Рішення № 134087265, 16.02.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8911/25

Провадження № 2/638/1477/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

14.08.2025 представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення в солідарному порядку заборгованості у розмірі 44289,38 грн, з яких: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.10.2021 по 31.03.2025 у розмірі 20845,04 грн; за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.02.2019 по 31.03.2025 у розмірі 21355,72 грн; за абонентське обслуговування за період з 01.05.2022 по 31.03.2025 у сумі 1007, 42 грн; за обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання за період з 01.05.2022 по 31.03.2025 у сумі 565,08 грн; за обслуговування внутрішньобудинкових систем водовідведення за період з 01.05.2022 по 31.03.2025 у сумі 516,12 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення, а також абонентського обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання та водовідведення. 12.05.2025 відповідачам була направлена претензія №631 з пропозицією погасити борг у триденний термін. На момент подання позову відповідачі не здійснили ніяких заходів до погашення заборгованості. В порушення обов`язку щодо своєчасної оплати наданих послуг з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення відповідачі належним чином не виконували зобов`язання з оплати наданих послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 42200,76 грн.

Ухвалою суду від 16.05.2025 по справі відкрито спрощене провадження з повідомленням сторін.

11.11.2025 відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що позивачем не надано достовірних, достатніх, отриманих у встановленому законом порядку доказів наявності у відповідача заборгованості. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.12.2016 №901 затверджено нормативи (норми) водоспоживання та водовідведення холодної та гарячої води, натомість в доданому до позову розрахунку сум заборгованості по особовому рахунку, зазначена норма споживання води у розмірі 35,712 м3 на чотирьох осіб, що відповідає 8,928 м3 на одну особу. Зазначена норма взагалі не передбачена рішенням виконавчого комітету від 28.12.2016 №901, відомості про те, звідки взялася зазначена цифра в розрахунку заборгованості відсутні. Будь-яка інформація щодо тарифу плати за абонентське обслуговування також відсутня, відсутні посилання на конкретні постанови, які діяли в певний проміжок часу, що унеможливлює дослідження відповідності наданих розрахунків. Розрахунок сум заборгованості не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України». Позивачем пропущено строк позовної давності.

11.11.2025 відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог з аналогічних підстав.

19.11.2025 представником позивача подано додаткові пояснення у справі із зазначенням того, що позивач, як виконавець послуг з централізованого водопостачання та водовідведення формує розрахункові документи для споживачів із дотриманням вимог нормативно-правових актів, відповідачами частково здійснювалися оплати за надані послуги у період з лютого 2019 по квітень 2025 сплачено 5477,52 грн.

03.02.2026 відповідачем ОСОБА_1 подано додаткові пояснення із зазначенням, що в доданих матеріалах наявні логічні невідповідності та чисельні протиріччя, що свідчить про хибність розрахунків та не дає змоги дійти висновку про наявність або відсутність у відповідача заборгованості по оплаті послуг, строк позовної давності не переривався. Квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 та в ній зареєстровані чотири особи, троє з яких є повнолітніми, проте позов подано лише до двох відповідачів. Зазначене свідчить, що позивач не виконав вимоги статей 50,51 ЦПК України визначивши відповідачів вибірково на свій розсуд, тобто позивачем було порушено права відповідача щодо визначення обсягу спожитої ним послуги, а відповідно щодо розміру заявлених вимог.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи викладені у відзиві на позовну заяву, заперечував у задоволенні позовних вимог, зазначив, що позов необґрунтований.

Представник позивача та відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, вислухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

За інформацією з Реєстру територіальної громади м.Харкова місце проживання відповідачів зареєстровано за адерсою: АДРЕСА_1 .

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

За положенням п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно п.6,10,11,13 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством; плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води); споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Згідно із пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26.09.2018 по справі №750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі №642/2858/16, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, зобов`язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Позивач КП «Харківводоканал» є єдиним підприємством, що здійснює водопостачання та водовідведення у місті Харків. Послуги надаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин). Норми водоспоживання та водовідведення, затверджені рішенням ВК Харківської міської ради №256 від 09.04.1997 року, із змінами, №901 від 28.12.2016 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року №85 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. №690», затверджені типові форми договорів, у тому числі форма типового публічного договору приєднання з індивідуальним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

На виконання вищезазначених вимог закону, на офіційному веб-сайті органу місцевої самоврядування та на офіційному веб-сайті позивача було розміщено текст публічного договору приєднання.

Відповідно ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», публічні договори приєднання вважають укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору (тобто з 01.04.2022 року) на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Таким чином, відповідачі є споживачами послуг, які надає позивач.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (Закон про НКРЕКП), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятор, НКРЕКП), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1.4. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 302, НКРЕКП здійснює ліцензування господарської діяльності з централізованого водопостачання (виробництво та/або транспортування та/або постачання питної води споживачам) та/або централізованого водовідведення (відведення та/або очищення стічної води) у разі, якщо системи централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення суб`єктів господарювання розташовані в одному чи декількох населених пунктах у межах території однієї або більше областей (включаючи місто Київ), сукупна чисельність населення яких становить більше ніж сто тисяч осіб та обсяги реалізації послуг яких становлять відповідно: з централізованого водопостачання - більше ніж триста тисяч метрів кубічних на рік; з централізованого водовідведення - більше ніж двісті тисяч метрів кубічних на рік. Таким чином, КП «Водоканал» є ліцензіатом НКРЕКП та здійснює свою діяльність з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на підставі отриманої у встановленому законодавством порядку ліцензії. Національною комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 07.10.2016 винесена постанова № 1816 «Про переоформлення ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення, виданої КП «Харківводоканал», згідно якої ліцензія серії АГ № 500054 переоформлена на безстрокову.

Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно п. 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 690 від 05.07.2019, послуги надаються споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст. 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг.

Суду не надано доказів, що відповідачі зверталися у встановленому законом порядку у випадку ненадання або надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг.

Як вбачається з Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних, послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014, ціни (тарифи) на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, встановлює НКРЕКП. Таким чином, тарифи на послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення встановлюються НКРЕКП.

Тарифи на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення встановлені для Комунального підприємства «Харківводоканал» постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних і послуг від 04 лютого 2020 року № 283 «Про внесення змін до постанов НКРЕКП від 161 червня 2016 року №1141» щодо встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, яка є чинною.

Встановлені розмірі тарифів відповідають тарифам зазначеним у відомостях про нарахування та оплату за послуги доданого до позовної заяви.

Порядок інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.06.2018 № 130 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 753/32205) (надалі - Порядок № 130).

Відповідно до п.п. 1, 2 розділу ІІ Порядку № 130, виконавці комунальних послуг здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) комунальних послуг і подають їх для встановлення тарифів органам, уповноваженим встановлювати тарифи.

Згідно п.3 розділу ІІ Порядку № 130 виконавцями комунальних послуг, що надають послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, до відома споживачів доводиться така інформація: загальний розмір планованого тарифу, поданого до органу, уповноваженого встановлювати тарифи, та його структура (плановані витрати за елементами, прибуток, податок на додану вартість); обґрунтування причин зміни тарифу (зазначення розміру діючого тарифу та відсотка відшкодування затвердженим тарифом собівартості, планованого економічно обґрунтованого тарифу, дати, коли тариф востаннє переглядався, причин перегляду тарифу із визначенням форми (способу) його зміни, відсотка зміни основних складових тарифу (заробітної плати, електроенергії, паливно-мастильних матеріалів), визначення відсотка зміни тарифу тощо); обґрунтування необхідності встановлення тарифу (у випадку, якщо тариф встановлюється вперше); інша додаткова інформація, визначена виконавцем комунальних послуг (за необхідності); адреса, за якою приймаються зауваження і пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань (місцезнаходження виконавця комунальної послуги та органу, уповноваженого встановлювати тарифи), а також строк приймання таких зауважень і пропозицій.

Згідно з п. 5 розділу ІІ Порядку № 130, інформація, зазначена у пунктах 3, 4 цього розділу, доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті виконавця комунальних послуг (за наявності), на інформаційних стендах в абонентських відділах виконавців комунальних послуг та на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування в населених пунктах, де споживачі отримують відповідні послуги.

Виконавець комунальних послуг може обрати один із вищеперелічених способів доведення інформації (крім розміщення на інформаційних стендах в абонентських відділах виконавців комунальних послуг та на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування) як основний для розміщення всього масиву необхідної інформації, визначеної цим Порядком. За допомогою інших способів, передбачених в абзаці першому цього пункту, а також шляхом обов`язкового розміщення інформаційного повідомлення у платіжному документі, що застосовується для оплати спожитих послуг, виконавець комунальних послуг повідомляє споживачів про намір зміни тарифів (або встановлення нових тарифів) на комунальні послуги та обов`язково зазначає джерело розміщення всієї необхідної інформації, з якою без перешкод може ознайомитися споживач.

Виконавець комунальних послуг за власним бажанням може додатково також доводити до відома споживачів інформацію про намір зміни тарифів за допомогою радіо, телебачення та способу, визначеного статутом територіальної громади.

Згідно з п.п. 11 - 13 Порядку № 130, у разі відсутності пропозицій та зауважень від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань або вмотивованого їх відхилення виконавець комунальних послуг після закінчення встановленого строку приймання пропозицій/зауважень (наступного робочого дня після останнього дня приймання пропозицій/зауважень) письмово сповіщає про це орган, уповноважений встановлювати тарифи.

Процедура доведення до відома споживачів інформації вважається такою, що відбулася, незалежно від надходження до виконавця комунальних послуг/органу, уповноваженого встановлювати тарифи, протягом встановленого строку зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Контроль за дотриманням виконавцями комунальних послуг порядку доведення до відома споживачів інформації, передбаченої цим Порядком, здійснюється органами, уповноваженими встановлювати тарифи, відповідно до їх повноважень, визначених законом.

Судом встановлено, що споживачів проінформовано про тарифи на комунальні послуги у встановленому законом порядку.

Таким чином, позивач є належним виконавцем комунальної послуги з надання централізованого водовідведення та водопостачання, розмір тарифу визначений у розрахунку відповідно до вищевказаних та встановлених законом порядку і розмірах.

Відповідачі, будучи споживачами наданих послуг, не були позбавлені ані права, ані можливості ознайомлюватись з нарахуваннями за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, зокрема, шляхом звернення до КП «Харківводоканал» із відповідними заявами у паперовому та/або електронному вигляді.

Позивач надавав відповідачам, як споживачам, за адресою проживання послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачі такі послуги прийняли, від їх отримання не відмовлялись.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», виконавець, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця.

Вимоги до формування рахунків на оплату послуг з постачання послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення затверджено Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 31 січня 2020 року №23 (далі - Вимоги до формування рахунків).

У рахунку на оплату послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення зазначається інформація щодо нарахованої суми за спожиті обсяги комунальної послуги, платежів споживача за ці послуги, у тому числі сплачених у попередньому розрахунковому періоді, обсягів споживання комунальних послуг та діючих тарифів на ці послуги, а також інша інформація.

Таким чином, відповідачі щомісяця отримували від позивача рахунки за надані послуги у звітному періоді (місяці), в яких також відображається структура наданих послуг та нарахування кожної їх складової. Тож, вони мали інформацію з приводу кількості наданих послуг, їх структури, вартості та наявної заборгованості, а також діючих на момент проведення розрахунків тарифів на відповідні послуги.

Упродовж спірного періоду вони мали змогу звернутись до КП «Харківводоканал» з проханням роз`яснити їм інформацію про перелік послуг, їх вартість тощо або звернутися зі скаргою на неналежну якість таких послуг. У разі незгоди з вартістю наданих послуг, вони могли звернутись із заявою про перерахунок з оплати житлово-комунальних послуг, проте цього не зробили.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2 ст.77, ч.2 ст.78, ч.1 ст.95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст.81, ч.1 ст.89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відмінну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тобто, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Таким чином, позивачем доведено надання послуг та наявність заборгованості у відповідачів, доказів не отримання наданих послуг, або отримання не в повному обсязі або неналежної якості відповідачами не надано.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за спірний період складений з чітким зазначенням нарахованих і сплачених сум, окремо по кожному виду послуг, суми заборгованості за кожен місяць, обсяг м3, тариф тощо.

Доказів, які б спростовували цей розрахунок, відповідачами не надано.

Зазначена заборгованість утворилась внаслідок несплати відповідачами послуг, що підтверджується наданим розрахунком суми заборгованості, факт наявності заборгованості в такому розмірі не спростований відповідачами.

Щодо тверджень відповідачів про те, що розрахунок заборгованості не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» суд зазначає наступне.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.

Разом з тим, в даному випадку розрахунок заборгованості є похідним документом, а не первинним. Тобто господарською операцією є надання послуги, що підтверджується договором та діючими нормами споживання, а розрахунок заборгованості містить зведену інформацію щодо наданих послуг.

Щодо доводів відповідача про непред`явлення позовних вимог до всіх повнолітніх осіб, які зареєстровані в квартирі, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, ці вимоги не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів за комунальні послуги незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інще не передбачено законом.

В ухвалі ВССУ від 20.11.2013 року по справі № 6-29503св13 зазначено, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа. Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов`язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).

Відповідач зазначає, що власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , проте відповідних доказів суду не надано.

Таким чином, оскільки за вказаною адресою зареєстровано місце проживання відповідачів, позивачем правильно визначено склад відповідачів у справі.

Суд звертає увагу, що хоча ОСОБА_3 є повнолітним на час розгляду справи, проте він був неповнолітнім на час виникнення заборгованості (тобто станом на 01.02.2019).

Відповідно до ст.ст.67,68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

За положенням ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Матеріалами справи підтверджено, що КП «Харківводоканал» надавало послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відповідачам, відповідачі отримували надані послуги і не відмовлялися від них у встановленому законом порядку, внаслідок чого у відповідачів виник обов`язок оплачувати спожиті послуги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості, у розмірі 44289,38 грн, з яких: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.10.2021 по 31.03.2025 у розмірі 20845,04 грн; за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.02.2019 по 31.03.2025 у розмірі 21355,72 грн; за абонентське обслуговування за період з 01.05.2022 по 31.03.2025 у сумі 1007, 42 грн; за обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання за період з 01.05.2022 по 31.03.2025 у сумі 565,08 грн; за обслуговування внутрішньобудинкових систем водовідведення за період з 01.05.2022 по 31.03.2025 у сумі 516,12 грн обґрунтовані, оскільки відповідачі будучи зобов`язаними своєчасно сплачувати плату за отримані послуги, в односторонньому порядку припинили виконувати взяті на себе зобов`язання, не сплачують заборгованість добровільно, суд приходить до висновку, що виникла заборгованість підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідач надав заяву з проханням застосувати строки позовної давності до вимог позивача.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України.)

Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (стаття 267 ЦК України).

Згідно з ч.1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» розділ І Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України було доповнено статтею 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 01 квітня 2020 року та діяв до 30.06.2023 року

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211, карантин встановлено з 12 березня 2020 року та було неодноразово продовжено.

При цьому Верховний Суд неодноразова виснував, зокрема справи №679/1136/21, №903/323/20, що всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Разом з тим, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами).

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.

Таким чином, строк позовної давності продовжений Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану», який вже був чинним на момент скасування Закону України 540-IX від 30 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» .

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У спірних правовідносинах обов`язок споживача - відповідача у справі сплатити за надані позивачем послуги визначений ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - щомісяця, а тому заборгованість, яка існувала в межах трирічного строку позовної давності на день набрання чинності згаданого Закону України № 540-IX, 02.04.2020, тобто по зобов`язанням зі строком виконання з 02.04.2017, вважається такою, що позовна давність щодо них не спливла.

Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким виключено пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» щодо призупинення строків позовної давності, набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04.09.2025 року.

Враховуючи, що представник позивача звернувся до суду з позовом 14.05.2025, з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в межах позовної давності позивач має право на стягнення заборгованості по оплаті наданих послуг, обов`язок сплати якої настав з лютого 2019 року.

Отже, у спірних правовідносинах строк позовної давності щодо вимог про стягнення боргу за надані послуги з лютого 2019 року, на момент подання позову не сплив, оскільки продовжений Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану», який вже був чинним на момент скасування Закону України 540-IX від 30 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2», а відтак клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, позовні вимоги задоволено, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 2422 грн 40 коп.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати пов`язані з розглядом справи у розмірі 100 грн.

Згідно з положеннями ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Отже, вказані витрати є витратами, пов`язаними з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.

Позивачем підтверджено понесені витрати на відправку позовної заяви з додатками відповідачам на суму 100 грн, про що суду надано відповідний фіскальний чек, накладну та опис вкладення, а відтак вказана сума підлягає до стягнення з відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 625, 629 ЦК України, ст.ст.12,13, 141,263,264,265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківводоканал» (м. Харків, вул. Конторська, 90, код ЄДРПОУ 03361715) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість у розмірі 44289 (сорок чотири тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн 38 коп.

Стягнути в дольовому порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. по 1211 грн 20 коп. з кожного.

Стягнути в дольовому порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» витрати пов`язані з розглядом справи у розмірі 100 (сто) грн по 50 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В. Невеніцин