Ухвала суду № 134127950, 09.02.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 09.02.2026Справа № 528/760/19 Провадження № 1-кп/554/467/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2026 року місто Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (в режимі ВКЗ),

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою, обраного у кримінальному провадженні №12019170150000165 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,

В С Т А Н О В И В :

З 23 січня 2025 року на новому розгляді в суді першої інстанції після скасування ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2025 року вироку Октябрського (нині - Шевченківського) районного суду міста Полтави від 01 жовтня 2024 року перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 187 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, без визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу, оскільки обвинуваченому інкриміновано вчинення злочину із застосуванням насильства та погроз його застосування.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор покликається на обставини, зазначені в обвинувальному акті, згідно з якими сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_6 вчинення умисних дій, які виразилися у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із проникненням у житло, з правовою кваліфікацією діяння за ч. 3 ст. 187 КК України. Зокрема, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який, у разі доведеності вини, законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна. Відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався. Прокурор зазначає, що строк дії запобіжного заходу, обраного обвинуваченому, та продовженого востаннє ухвалою суду від 17 грудня 2025 року, закінчується 13 лютого 2026 року, що обумовлює необхідність продовження такого строку. При цьому прокурор вважає, що встановлені ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися і продовжують існувати. Підстав для зміни обраного обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний із триманням під вартою, прокурор не вбачає з огляду на встановлені ризики. При цьому ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за ч.3 ст.187 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна.

Зокрема, прокурор зазначає про наявність таких ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений, перебуваючи на волі, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у разі доведення вини, може ухилятися від суду, що унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень; обвинувачений може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений ознайомлений із матеріалами кримінального провадження та йому відомі їхні анкетні дані та адреси проживання, незаконний вплив може здійснювати у тому числі шляхом фізичного чи психологічного тиску на них, погроз спричинення шкоди як здоров`ю, так і майну вказаних осіб з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого. На переконання прокурора, обрання до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних із триманням під вартою, не зможе запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, зазначені у ризиках, тим самим негативно вплинути на повне і всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні. Так, на думку прокурора, особисте зобов`язання неможливо обрати відносно обвинуваченого, оскільки вказаний запобіжний захід є найменш суворим поміж інших заходів і є неспівмірним із інкримінованим діянням та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого протягом судового розгляду, а також може створити умови для настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; особисту поруку не можна обрати відносно обвинуваченого у зв`язку з тим, що не надходили письмові звернення від осіб, готових поручитися за обвинуваченого та забезпечити його належну процесуальну поведінку, що негативно характеризує його особу; заставу неможливо обрати, оскільки злочин пов`язаний із застосуванням насильства та погроз його застосування; домашній арешт не можна обрати через те, що обвинувачений підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання настання вищевказаних ризиків, а його перебування на волі може створити для нього можливості впливати на свідків, потерпілих, експертів чи перешкоджати судового розгляду кримінального провадження іншим чином. Також прокурор звертає увагу на позицію потерпілих у кримінальному провадженні, які послідовно як під час досудового розслідування та під час судового розгляду категорично наполягали на триманні ОСОБА_6 під вартою через побоювання за власне життя і здоров`я у випадку застосування до нього запобіжного заходу, не пов`язаного з тримання під вартою, про що свідчать неодноразові заяви потерпілих, надіслані на адресу суду. При цьому інкримінований обвинуваченому злочин вчинений із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи.

Прокурор зазначає, що на теперішній час заявлені ризики не зменшилися і не відпали, а тому є необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого. На підставі викладеного, прокурор просив задовольнити подане ним клопотання та продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого.

У судовому засіданні обвинувачений та його захисник із клопотанням прокурора категорично не погодилися, заперечили наявність на теперішній час ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які вважають, що прокурором не доведені.

Захисник стверджував, що жодних аргументів від прокурора на підтвердження поданого ним клопотання не почуто. Звернув увагу на судову справу щодо судді Тандира, який перебував під вартою 3 роки, тоді як у цьому провадженні обвинувачений ОСОБА_6 перебуває під вартою майже 7 років, водночас мінімальна міра покарання у виді позбавлення волі в законі про кримінальну відповідальність передбачена 7 років. Вважає, що думка потерпілих щодо запобіжного заходу не є вирішальною. Жодних нових ризиків прокурор у своєму клопотанні не навів та не обгрунтував. Обвинувачений своєю поведінкою не створює настання ризиків можливого ухилення від суду або незаконного впливу з його боку на свідків та потерпілих. ОСОБА_6 має міцні соціальні зв`язки із матір`ю, дружиною, дитиною. Тому, захисник просив змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на заставу.

Заслухавши думки учасників кримінального провадження з приводу доцільності продовження строку запобіжного заходу, обраного обвинуваченому, дослідивши необхідні матеріали кримінального провадження, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.

Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 КПК України.

За змістом ст. 199 КПК України суд, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.

Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Згідно з положеннями статті 3 Конституції України життя людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони.

За змістом обвинувального акта і пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 інкримінується те, що він і його співучасник 26 травня 2019 року приблизно о 02 годині 30 хвилин, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою, з прямим умислом, із корисливих мотивів, для вчинення розбійного нападу проникли в житловий будинок по АДРЕСА_1 , де з метою заволодіння чужим майном вчинили на ОСОБА_8 , із якою знаходилось двоє дітей, напад, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для її життя, здоров`я, в ході якого скотчем зв`язали руки й заклеїли рот ОСОБА_8 , співучасник ОСОБА_6 завдав електрошокером приблизно 5 ударів розрядом електричного струму в голову й шию ОСОБА_8 , чим заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, у вигляді: рубцево-зміненої тканини шкіри у верхній третині шиї зліва та двох подібних ділянок в середній третині шиї ззаду з правої сторони. Затим ОСОБА_6 та його співучасник заволоділи належними ОСОБА_8 та ОСОБА_9 грошовими коштами в сумі приблизно 200 000 гривень, талонами на пальне: 890 л газу та 260 л дизельного пального, мобільним телефоном Samsung Galaxy J 5, вартістю 1 000 гривень.

Такі дії за обвинувальним актом відносно ОСОБА_6 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК України як напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя, здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), із проникненням у житло, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

14 січня 2025 року ухвалою Полтавського апеляційного суду скасовано вирок Октябрського (нині - Шевченківського) районного суду міста Полтави від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 і призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції; запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 продовжено до вирішення судом першої інстанції питання щодо запобіжного заходу, але не більше, ніж на 60 днів.

27 лютого 2025 року під час судового розгляду Октябрський (нині - Шевченківський) районний суд міста Полтави (на теперішній час змінено назву суду на Шевченківський районний суд міста Полтави) постановив ухвалу, якою обрав обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 26 квітня 2025 року включно, без визначення розміру застави.

Надалі суд неодноразово продовжував строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, і такий строк наразі закінчується 13 лютого 2026 року.

Разом із тим Полтавський апеляційний суд своїми ухвалами від 15 травня, 24 вересня, 02 жовтня та 18 листопада 2025 року залишив без змін відповідні ухвали суду першої інстанції щодо обрання (продовження) запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 .

Аналізуючи чергове клопотання прокурора, суд вважає, що вказані ним ризики є доведеними, на теперішній час продовжують існувати, вони суттєво не змінилися та їх вагомість не зменшилася з огляду на таке.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. При цьому ризик втечі оцінюється у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками.

Оскільки судове провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті (новий розгляд в суді першої інстанції), тому суд не дає оцінки обґрунтованості підозри та висунутого обвинувачення.

Вирішуючи питання про доцільність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому, суд враховує дані про його особу, вік, стан здоров`я, репутацію, майновий та сімейний стан, наявність неповнолітньої дитини на утриманні, наявність фактичного місця проживання, його соціальні зв`язки за місцем проживання, відсутність судимостей. Крім того, оцінку цим обставинам суд надавав під час обрання запобіжного заходу обвинуваченому.

Посилання ж захисника на позитивну характеристику обвинуваченого ОСОБА_6 та його належну поведінку, яка б не викликала сумнівів з приводу ймовірності настання зазначених прокурором ризиків за п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження перевіркою матеріалів судового провадження.

Не надано й відповідних даних про це стороною захисту протягом розгляду відповідного клопотання прокурора.

Аналогічним чином не встановлено й факту працевлаштування ОСОБА_6 до його затримання, наявності в нього легальних і сталих джерел доходу.

Водночас установлені під час розгляду клопотання обставини в їх сукупності не дають підстав стверджувати про наявність сукупності тих характеристик особи ОСОБА_6 та його характерних рис у аспекті потенційної суспільної небезпеки, які би разом із іншими доречними факторами цього конкретного кримінального провадження свідчили би про можливість і достатність досягти мети заходу забезпечення кримінального провадження в умовах лише певного контролю за його поведінкою без продовження раніше застосованого запобіжного заходу.

Суд безумовно враховує соціальні характеристики особи обвинуваченого й те, що ОСОБА_6 одружений, має певні соціальні зв`язки із сім`єю, однак ці дані не спростовують наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, і неможливість їм запобігти в разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на всі обставини справи, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.

Так, відповідно до ст. 178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обставини інкримінованого ОСОБА_6 умисного особливо тяжкого злочину проти власності, життя, здоров`я із застосуванням у жорстокий і цинічний спосіб до насильства, зокрема, розрядом електричного струму в будинку, де знаходились діти, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 , що на цій стадії судового розгляду виключає можливість обрання йому більш м`якого запобіжного заходу.

Крім того, суд звертає увагу, що свідки і потерпілі в судовому засіданні ще не допитувалися. Тому, ймовірність настання ризиків незаконного впливу на них у різний спосіб з боку обвинуваченого досі залишається на високому рівні.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу. Тому суд бере до уваги воєнний стан, запроваджений в Україні, а також фактичні бойові дії на значній території держави.

На думку суду, враховуючи характер та обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , фактор дії воєнного стану сам по собі свідчить про наявність ризиків, які зазначені прокурором, серед яких, ризик переховування обвинуваченого від суду.

Водночас та обставина, що ОСОБА_6 має постійне (зареєстроване) і фактичне місце проживання не є безперечним чинником, що здатний запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду.

Також у судовому засіданні не встановлено будь-яких вагомих стримуючих причин та умов, що здатні на теперішній час запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду. При цьому, суд відхиляє твердження захисника про те, що перебування обвинуваченого під вартою упродовж строку, наближеного до мінімальної межі покарання, передбаченого санкцією інкримінованої статті закону про кримінальну відповідальність, на його думку, само по собі скасовує ризик ухилення обвинуваченого від суду. Наявність зазначеного ризику прокурор обґрунтовує не лише суворістю можливого покарання, а й ступенем тяжкості, суспільної небезпечності інкримінованого діяння.

Отже, прокурор довів ризик ухилення обвинуваченого від суду, що залишається реальним з огляду на тяжкість злочину, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_6 , а також у зв`язку із суворістю можливого покарання, яке загрожує за такий злочин, у разі визнання особи винуватою у його вчиненні. Все це може спонукати обвинуваченого залишити місце проживання, у тому числі, залишити межі України, що унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень та перешкодить здійсненню правосуддя.

Також суд враховує, що кримінальне провадження направлено до суду першої інстанції на новий розгляд, який відбувається спочатку, потерпілі та свідки у кримінальному провадженні не допитувалися в судовому засіданні. На теперішній час триває стадія дослідження письмових, речових та інших доказів, не всі з яких наразі досліджені.

Таким чином, є вагомі та достатні підстави вважати, що обвинувачений, якому стороною обвинувачення інкриміновано, зокрема, вчинення особливо тяжкого злочину, дійсно може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні.

Суд також враховує заяви потерпілих, які зазначили про побоювання про своє життя та здоров`я в разі зміни запобіжного заходу.

Вказані обставини є достатніми для висновку, що ризики, які встановлені судом, заявлені і доведені прокурором у судовому засіданні, на теперішній час продовжують існувати, суттєво не зменшилися, а жоден інший запобіжний захід на теперішній час не може їм запобігти.

Тому, запобіжний захід у виді тримання під вартою здатний ефективно забезпечити досягнення мети, визначеної статтею 177 КПК України, зокрема запобігання ризикам переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків чи потерпілих.

Натомість, з урахуванням наведених у судовому засіданні мотивів, встановлених ризиків, а також вимог закону, на теперішній час суд не знаходить вагомих підстав для обрання обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, у виді застави чи домашнього арешту.

Нових, суттєвих обставин, які б давали достатні підстави для зміни запобіжного заходу обвинуваченій захистом не зазначено та відповідних обґрунтувань для розгляду до суду не представлено, тоді як встановлені вище ризики не зникли та не зменшилися, що в сукупності виправдовує подальше застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого.

Отже, наведені в клопотанні прокурора ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, дійсно існують, і в судовому засіданні прокурор довів, що ступінь імовірності їх настання є настільки високою, що на цій стадії судового розгляду переважає право особи на повагу до її свободи та особистої недоторканності.

Таким чином, є підстави для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , як про це просить прокурор.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

За вищевказаних обставин, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується за ч. 3 ст. 187 КК України, а саме у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, поєднаному із проникненням у житло, що є особливо тяжким злочином, що має насильницький характер, враховуючи суспільну небезпечність такого злочину та серйозність висунутого обвинувачення, позицію потерпілих та їх побоювання за своє життя, а також встановлені судом ризики, які мають реальний характер, а тому суд не вбачає підстав для обрання обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу і не визначає розмір застави.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 331, 370, 372, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити до 08 квітня 2026 року включно строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без визначення розміру застави.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі Державної установи Полтавська установа виконання покарань (№ 23).

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3