці; відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку мотивовано, зокрема, відсутністю підтвердженого необхідного періоду проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.

Інших мотивів відмови у спірному рішенні не наведено.

Інших доказів, що спростовували б: чинність посвідчення серії НОМЕР_1 ; достовірність довідки №787 від 03.04.2023 року; або дані про страховий стаж, наведені самим відповідачем у спірному рішенні, відповідачем до суду не подано.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вказує на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Право на пенсію за віком регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ч. 2 ст. 26 цього Закону, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

За статтею 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня; 2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;

У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності.

У разі коли вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

У членів сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Смерть особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, чи визнання її померлою у встановленому законодавством порядку надає непрацездатним членам сім`ї такої особи право на звернення для отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника на загальних підставах, передбачених цим Законом.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, призначається на період, протягом якого така особа зберігає цей правовий статус. Виплата такої пенсії припиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, відмітки про встановлення місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків особи, зниклої безвісти або зниклої безвісти за особливих обставин.

Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п`ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Особливості пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначені Законом України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Частина перша статті 55 Закону №796-XII передбачає, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 цього Закону встановлено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за кожні два роки проживання/роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) встановлюється тим, хто постійно проживав або працював у відповідній зоні з моменту аварії по 31.07.1986.

Верховний Суд у постанові від 16.10.2024 у справі №140/14380/23, аналізуючи зазначені норми, дійшов висновку, що умовою виникнення права на пенсію зі зниженням пенсійного віку за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання і (або) роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993 року.

Отже, суд виходить з того, що для набуття права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку позивачу необхідно одночасно: мати статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3 зона гарантованого добровільного відселення); підтвердити фактичне проживання/роботу у відповідній зоні сумарно не менше трьох років до 01.01.1993 року; мати необхідний страховий стаж (не менше 15 років, а фактично не менше вимоги за статтею 26 Закону №1058-IV з урахуванням зменшення пенсійного віку).

Так, порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на час видачі посвідчення позивачу був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі Порядок №51 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Пункт 2 частини першої цієї статті передбачає, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, пенсія за віком може надаватися зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, на три роки, а також додатково на один рік за кожні два роки проживання/роботи, але не більше шести років.

Отже, для набуття права на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку за цим пунктом необхідне одночасне виконання таких умов: наявність статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія) у зв`язку з проживанням у зоні гарантованого добровільного відселення; фактичне проживання або робота у такій зоні не менше трьох років станом на 01.01.1993 року; наявність необхідного страхового стажу (не менше 15 років, а фактично не менше вимоги статті 26 Закону №1058-IV з урахуванням віку виходу).

Верховний Суд у своїй усталеній практиці виходить з того, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи або учасника ліквідації наслідків аварії та надає право на пільги, передбачені Законом №796-ХІІ, є відповідне посвідчення, а різні довідки про проживання чи роботу на забруднених територіях є лише підставами для надання такого статусу, але не замінюють посвідчення.

Такий висновок, зокрема, зроблено у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №588/538/16-а, від 23.05.2018 у справі №398/3509/16-а, від 22.01.2019 у справі №295/1087/17.

У цій справі: посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.06.2010, видане позивачці, є належним та чинним документом, який підтверджує її статус як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії (зона гарантованого добровільного відселення); довідка Старосільської сільської ради №787 від 03.04.2023 конкретизує факт її реєстрації та постійного проживання у с. Вежиця з 01.01.1986 по 07.07.1989, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Період з 26.04.1986 (дата аварії на ЧАЕС) до 07.07.1989 перевищує три роки, тобто відповідає вимозі Закону №796-ХІІ щодо мінімальної тривалості проживання/роботи у відповідній зоні до 01.01.1993 року.

Верховний Суд у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23 та від 16.10.2024 у справі №140/14380/23, аналізуючи застосування пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, підтвердив, що: критичною умовою є саме трирічний період проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року; максимальне зменшення пенсійного віку в цій категорії становить 6 років, незалежно від деталей застосування початкової величини зниження.

Доказів, які б ставили під сумнів дійсність або достовірність посвідчення НОМЕР_1 та довідки №787, відповідач суду не надав.

Отже, суд приходить до висновку, що факт проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення понад три роки до 01.01.1993 належними та допустимими доказами підтверджений, а висновок відповідача про «відсутність необхідного часу проживання/роботи» є необґрунтованим і суперечить як матеріалам справи, так і наведеній практиці Верховного Суду.

Щодо неврахування відповідачем періоду роботи позивача через недоліки у її трудовій книжці, то суд зазначає про таке.

Одним із мотивів оскаржуваного рішення є неврахування періоду роботи позивачки з 15.08.1988 по 27.08.1989 через наявність виправлення у даті наказу про звільнення в трудовій книжці.

Разом з тим, із самого оскаржуваного рішення вбачається, що навіть без зарахування цього періоду відповідач визначив страховий стаж позивачки у розмірі 38 років 10 місяців 28 днів, що: суттєво перевищує мінімальні 15 років, передбачені частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ; перевищує і 32 роки, встановлені статтею 26 Закону №1058-IV як вимога до страхового стажу для призначення пенсії за віком у 60 років у 2025 році.

Отже, навіть якщо не враховувати спірний період, умова щодо достатнього страхового стажу є виконаною, і питання про формальні недоліки у записі трудової книжки не впливає на сам факт наявності у позивачки необхідного стажу.

Крім того, Верховний Суд у низці постанов (зокрема, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 та інших) сформував правову позицію, згідно з якою, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки, якщо вони не ставлять під сумнів сам факт роботи, не можуть бути самостійною підставою для неврахування відповідного періоду роботи до страхового стажу при призначенні пенсії.

У цій справі відповідач не навів жодних доказів недостовірності записів у трудовій книжці позивачки або фальсифікації відповідних відомостей.

За таких обставин, посилання відповідача на «порушення Інструкції щодо ведення трудових книжок» є формальним і не може вважатися законною підставою для відмови у призначенні пенсії за умов, коли страховий стаж і без того перевищує необхідний мінімум.

Щодо набуття позивачем права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку станом на дату звернення, то суд виходить із таких міркувань.

Станом на 20.01.2025 (дата звернення із заявою): позивачці виповнилося 57 років 19 днів; загальний пенсійний вік для жінок у 2025 році 60 років; позивачка має статус потерпілої 3 категорії (зона гарантованого добровільного відселення), що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 ; тривалість її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 перевищує три роки (з 01.01.1986 по 07.07.1989), що підтверджується довідкою №787; її страховий стаж, за розрахунком самого відповідача, складає 38 років 10 місяців 28 днів.

Отже, станом на дату звернення позивачка відповідає всім вимогам пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, зокрема: має необхідний статус та відповідну зону проживання; має необхідну тривалість проживання у цій зоні до 01.01.1993 року; має більш ніж достатній страховий стаж.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у згаданих вище постановах (справи №460/38580/22, №460/17257/23, №240/6201/23, №140/14380/23 тощо) виходить із того, що за відсутності визначених законом перешкод єдино правомірним рішенням органу Пенсійного фонду є призначення пенсії, а не відмова в ній.

Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії відповідач у оскаржуваному рішенні не навів і в суді не довів.

Отже, суд доходить висновку, що право позивачки на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку станом на 20.01.2025 було набуте, а відмова відповідача у її призначенні є протиправною.

Відповідно до змісту частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може: визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкта владних повноважень; а також, якщо відсутній дискреційний розсуд щодо подальших дій органу, зобов`язати його вчинити певні дії.

Як вбачається з наведеного, у даній справі всі істотні обставини, що стосуються права позивачки на пенсію зі зменшенням пенсійного віку, встановлені на підставі документів, які вже були подані до органу Пенсійного фонду.

Додаткової оцінки чи свого розсуду орган застосовувати не може закон однозначно зобов`язує за наявності визначених умов призначити пенсію.

Суд бере до уваги також сталу практику Верховного Суду, за якою, у подібних спорах належним способом захисту є не лише скасування протиправного рішення, а й зобов`язання органу Пенсійного фонду призначити та виплачувати пенсію відповідного виду (зокрема, постанови від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23 та ін.).

Позовні вимоги сформульовані як: вимога про визнання протиправним і скасування конкретного рішення; та вимога про зобов`язання призначити і виплачувати пенсію з конкретної дати 20.01.2025 (дата звернення із заявою).

Такий спосіб захисту є: узгодженим із статтею 45 Закону №1058-IV (призначення з дня звернення); ефективним оскільки усуває порушення права позивачки без необхідності повторного затягування процедури в тому ж самому органі.

Підстав для часткового задоволення позову чи зміни способу захисту суд не вбачає.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.01.2025 №112250001302: прийняте з порушенням вимог статті 55 Закону №796-ХІІ та статті 26 Закону №1058-IV; не враховує належні докази проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення; ґрунтується на формальних зауваженнях щодо записів у трудовій книжці, які, відповідно до практики Верховного Суду, не можуть бути підставою для неврахування страхового стажу; не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України.

Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не довів його законності в суді.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, понесені ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 969, 00 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.01.2025 №112250001302 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснювати виплату ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у взаємозв`язку зі статтями 26, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 20.01.2025 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 969 (дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Україна, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вулиця Соборна, будинок 7а , код ЄДРПОУ - 20632802)

Головуючий суддя Є.В. Печений