Рішення № 134091734, 11.02.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/2014/26

Провадження №2-о/523/187/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2026 р. Пересипський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді - Сувертак І.В.

при секретарі Мельніченко Г. О.,

розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 в місті Одесі,

справу за заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: Пересипський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (м. Одеса, вул. Десантний бульвар, буд. 14), про встановлення факту смерті, в порядку ст. 317 ЦПК України,

Установив

29 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Пересипського районного суду міста Одеси із заявою, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки х. Райок Поварського р-н., Брянської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Олешки, Херсонської області, Україна.

В обґрунтування вимог посилась, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 - у частині зміни прізвища ОСОБА_3 з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Олешки Херсонської області, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 243 від 12.12.2022 року, а також довідкою з лікарні про причину смерті від 10.12.2022 року.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, вся територія Олешківської міської територіальної громади перебуває в окупації з 24.02.2022 року (код: ЦА65100110000015344).

Листом Пересипського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.12.2025 № 6129/24.27-19 відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Олешки, Херсонської області, Україна.

Встановлення даного факту необхідне заявнику для державної реєстрації смерті, що надасть можливість отримати свідоцтво про смерть матері видане відповідним державним органом України.

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 04 лютого 2026 року відкрито провадження у справі.

В судове засідання заявниця не з`явилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена судом належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

В судове засідання представник заінтересованої особи не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. Згідно з вимогами ч. 3 та ч. 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За правилами п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Порядок державної реєстрації актів цивільного стану, в тому числі порядок державної реєстрації смерті особи, встановлений Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року №52/5.

Відповідно до п. 3 розділу І зазначених Правил, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження. За заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, державну реєстрацію актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.

Вимогами ч. 1 ст. 317 ЦПК України закріплено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно з ч. 2 ст. 317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 - у частині зміни прізвища ОСОБА_3 з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, вся територія Олешківської міської територіальної громади перебуває в окупації з 24.02.2022 року (код: ЦА65100110000015344).

Листом Пересипського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.12.2025 № 6129/24.27-19 відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Олешки, Херсонської області, Україна.

Суд крім того зазначає, що заявниці відмовлено у реєстрації смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з ненаданням оригіналу документу, що підтверджує факт її смерті.

Також до матеріалів справи додано копії лікарського свідоцтва про смерть № 243 від 12.12.2022 року, та довідку з лікарні про причину смерті від 10.12.2022 року, форми №106/о, котрі видані КНП «Олешківський центр первинної медико-санітарної допомоги Олешківської міської ради».

Оригіналів зазначених документів стороною заявника не надано, хоча на їх копії зазначено «Згідно з оригіналом» ОСОБА_1 підпис», таким чином оригінали зазначених документів, згідно матеріалів справи, знаходяться у заявника.

Діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду. При цьому, видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється.

Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в даних випадках є рішення суду про встановлення факту смерті.

Заявником не надано на підтвердження смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лікарського свідоцтва про смерть та будь-яких медичних документів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Стаття 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в`їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Частиною 4 ст. 49 ЦК України передбачено, що реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.04.2023 у справі № 337/3725/22.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Частинами першою, другою статті 294 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3,8,9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського судуз правлюдини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 рокуу справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22.

Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника. Рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні норм процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Заявником клопотань про витребування доказів до суду не заявлено, суд не має можливості витребувати докази за власною ініціативою, оскільки всі документи на підтвердження факту смерті знаходяться на тимчасово окупованій території.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви ОСОБА_6 у зв`язку з недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 2,5,10,12,258,259,263-265,268, 293-294,315-319 ЦПК України, суд,

Вирішив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: Пересипський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (м. Одеса, вул. Десантний бульвар, буд. 14), про встановлення факту смерті, в порядку ст. 317 ЦПК України - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя