Рішення № 13411415, 08.12.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.12.10р.

Справа № 8/206-10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна лізингова компанія "Альфа" (м. Київ)

до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № ПР/Т-07-1183/НЮ від 18.05.2007р. у загальному розмірі 12 394 252,96 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: Гладишенко М.І. - представник (дов. б/№ від 21.07.10р.)

від відповідача: Колосов А.В. - юрисконсульт (дов. № 721 від 20.07.10р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна лізингова компанія "Альфа" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі-відповідач), з урахуванням уточнення позовних вимог, про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № ПР/Т-07-1183/НЮ від 18.05.2007р. у загальному розмірі 12 394 252,96 грн.

Сума позову складається з наступних сум: 11 992 964,01 грн. - основний борг, 61 010,32 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання, 302 678,65 грн. - інфляційні втрати, 37 599,98 грн. - 3% річних від простроченої суми.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

18.05.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №ПР/Т-07-1183/НЮ, відповідно до умов якого, позивач, який є лізингодавцем, зобов'язався на умовах визначених договором, набути у власність дев'ять електропоїздів постійного струму типу ЕПЛ - 2Т у складі восьми вагонів та передати їх у користування відповідачу, який згідно з договором фінансового лізингу є лізингоодержувачем.

Факт передачі підтверджується Актом приймання - передачі майна в лізинг № 1 від 16.08.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 2 від 21.09.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 3 від 22.10.2007 року, актом приймання-передачі майна в лізинг № 4 від 30.11.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 5 від 30.11.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 6 від 31.01.2008 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 7 від 05.05.2008 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 8 від 28.05.2008 року та актом приймання - передачі майна в лізинг № 9 від 18.06.2007 року.

В свою чергу, умовами договору фінансового лізингу передбачено, що майно передається Лізингодавцем і приймається Лізингонабувачем поетапно на умовах сплати лізингової плати за користування майном, шляхом перерахування лізингових платежів Лізингодавцю.

Пунктом 3.2. Договору фінансового лізингу, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 3 від 06.11.2008 року, передбачено, що лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця у розмірі, визначеному у загальному графіку лізингових платежів (Додаток № 3.3. до Договору фінансового лізингу) та скоригованому у разі зміни офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання договору фінансового лізингу. Розмір лізингових платежів в частині відсотків та комісій Лізингодавця, інших витрат безпосередньо пов'язаних з виконанням цього договору визначається за формулою наведеною у договорі. Лізингові платежі, відповідно до погодженого сторонами графіку, мають здійснюватися не пізніше 20 числа кожного місяця.

Однак, порушуючи зазначені вище умови договору фінансового лізингу, відповідачем було порушено строки сплати лізингових платежів.

Відповідачем, всупереч п. 3.2 договору фінансового лізингу, у редакції викладеній у Додатковій угод № 3 від 06.11.2008 року до договору фінансового лізингу, не було скориговано лізингові платежі, у зв'язку зі зміною офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу, порівняно з цим курсом на дату підписання договору фінансового лізингу, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті курсової різниці станом на 31.10.2010 року становить 7 948 130, 37 грн.

Також п. 3.2. договору фінансового лізингу, у редакції від 06.11.2008 року сторони передбачили, що в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановленої на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, що узгоджується з пп. 3.2.2 п. 3.2. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому Лізингодавець надає Лізингоодержувачу відповідні податкові накладні.

Разом з тим, відповідачем не було виконано зобов'язання по сплаті ПДВ з сум, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 4 044 833,64 грн.

У п. 10.3 договору фінансового лізингу Сторони дійшли згоди, що у разі прострочення оплати лізингового платежу, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,01% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, за кожний день прострочення.

Керуючись зазначеними вище положеннями цивільного законодавства та укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, позивачем було проведено нарахування пені за неналежне виконання зобов'язання, розмір якої склав 59 680,73 грн.

Крім цього, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу, позивач у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, було проведено нарахування інфляційних збитків та три проценти річних.

Згідно проведених розрахунків розмір інфляційних збитків за час прострочення, з липня 2010 року по жовтень 2010 року, склав 302 678,65 грн., а трьох процентів річних - 37 599,98 грн.

Відповідач у своєму відзиві на позов зазначає наступне.

Вимога позивача про стягнення з залізниці лізингового платежу скоригованого на курсову різницю, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки відповідно до умов п. 3.2. Договору фінансового лізингу (в редакції Додаткової угоди № 3 від 06.11.2008), лізингові платежі за цим Договором сплачуються Лізингоодержувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця у розмірі, визначеному у Загальному графіку лізингових платежів та скоригованому, у разі зміни офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання цього Договору.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, поставлена продукція має бути оплачена за встановленою договірною ціною. Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Пунктом 1 Постанови КМУ від 18.12.1998 №1998 "Про удосконалення порядку формування цін" встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємствами вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати, що під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у долларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни. Статтею 117 Конституції України передбачено, що постанови і розпорядження КМ України є обов'язковими до виконання.

З урахуванням зазначеного, визначення в спірному Договорі сплати лізингового платежу з урахуванням коригування на зміну курсу швейцарського франку не узгоджується з вимогами вказаної постанови КМ України.

Відтак, можливість врахування під час формування вільних цін франкового еквівалента вищезазначена постанова передбачає лише в частині імпортної складової структури ціни на продукцію, у структурі собівартості якої є частка імпорту.

В свою чергу, згідно п. 1.1. Договору фінансового лізингу, виробником визначених електропоїздів є ВАТ "Холдингова компанія "Луганськтепловоз". Таким чином, жодної імпортної складової структури ціни предмет Договору фінансового лізингу не містить, що вказує на невідповідність положень п. 3.2. в редакції Додаткової угоди № 3 від 06.11.2008 вимогам законодавства.

Крім того, згідно з п. 1.6 Договору фінансового лізингу, сума цього Договору станом 23.01.2008 року становила 479 291 271,32 грн., включаючи вартість майна - 286 384 000 грн., в т.ч. ПДВ - 47 730 666,67 грн. Зазначена вартість майна є базовою для розрахунку розміру лізингових платежів.

Пунктом 3.2. Договору фінансового лізингу визначено, що розмір лізингового платежу в частині відсотків та комісій Лізингодавця, інших витрат, безпосередньо пов'язаних з виконання цього Договору, визначається за наступною формулою:

Влд = Влдг/Куд * Кслп + (Сввм/Куд * Кслп - Сввм), де:

Влд - відсотки та комісії Лізингодавця, інші витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням цього Договору (сума до сплати Лізингоодержувачем у поточному місяці), грн.;

Куд - офіційний курс Національного Банку України швейцарського франку до гривні на визначену визначену дату при укладенні Договору;

Кслп - офіційний курс Національного Банку України швейцарського франку до гривні на момент сплати чергового лізингового платежу;

Сввм - сума відшкодування вартості майна у гривнях;

Влдг - відсотки та комісії Лізингодавця, інші витрати безпосередньо пов'язані з виконанням цього Договору (сума до сплати Лізингоодержувачем у поточному місяці, зазначена у Загальному графіку лізингових платежів), грн.

Зокрема, як вбачається з розрахунку та змісту позовних вимог, заявлена позивачем сума є нічим іншим як курсовою різницею, яку позивач нараховує у зв'язку зі зміною курсу НБУ швейцарського франку до гривні, у порядку визначеному п. 3.2 Договору фінансового лізингу. При цьому, позивачем коригуються як вартість майна так і сума відсотків та комісій Лізингодавця, інших витрат, безпосередньо пов'язаних з виконанням договору.

А тому, з умов договору не можна зробити висновок щодо обов'язку, права та можливості коригування усіх складових лізингового платежу на коефіцієнт коригування, оскільки із змісту вказаної формули та положень п. 3.2. Договору фінансового лізингу в редакції Додаткової угоди № 3 від 06.11.2008р. випливає, що Договором фінансового лізингу передбачено коригування тільки розміру лізингового платежу в частині відсотків та комісій Лізингодавця, інших витрат, безпосередньо пов'язаних з виконанням цього Договору, тобто не передбачає коригування суми, яка відшкодовує вартості предмета лізингу.

Адже, позивач, розраховуючи суму валютного коригування лізингового включає також і суму інших витрат, пов'язаних з виконанням Договору фінансового лізингу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно Загального графіку лізингових платежів, лізинговий платіж передбачає сплату Лізингоодержувачем відшкодування вартості майна з ПДВ, відсотки та комісії Лізингодавця, інші витрати Лізингодавця (наприклад, витрати лізингодавця з транспортування, встановлення, монтажу предмета лізингу; витрати на митне оформлення (мито, митні збори та інші витрати); витрати на реєстрацію предмета лізингу, а також інші витрати на придбання і передачу предмета лізингу; витрати на одержання лізингодавцем гарантій і поручительств третіх осіб тощо) без ПДВ.

Також, за приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вказане, сторони Договору фінансового лізингу не досягли згоди про те, яка сума (частина) лізингового платежу підлягає коригуванню внаслідок зміни офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні.

Крім того, відповідач зазначає, що нарахуванням інфляційних втрат є незаконним, оскільки, на думку відповідача, курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів, а втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів. Фактично, сума, що виникає у зв'язку з курсовою різницею і є інфляційними втратами. Також відповідач зазначає про те, що чинним законодавством не передбачено нарахування 3% річних на суму інфляційних втрат.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 23.11.2010р. по 07.12.2010р., та з 07.12.2010р. по 21.12.2010р.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представників позивача та відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №ПР/Т-07-1183/НЮ (далі-Договір фінансового лізингу), відповідно до умов якого, позивач, який є лізингодавцем, зобов'язався на умовах визначених договором, набути у власність дев'ять електропоїздів постійного струму типу ЕПЛ - 2Т у складі восьми вагонів та передати їх у користування відповідачу, який згідно з договором фінансового лізингу є лізингоодержувачем.

Факт передачі підтверджується Актом приймання - передачі майна в лізинг № 1 від 16.08.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 2 від 21.09.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 3 від 22.10.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 4 від 30.11.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 5 від 30.11.2007 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 6 від 31.01.2008 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 7 від 05.05.2008 року, актом приймання - передачі майна в лізинг № 8 від 28.05.2008 року та актом приймання - передачі майна в лізинг № 9 від 18.06.2007 року.

В свою чергу, умовами договору фінансового лізингу передбачено, що майно передається Лізингодавцем і приймається Лізингонабувачем поетапно на умовах сплати лізингової плати за користування майном, шляхом перерахування лізингових платежів Лізингодавцю.

Пунктом 3.2. Договору фінансового лізингу, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 3 від 06.11.2008 року, передбачено, що лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця у розмірі, визначеному у загальному графіку лізингових платежів (Додаток № 3.3. до Договору фінансового лізингу) та скоригованому у разі зміни офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання договору фінансового лізингу. Розмір лізингових платежів в частині відсотків та комісій Лізингодавця, інших витрат безпосередньо пов'язаних з виконанням цього договору визначається за формулою наведеною у договорі. Лізингові платежі, відповідно до погодженого сторонами графіку, мають здійснюватися не пізніше 20 числа кожного місяця.

Отже, умовами договору передбачено формулу за якою визначається загальний розмір лізингового платежу в частині відсотків, комісій Лізингодавця, інших витрат, безпосередньо пов'язаних з виконанням цього договору, а поняття "курсова різниця" не є окремим платежем, що не був передбачений договором фінансового лізингу, відповідно відсутні будь-які особливості по її сплаті.

Так, курсова різниця є складовим елементом лізингового платежу, таким як вартість майна, відсотків, комісій тощо, остаточна сума якого визначається за наведеною у договорі формулою.

Відповідачем не зазначено та не доведено, що врахування курсової різниці при визначенні розміру лізингову платежу, суперечить чинному законодавству, оскільки діюче законодавство, що регулює відносини фінансового лізингу, не містить вичерпного переліку витрат, що входять до складу лізингового платежу, так само не передбачає і виключного порядку визначення розміру лізингового платежу.

Доказом чого є положення Закону України "Про фінансовий лізинг", яким встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг").

Тобто, сторони у праві самостійно, на власний розсуд, визначити порядок розрахунку лізингового платежу, витрати, які включаються до нього.

Відповідно, користуючись зазначеними положеннями чинного законодавства, сторонами і було досягнуто згоди про внесення відповідних змін до укладеного між ними договору фінансового лізингу в частині визначення розмірі лізингового платежу.

Отже, посилання відповідача на встановлення обмежень щодо визначення грошових еквівалентів цін в господарських договорах, є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 92 Конституції України, статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України, норми Цивільного кодексу України допускають визначення грошових еквівалентів зобов'язань в іноземній валюті.

Одночасно, ч. 2 ст. 524 ЦК України встановлює право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а згідно з ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язані визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Однак, порушуючи зазначені вище умови договору фінансового лізингу, відповідачем було порушено строки сплати лізингових платежів.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лiзингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязi виплачувати лiзинговi платежi.

Відповідачем, всупереч п. 3.2 договору фінансового лізингу, у редакції викладеній у Додатковій угод № 3 від 06.11.2008 року до договору фінансового лізингу, не було скориговано лізингові платежі, у зв'язку зі зміною офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу, порівняно з цим курсом на дату підписання договору фінансового лізингу, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті курсової різниці станом на 31.10.2010 року становить 7 948 130,37 грн.

Також п. 3.2. Договору фінансового лізингу, у редакції від 06.11.2008 року сторони передбачили, що в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановленої на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, що узгоджується з пп. 3.2.2 п. 3.2. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому Лізингодавець надає Лізингоодержувачу відповідні податкові накладні.

Разом з тим, відповідачем не було виконано зобов'язання по сплаті ПДВ з сум, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 4 044 833,64 грн.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Викладене є підставою для задоволення позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 11 992 964,01 грн.

За ст.ст. 611, 549, 551 ЦК України, у разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема - сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.

За ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Крім того, п. 10.3. договору встановлено, що у разі прострочення оплати лізингового платежу, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,01% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, за кожний день прострочення.

На підставі вищевикладених норм та п. 10.3. договору, позивачем була нарахована пеня у розмірі 61 010,32 грн., розрахунок якої перевірений господарським судом.

При викладених обставинах вимогу позивача щодо стягнення пені у розмірі 61 010,32 грн. слід визнати обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно проведених розрахунків розмір інфляційних втрат за час прострочення з липня 2010 року по жовтень 2010 року, склав 302 678,65 грн., а трьох процентів річних - 37 599,98 грн.

Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних господарським судом перевірений та відповідає вимогам чинного законодавства.

При викладених обставинах, а також враховуючи те, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання перед позивачем, допустивши прострочення виконання грошових зобов’язань, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 302 678,65 грн. та 37 599,98 грн. відповідно слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Викладене є підставою для задоволення позову в повному обсязі. Судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 524, 525, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, Законом України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (49602, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108; код ЄДРПОУ 01073828) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна лізингова компанія "Альфа" (01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6; код ЄДРПОУ 34763129) - 11 992 964 грн. 01 коп. основного боргу, 61 010 грн. 32 коп. пені, 302 678 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 37 599 грн. 98 коп. трьох відсотків річних, 25 500 грн. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

І.Ю. Дубінін