Ухвала суду № 134094558, 04.02.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20456/25

Провадження № 4-с/369/51/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвій І.О.,

за участю секретаря Іларіонова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/20456/25 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на дії/бездіяльність органу примусового виконання, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року скаржник ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

Скарга обґрунтована тим, що Києво-Святошинським районним судом у Київській області було видано судовий наказ по справі № 369/3876/21 від 13 травня 2021 року по стягненню з ОСОБА_3 на мою користь на утримання дітей: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 від усіх видів заробітку (доходу) боржника ОСОБА_3 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з дня звернення до суду з 24 березня 2021 року та до повноліття дитини.

Судовий наказ по справі № 369/3876/21 від 13 травня 2021 року було пред`явлено скаржником до виконання до державної виконавчої служби Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. По даному судовому наказу було відкрито виконавче провадження №65475600.

Як зазначає скаржник, стягнення з боржника проводилось тільки із заробітної плати, водночас, боржнику ( ОСОБА_2 ) з 22 серпня 2023 року встановлена перша група інвалідності та нараховувалось пенсійне забезпечення, з якого стягнення аліментів виконавцем не проводилось.

Згідно відповіді Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у період з 22 серпня 2023 року (встановлення групи інвалідності та призначення боржнику пенсії) по 16 червня 2025 року (дата завершення виконавчого провадження) виконавцю не було відомо про нарахування боржнику пенсії. Також вказали, що станом на 02 вересня 2025 року вказане виконавче провадження завершене та знаходиться в архіві.

Як зазначає скаржник, боржник ОСОБА_2 особисто в листі до державної виконавчої служби Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції вх. №14173 від 04 червня 2025 року повідомив старшому державному виконавцю Левіцькому Тимофію Костянтиновичу про те, що є інвалідом 1 групи та надав копію довідки МСЕК від 22 серпня 2023 року. Однак, 16 червня 2025 року, державний виконавець Левіцький Т.К. без урахування інформації про наявність у боржника інвалідності виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №65475600.

На підставі викладеного, вважаючи протиправними дії старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Левіцького Тимофія Костянтиновича, скаржник звертається до суду та просить:

-поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови старшого виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Левіцького Тимофія Костянтиновича від 16 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження по судому наказу №369/3876/21 від 13 травня 2021 року;

-визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Левіцького Тимофія Костянтиновича від 16 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження по судому наказу №369/3876/21 від 13 травня 2021 року, а судовий наказ повернути у Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції для подальшого виконання в межах стягнення аліментів у розмірі 1/3 з доходу боржника у вигляді пенсії.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2026 року провадження у справі за скаргою було відкрито та призначено до розгляду.

Скаржник у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Будь-яких заяв, клопотань станом на дату постановлення рішення суду не надано.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Будь-яких заяв, клопотань станом на дату постановлення рішення суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали скарги та додані до неї матеріали, дослідивши докази по справі, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно до п. а) ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Відповідно до ч. 2 ст. 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Так, скаржник зазначає, що про закінчення виконавчого провадження їй стало відомо 04 жовтня 2025 року з листа Печерського відділу ДВС у місті Києві від 23 вересня 2025 року. В межах встановленого законом строку скаржник 14 жовтня 2025 року звернулась із відповідною скаргою, яку ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року було повернуто без розгляду. Вказану ухвалу суду скаржник отримала 20 жовтня 2025 року. Так, з огляду на відсутність заперечень з боку суб`єкта, дії якого оскаржуються та доказів отримання постанови раніше, суд вважає за можливе поновити скаржнику строк для оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження від 16 червня 2025 року.

Судом встановлено, що на виконанні старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцького Тимофія Костянтиновича перебувало виконавче провадження № 65475600, відкрите 19 травня 2021 року на підставі судового наказу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2021 року по справі № 369/3876/21 про стягнення з боржника ОСОБА_2 , на користь стягувача ОСОБА_1 , на утримання дітей: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника ОСОБА_2 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду з 24.03.2021 р. та до повноліття дитини.

16 травня 2025 року постановою старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцького Тимофія Костянтиновича, закінчено виконавче провадження № 65475600 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно відповіді Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 вересня 2025 року, повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 65475600, відкрите 19 травня 2021 року на підставі судового наказу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2021 року по справі № 369/3876/21. Згідно відповіді ПФУ, ДВС було встановлено, що боржник отримує дохід в Державній податковій службі у зв`язку із чим державним виконавцем 21 травня 2021 року прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та надіслано на примусове виконання до вищевказаного органу. Враховуючи, що найстарша дитина досягла повноліття станом на 29 травня 2025 року, заборгованість боржника зі сплати аліментів відсутня, виконавче провадження № 65475600 було закінчено 16 червня 2025 року.

Крім того, у вказаному листі зазначено, що у період з 22 серпня 2023 року (встановлення групи інвалідності та призначення боржникові пенсії) по 16 червня 2025 року (дата завершення виконавчого провадження) виконавцю не було відомо про нарахування відповідних відсотків, а також отримання боржником пенсії. Станом на 02 вересня 2025 року вказане виконавче провадження завершене та знаходиться в архіві.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Статтею 129-1 Конституції України закріплено обов`язковість судових рішень до виконання на всій території України. Крім того, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства передбачених п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України.

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (далі Закон).

Так, ст. 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст. 3 Закону, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частиною 1 ст. 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець, зокрема, зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону).

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, дії виконавця при примусовому виконанні рішення суду здійснюється у спосіб та порядок, визначені виконавчим документом, а отже і рішенням суду.

Відповідно до ст. 10 Закону, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Згідно п.п. 4, 8 розділу X Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року, контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою, в тому числі за заявою стягувача шляхом перевірки правильності та своєчасності відрахувань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами та фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, про що складається відповідний акт. За кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою (додаток 9).

Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

Згідно п. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому ст. 195 Сімейного кодексу України.

За правилами ч. 1 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Як вбачається з матеріалів скарги, своєю заявою від 27 травня 2025 року, яка зареєстрована в Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за Вх.№ 14173 від 04 червня 2025 року, боржник повідомив виконавця про те, що є інвалідом першої групи та надав відповідну Довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 254850 від 22 серпня 2023 року.

Водночас, старший державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцький Тимофій Костянтинович, всупереч п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» не вчинив дій, спрямованих на встановлення інших доходів боржника, окрім заробітної плати, не врахував пенсію боржника при обчисленні розміру аліментів, які підлягають стягненню на користь стягувача та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю заборгованості по аліментам.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена з порушенням вимог закону, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Вимоги скарги про визнання дій державного виконавця щодо відкладення виконавчих дій неправомірними не підлягають задоволенню, оскільки за приписами ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» можуть бути оскаржені: 1) рішення; 2) дії; 3) бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби.

Дії державного виконавця щодо відкладення виконавчих дій виражені у формі прийняття оскаржуваних постанов, яким суд надав оцінку та визнав їх протиправними, тому дії з їх прийняття додатково не можуть бути оскаржені.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, щодо часткового задоволення скарги.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 5, 10, 18, 32, 33, 64-1, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 447-452 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання скаржника ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення зі скаргою до суду, задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на дії/бездіяльність органу примусового виконання, - задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцького Тимофія Костянтиновича від 16 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 65475600.

У задоволенні іншої частини скарги, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Інна ФІНАГЕЄВА