Рішення № 134125491, 16.02.2026, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/2469/25

Провадження № 2/188/1095/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Місюра К.В.

за участю секретаря судового засідання: Бібікова В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явилась

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про набуття права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 18.03.1996 року з моменту реєстрації місця проживання, позивач добросовісно заволоділа чужим майном (відсутній власник) і продовжувала відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом більш ніж десяти років, аж до 07.07.2017 року, коли вона була змушена виїхати внаслідок окупації Російською Федерацією частини території України. Позивач зазначає, що в період з 18.03.1996р. по 07.07.2017р. вона відкрито, постійно та безперервно користувалась квартирою і просить визнати право власності на цю квартиру на підставі ст. 344 ЦК України за набувальною давністю.

В судове засідання позивач не з`явилась, подала заяву, відповідно до якої просить розглянути справу у її відсутність та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, будь-яких заяв та клопотань до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з реєстру Лисичанської територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 18.03.1996 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.04.2025р. № 421354380 відомості щодо реєстрації права власності квартиру АДРЕСА_1 відсутні.

Згідно довідки від 07.09.2013р. по АДРЕСА_3 зареєстрована ОСОБА_2 , 1988р.н. та ОСОБА_3 , 1969р.н.

Також в матеріалах справи наявна медична довідка про те, що ОСОБА_2 , яка проживає по АДРЕСА_3 , проходила медичний огляд в ЦПМСД м. Лисичанська.

Позивач посилається на обставини користування в період з 18.03.1996р. по 07.07.2017р. відкрито, постійно та безперервно квартирою АДРЕСА_1 , що на її думку є підставою для визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України за набувальною давністю, що і є причиною спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, інформація про зареєстроване право власності на спірну квартиру відсутне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ст. 41 Конституція України).

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Отже, позивач звернулась до суду з позовом, посилаючись на приписи ст. 344 ЦК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 344 ЦК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, інформація про власника квартири АДРЕСА_1 відсутня.

Крім того, в якості безперервності проживання у спірному домоволодіння позивачем надана довідка та медична довідка за 2013 рік, відповідно до яких ОСОБА_2 станом на 2013 рік проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

Однак до суду не надано доказів в підтвердження обставин зміни прізвища позивача.

Крім того, докази в підтвердження начебто проживання позивача за адресою: квартира АДРЕСА_1 стосуються лише 2013 року, тоді як позивач зазначає в своїй позовній заяві про безперервне та відкрите проживання в спірній квартирі в період з 1996 по 2017 рік.

Таким чином, врахувавши обставини справи та надавши належну правову оцінку поданим доказам, застосувавши норми матеріального права, дотримуючись норм процесуального права, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів безперервного проживання та користування спірною квартирою за період з 1996 по 2017 рік.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, ухвалене судом відповідно до норма матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 141, 142, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Судові витрати віднести на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя К. В. Місюра