Рішення № 134094631, 20.01.2026, Макарівський районний суд Київської області

"20" січня 2026 р. Справа № 370/2967/25

Провадження № 2/370/1045/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рік с-ще Макарів

Макарівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бізяєвої Н.О.

за участю секретаря судового засіданя Гребінської Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Макарівського районного суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Макарівської селищної ради про визнання права власності на частку домоволодіння АДРЕСА_1 . Та визнання за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на частку домоволодіння АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог зазначено, що ОСОБА_1 на праві власності належить частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене домоволодіння перейшло позивачці у спадок за заповітом від ОСОБА_3 (бабусі). Довідкою № 513 від 09.10.2006 року Рожівської сільської ради підтверджується той факт, що ОСОБА_1 протягом життя ОСОБА_3 та до дня смерті доглядала за останньою, проводила ремонт в будинку та ін. Водночас, довідкою №69 від 19.07.2024 року , виданою Червонослобідською сільською радою підтверджується той факт, що померла ОСОБА_3 постійно проживала за вищевказаною адресою та була зареєстрована до дня смерті. З архівної виписки по господарської книги Рожівської сільської ради за 1996-2000 роки - проживали в будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Свідоцтво про право власності на загаданий будинок органами місцевого самоврядування не видавався. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю та веди спільне господарство. 01.12.1990 року комісією виконкому Рожівської сільської ради вказаний будинок було розділено на дві рівних частини. Після чого сім`я продовжувала проживати разом до смерті ОСОБА_4 та з плином часу, відповідні підтверджуючі документи втратились. Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 фактично прийнявши спадщину та не приділяючи буд-якого значення питанням належного документального оформлення права власності ( в силу свого похилого віку) продовжила в повному обсязі користуватись домоволодінням. 15.02.2000 року ОСОБА_1 після смерті своєї бабусі прийняла спадщину за заповітом та почала користуватись і доглядати за домоволодінням. 02.01.2025 року з метою належного документального оформлення права власності ОСОБА_1 звернулась до Макарівського районного суду з позовною заявою про визнання в порядку спадкування права власності на спадкове майно за заповітом. Рішенням Макарівського районного суду від 26.02.2025 року у справ 370/4/ 25 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, визнано за останньою в порядку спадкування після смерті померлої ОСОБА_3 право власності на спадкове майно за заповітом: частину житлового будинку (1/2 від вулиці) з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: : АДРЕСА_1 . В липні 2025 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на підставі вищевказаного рішення суду та технічного паспорту серія та номер ТІ01:3481-1646-3662-0048 від 27.06.2025 року, видавник ЄДЕССБ на частку житлового будинку садибного типу, що знаходиться за адресою: : АДРЕСА_1 . Тобто станом на день подання позовної заяви, власником частки житлового будинку садибного типу є позивачка. При цьому, у відповідності до довідки № 23 від 28.02.2024 року, що видана Макарівською селищною радою господарями особистого рахунку вищевказаної житлової площіє ОСОБА_3 (померла) та ОСОБА_4 (померлий). Згідно з відповіддю № 22 від 28.02.2024 року, що надавалась на адвокатський запит старостою Червонослобідського старостинського округу Макарівської селищної ради копії нотаріальних документів щодо оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Червонослобідського старостинського округу не надходили. В останньому відсутнє свідоцтво чи копії про смерть ОСОБА_4 . Згідно відповіді Центрального МУЮ ( м. Київ) № 30.14-33 від 01.09.2025 на адвокатський запит вказано, що у Державному реєстрі актів цивільних станів відсутній запис про смерть ОСОБА_4 . Останній почав функціонувати 01 січня 2002 року, отже запис про смерть ОСОБА_4 очевидно у ньому не міг бути присутній, оскільки він помер у 1990-х роках. Після смерті ОСОБА_4 протягом майже 10 років єдиним фактичним користувачем домоволодіння АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 , а після її смерті вказаним домоволодінням фактично єдиновласно протягом більш ніж 25 років володіла позивачка, утримуючи його. Будь-які інші особи протягом всього часу на іншу частки домоволодіння не заявляли. Про обставини розподілу домоволодіння позивачка дізналась в ході процесу оформлення права власності, у зв`язку з чим звернулась до Макарівського районного суду Київської області з позовною заявою.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку із неможливістю встановити вартість спірно майна. Позивачці встановлено було термін для усунення недоліків позовної заяви.

13.10.2025 року до суду надійшла від ОСОБА_1 заява про усунення недоліків та надано оновлену позовну заяву разом з додатками та розрахунком вартості.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2025 року оновлену позовну заяву ОСОБА_1 прийнято та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче судове засідання.

28.10.2025 року до суду надійшла заява від позивача про відмову від частини позовних вимог, а саме від вимоги покладання судових витрат на відповідача.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 13.11.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник в судове засідання не з`явились, в матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник Макарівської селищної ради Бучанського району в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи містяться заяви, щодо прийняття рішення у справі за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно Виписки з погосподарської книги №82 від 19.09.2025 року по Рожівській сільській раді Макарівського району Київської області, в документах архівного фонду Рожівської сільскої ради, Макарівського району за 1986-1990 роки в погосподарській книзі, містяться відомості про те, що власником житлового будинку особовий рахунок № НОМЕР_1 , який знаходитсья за адресою: село Рожів, Макарівського району, Київської області, без назви вулиці та номеру будинку є ОСОБА_4 , 1939 р.н. Та 01.12.1990 року комісією в складі голови виконкому Рожівської сільської ради народних депутатів Гетьмана В.І., та інших було роподілено житлоивй будинок, в якому спільно проживали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 1982 року. По згоді сторін будинок розподілений на такі долі: ОСОБА_3 від вулиці/кімната, кухня, веранда; ОСОБА_4 від саду/дві кімнати і кухня.

Відповідно до Технічного паспорту на будинок до складу домоволодіння за вказаною вище адресою входить: (А) жилий будинок загальною площею 54,1 кв.м., житловою 37,1 кв.м, який складається з коридору 5,9 кв.м., кухні 4,8 кв.м., чотирьох жилих кімнат - 9,5 кв.м., 8,0 кв.м., 11,2 кв.м., 8,4 кв.м., веранди (літ. а) 6,3 кв.м. та ганку.

Рішеннями Макарівського районного суду Київської області від 26.02.2025 року у справі за №370/4/25 визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на спадкове майно за заповітом: частину жилого будинку (1/2 від вулиці) з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В липні 2025 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на підставі вищевказаного рішення суду та технічного паспорту серія та номер ТІ01:3481-1646- 3662-0048 від 27.06.2025 року, видавник ЄДЕССБ на 1/2 частку житлового будинку садибного типу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки №23 від 28.02.2024 року, що видана Макарівською селищною радою господарями особистого рахунку вищевказаної житлової площі є: 1/2 ОСОБА_3 (померла) та 1/2 ОСОБА_4 (померлий).

Згідно з відповіддю старостою Червонослобідського старостинського округу Макарівської селищної ради за №22 від 28.02.2024 року, копії нотаріальних документів щодо оформлення права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 да Червонослобідського старостинського округу не надавались. Інформації щодо видачі свідоцтва про право власності за заповітом після смерті, зокрема ОСОБА_4 до Червонослобідського старостинського округу не надходили. В Червонослобідському старостинському окрузі відсутнє свідоцтво чи копії про смерть ОСОБА_4 .

Аналогічне вбачається із відповіді Макарівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) № 30.14-33 від 01.09.2025 на адвокатських запит, де вказано, що у Державному реєстрі актів цивільного стану відсутній запис про смерть ОСОБА_4 .

Відповідно Довідки Виконкомом Рожівської сільської ради Макарівського району Київської області за №513 від 09.10.2006 року, яка видана ОСОБА_1 , яка прописана у АДРЕСА_2 про те, що вона фактично до 6-ти місяців прийняла спадщину до свого володіння відразу після смерті своєї бабушки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як доглядала до дня смерті бабушку в її будинку в АДРЕСА_1 , прийняла участь у похованнях. Проводить ремонт частини будинку та прибудово обробляє присадибну земельну ділянку біля будинку, приймає міри до збереження і охорони спадкового майна, користується рухомим майном спадкодавиці (а.с. 16).

За ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішеннями Макарівського районного суду Київської області від 26.02.2025 року у справі за №370/4/25, де відповідачем є Макарівська селищна рада, були встановлені обставини щодо вступу ОСОБА_1 в управління спадковим майном, після смерті померлої ОСОБА_3 частину жилого будинку (1/2 від вулиці) з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Також рішенням встановлено, що відповідно заповіту від 01.12.1990 року, засвідченого секретарем виконкому Рожівської сільської Ради народних депутатів, що зареєстрований в реєстрі за №12, ОСОБА_3 заповіла належну їй частину жилого будинку (1/2 від вулиці) з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . ОСОБА_6 відмовилась від прийняття спадщини.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.

Згідно з положеннями ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальні положення порядку набуття права власності врегульовано Главою 24 Книги ІІІ Цивільного кодексу України.

Статтями 316, 317 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі - Постанова № 5), можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.

У пункті 9 Постанови № 5 роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісне володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України): не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відтак, позивач, як володілець майна, повинна бути впевненою у тому, що на це майно не претендують інші особи і вона отримала це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо у момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.

Також, у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 756/4741/17 (провадження №61-5969св19) зазначено, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом з цим, добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що з моменту вступу в право власності за законом і до цього часу він володіє безперервно, відкрито, добросовісно всім домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок весь час перебував у розпорядженні позивача.

Однак, сам по собі факт користування позивачем всім домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю, враховуючи, що він був завжди обізнаний про те, хто є іншим співвласником вказаного житлового будинку, отже знав кому належить інша частина відповідного житлового будинку, а відкритість та безперервність користування всім домоволодінням не є безумовною підставою для виникнення у позивача права власності за набувальною давністю.

Зазначене унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України, оскільки позов про визнання права власності з підстав, визначених у цій статті, не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником майна.

Не заслуговують на увагу доводи позивача в своєму позові на відкритість і безперервність користування всім домоволодінням, оскільки відкритість та безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав на набуття права власності.

Зазначення представником відповідача у поданій до суду заяві про відсутність заперечень щодо задоволення позовних вимог судом не приймаються до уваги, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону з викладених вище підстав, а тому з урахуванням наявних доказів та фактичних обставин справи не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в заявлених ним межах та відсутність існування правових підстав для їх задоволення, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.О. Бізяєва