Рішення № 134119542, 17.02.2026, Широківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 197/2/26

Провадження № 2/197/204/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року с-ще Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Панчука М.В.,

за участі секретаря судового засідання Гетьманенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Широке позовну заяву ОСОБА_1 до Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Криворізького відділу ДВС у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна, а саме просить суд зняти арешт (заборону відчуження) з однокімнатної квартири, яка на праві приватної власності належала померлому ОСОБА_2 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №492478, яка була винесена 11.12.2008 Широківським РВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області. Позов мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (спадкодавець), який на день своєї смерті був зареєстрований та постійно мешкав за адресою спадкової на сьогодні однокімнатної квартири під АДРЕСА_1 . Позивачка ОСОБА_1 доводиться ОСОБА_2 повнорідною сестрою та, відповідно, на сьогодні єдиною спадкоємицею за законом другої черги померлого спадкодавця, яка виявив бажання та в передбаченому законом порядку фактично прийняла вказану спадщину померлого. До складу спадкового майна померлого ОСОБА_2 входить однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю на праві приватної власності. У Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис за № 8285437 від 11.12.2008 про накладення арешту (заборони відчуження) на зазначену вище квартиру померлого. Оскільки зазначене вище виконавче провадження уже завершене, при цьому матеріали останнього з огляду на час, що минув після його відкриття ще в 2011 році, є фактично знищеними, відповідно на сьогодні належно ідентифікувати підстави накладення цього арешту вже неможливо, а жодна з умов, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII, відсутня, тому єдиним органом, уповноваженим зняти арешт, є суд.

Ухвалою суду від 02.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 06.02.2026 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 17.02.2026 прийнято зміну найменування відповідача з Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на Криворізький відділ державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Представник позивача, позивачка, до суду не з`явилися, про місце, дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином. 17 лютого 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутність представниак позивача та позивачки, підтримання позовних вимог в повному обсязі. Представник позивача, в судовому засіданні 10.02.2026 позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, зазначених у ньому.

Відповідач явки свого представника не забезпечив, про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. 26 січня 2026 року від Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що станом на перевіркою АСВП встановлено, що станом на 26.01.2026 відкритих виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_2 на виконані у відділі не перебуває. Перевіркою спецрозділу ЄДРВП (архів) встановлено наявність завершеного виконавчого провадження № 29968160 про стягнення на користь Комунального підприємства "Широківський комбінат комунальних підприємств" борг у сумі 3440,97 грн, згідно судового наказу 28.07.2011 №2н-115/2011 виданого Широківським районним судом - завершене 19.04.2012 на підставі п. 10 ч. 1 ст.49 ЗУ "Про виконавче провадження" для виконання за місцем отримання пенсії боржником. Згідно даних Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, міститься запис з номером обтяження №8285437 від 11.12.2008, вчинений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборон на його відчуження АА №492478, ВДВС Широківського РУЮ, зареєстрований ДФ ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України. Таким чином, ідентифікувати виконавче провадження відносно якого винесено арешт не можливо. Таким чином, у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника, згідно запису в Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №8285437. В судовому засіданні 10.02.2026 представниця відповідача заперечила щодо позову з підстав, зазначених у відзиві.

16 лютого 2026 року від представниці відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Заслухавши представників сторін 10.02.2026 та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як вбачається з позову, ОСОБА_1 вказує, що є спадкоємицею померлого ОСОБА_2 , а відтак має інтерес щодо предмету спору та спадщини, яка відкрилася після ОСОБА_2 , зокрема однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, будь-яких підтверджень того, що остання є такою спадкоємицею, а відтак про те, що остання має інтерес щодо спадкового майна, яке входить у спадшину, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , зокрема заяви про прийняття спадщини, поданої до нотаріуса, та відкриття спадкової справи щодо ОСОБА_2 в матеріалах справи немає, позивачем не надано та будь-яких клопотань про витребування таких відомостей, зокрема копії спадкової справи, суду не надано та судом не досліджувалося.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно зі ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно.

Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами цивільного судочинства, якщо вони виникають у цивільних правовідносинах.

Щодо заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог закону в межах виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами розділу VІІ "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Разом з тим, відповідачами у такій справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 458727833 від 29.12.2025, 11 грудня 2008 року за реєстраційним номером 8285437 було накладено обтяження - арешт нерухомого майна на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , підстава - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА № 492478, 11.12.2008, відділ ДВС Широківського РУЮ. Реєстратор - Дніпропетровська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (а.с.5,18).

Проте відповідачем по справі є Криворізький відділ державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.03.2021 в справі № 463/4616/18 (провадження № 61-20505св19) вказано, що "відповідно до ч. 1-4 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

З огляду на викладене вище, відсутність всіх належних відповідачів є підставою для відмови в задоволенні позову.

Розглядаючи дану справу, суд звертає увагу на належність суб`єктного складу при вирішенні такого спору.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Так, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. Установлення цієї умови є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч. 2 ст. 51 ЦПК України).

Вирішуючи даний спір, судом враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), відповідно до якої відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що арешт накладено на майно, яке належить їй, а не боржнику, має право звернутися до суду із заявою про звільнення майна з-під арешту.

Разом з тим, вимоги про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту) у випадку, коли спір щодо права власності відсутній, зокрема за умови відсутності стягувача чи/та боржника, підлягають розгляду в порядку окремого провадження, а не позовного провадження.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11 зазначив, що незняття арешту з майна боржника протягом тривалого часу за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом з тим, зважаючи на припинення юридичної особи, за зобов`язаннями до якої накладено вказне обтяження та яка мала б бути відповідачем у справі, при цьому необхідності захисту прав власника майна, суд вбачає належним обраний спосіб звернення до суду, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.09.2023 за № 295/7291/20, а саме: "суди не звернули увагу, що зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи як у добровільному, так і за примусовому порядку її ліквідації. Стаття 609 ЦК України поширюється на договірні, недоговірні, основні та додаткові (акцесорні) зобов`язання;

з урахуванням установлених обставин у цій справі, положень статті 609 ЦК України, ліквідації юридичної особи позикодавця (ПАТ КБ "Західінкомбанк") за кредитним договором від 26 грудня 2006 року № 261206/2203-271, укладеним між КБ "Західінкомбанк" та ОСОБА_3 , існують підстави для висновку про припинення зобов`язань за кредитним договором,та внаслідок цього припинення права іпотеки за договором іпотеки від 26 грудня 2006 року № 271, який укладений між ПАТ КБ "Західінкомбанк" та ОСОБА_4 ;

касаційний суд зауважує, що належним відповідачем за вимогами про визнання іпотеки припиненою, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку є ПАТ "Західінкомбанк", щодо якого 03 травня 2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення без правонаступника юридичної особи. Проте, запис про реєстрацію обтяження не скасований, адже повідомлення про припинення іпотеки у порядку статті 74 Закону України "Про нотаріат" не подано. Наявність такого запису порушує право власника предмета іпотеки. ...

... Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).

Тлумачення частини першої статті 8 ЦК України свідчить:

законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо;

умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Касаційний суд зауважує, що можуть існувати випадки, коли "відсутня" особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації).

Касаційний суд констатує, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли "відсутня" особа, яка має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України).

Тому Касаційний Суд підкреслює, що коли "відсутня" особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону."

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з приписами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене вище, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 77, 81, 141, 247, 259, 263-268 ЦПК України, суд

вирішив:

в позові ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Степана Тільги, 20, код ЄДРПОУ 34545939) про зняття арешту з нерухомого майна - відмовити.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 17.02.2026.

Суддя М.В. Панчук