Рішення № 134114, 31.08.2006, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.08.2006 Справа № 16/177

За позовом

дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача

відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, м. Ужгород

про

стягнення 4711235,48 грн.

Суддя О.В. Васьковський

Представники:

Від позивача

Данько А.Б. –провідний юрисконсульт (дов. від 23.06.06 №140/102)

Від відповідача

Товт О.О. –провідний юрисконсульт (дов. від 04.01.06 №07/20)

СУТЬ СПОРУ: дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ (далі –позивач) звернулася з позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, м. Ужгород (далі –відповідач) про стягнення 4711235,48 грн., у т.ч. 3738331,29 грн. основної заборгованості за поставлений природний газ, 352528,38 грн. пені, 481818,30 грн. інфляційних нарахувань та 138557,51 грн. три проценти річних згідно договору №06/03-3045 на постачання природного газу від 24.12.03.

Позивач просить позов задоволити з тих підстав, що відповідач не у повному обсязі розрахувався за поставлений газ, допустив прострочення кінцевого розрахунку, а тому повинен сплатити заборгованість та нараховані три проценти річних індекс інфляції та пеню яка встановлена в договорі.

Відповідач позов не визнає, мотивуючи тим, що: п.п.5.1.1. договору суперечить постанові НКРЕ від 12.07.00 №759; нормативними актами не врегульовані відносини щодо джерел покриття втрат газу а значить відсутнє матеріальне право на підставі якого заявлено вимогу; причиною прострочки є також право кінцевих споживачів сплачувати вартість спожитих послуг поетапно.

У порядку ч.ч. 3, 5 ст.69 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), згідно ухвали голови господарського суду Закарпатської області від 25.07.06, строк вирішення спору продовжено до 31.08.06.

У судовому засіданні 28.08.06 відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва.

Рішення проголошено у відповідності до ч.2 ст.85 ГПК України. Повний текст рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України та підписано 21.09.06.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та додатково подані докази, суд встановив:

24.12.03 між ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” та ВАТ „Закарпатгаз” було укладено договір на постачання природного газу № 06/03-3045 (далі –договір).

Відповідно до п.п. 1.1. п 1. договору, постачальник (позивач) зобов’язується передати у власність покупцю (відповідач) в 2004 році природний газ, надалі газ, для потреб населення, з урахуванням можливих втрат газу, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Позивач, відповідно до умов договору, зобов’язання по поставці виконав, у зв’язку із чим передав відповідачу 467 083,525 тис. куб.м. на загальну суму 45 131 980,27 грн. Вказаний факт відповідач не заперечує та підтверджується актами передачі-приймання природного газу.

Позивач доводить, що відповідач не провів розрахунки за отриманий газ у повному обсязі, а саме сплатив лише 41 393 648,98 грн. Непогашена сума заборгованості становить 3 738 331,29 грн.

Відповідач не погоджується щодо оплати суми позову та стверджує, що у даному випадку йдеться про оплату вартості втрат газу, згідно п.п.5.1.1. договору, який є недійсним, оскільки відсутня будь-яка правова норма, яка б визначала матеріальний обов’язок газотранспортного підприємства по оплаті можливих втрат газу. Водночас зазначені обсяги втрат газу відповідачем не оспорюються та відображені в актах передачі приймання природного газу у рядку „Відтоки-притоки”.

Відповідно до ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підпунктом 5.1.1. договору встановлено, що остаточний розрахунок за можливі втрати газу здійснюється за підсумками року до 15 січня 2004 року.

Доводи відповідача, щодо відсутності правової регламентації порядку покриття вартості втрат газу („комерційних збитків”), а також невідповідності змісту п.п.5.1.1. договору положенням Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, затвердженого Постановою НКРЕ №759 від 12.07.00, суд відхиляє оскільки, обов’язок відповідача випливає з умов договору, який є підставою виникнення прав та обов’язків відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України. Вищенаведене дає підстави відхилити заперечення відповідача з посиланням на відсутність нормативно-правової регламентації у відносинах щодо розподілу втрат газу, оскільки сторони обрали договірну форму врегулювання цих відносин та визначили його умови відповідно до вимог ст.627 Цивільного кодексу України.

Слід відзначити, що Алгоритм, на який посилається відповідач, відповідно до п. 1 визначає та встановлює послідовність дій власників природного газу, газотранспортних, газорозподільних, газопостачальних підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання за використаний природний газ від усіх категорій споживачів. Даний нормативно-правовий акт, жодним чином, не регулює порядок та підстави виникнення зобов’язань щодо втрат газу між учасниками газопостачання.

Таким чином, беручи до уваги, що відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача решти основної заборгованості за поставлений природний газ у сумі 3738331,29 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості із врахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних, а також пені, слід зазначити наступне.

Частина 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлює, що якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, до яких, згідно із ч.1 ст.217 Господарського кодексу України належить і пеня. Як вбачається із матеріалів справи, боржником, у значній мірі, зобов’язання виконане належним чином, відомостей про збитки нанесені іншим учасникам господарських відносин немає. Решта боргу, який за своєю природою є вартістю втрат газу у мережі, утворився не з вини боржника. Тому розмір штрафних санкцій, а саме пені, підлягає зменшенню до 1000,00 грн.

У частині стягнення 138557,51 грн. трьох процентів річних та 481818,30 грн. інфляційних нарахувань вимоги позивачем доведені відповідно до ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України, а також підтверджено відповідними розрахунками.

Доводи відповідача про невизнання вказаних сум із посиланням на Закон України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожитті газ та електроенергію” від 20.02.03, постанову КМУ від 29.07.05 №664 „Про заходи щодо проведення у 2005 році розрахунків з погашення зобов’язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги”, постанову КМУ від 21.10.95 №848 „Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування втрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива”, суд відхиляє, оскільки посилання відповідача на вищезазначені нормативно-правові акти мають загальний характер без зазначення конкретної норми та обґрунтування яким чином вказана норма спростовує вимоги позивач про стягнення з відповідача суми основного боргу із врахуванням індексу інфляції та нарахування трьох процентів річних. Крім того, посилання позивача на вищезазначені нормативно-правові акти суперечить його позиції щодо природи боргу, який утворився не внаслідок прострочення оплати кінцевими споживачами, а внаслідок втрат газу у газорозподільчій мережі.

Згідно з ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 23597,32 грн. державного мита та 109,19 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 77, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задоволити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз” (м. Ужгород, вул. Погорєлова, 2, код ЄДРПОУ 05448610) на користь дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827):

- суму 4359707,1 грн. , в т.ч. 3738331,29 грн. основної заборгованості за поставлений природний газ, 1000,00 грн. пені, 481818,30 грн. інфляційних нарахувань та 138557,51 грн. три проценти річних;

- суму 23597,32 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 109,19 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов’язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Васьковський