Рішення № 134084795, 16.02.2026, Вітовський районний суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд Миколаївської області)

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/546/23

Провадження №2/477/449/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2025 року м. Миколаїв

Вітовський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої - судді Саукової А.А.,

із секретарем судового засідання Хлибовою Г. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вітовського районного суду Миколаївської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ФІДОБАНК» про витребування та визнання право власності на житловий будинок та земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила про витребування та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначала, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25.04.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М., вона (маючи на той час прізвище « ОСОБА_3 ») придбала у ОСОБА_4 за 631 250,00 грн. житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 , з яких 505 000,00 грн. сплатила за рахунок кредитних коштів, отриманих у ВАТ «Ерсте Банк». Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24.09.2009 р. у справі № 2-941 з неї стягнуто на користь ВАТ «Ерсте Банк» заборгованість за кредитним договором від 25.04.2008 р. у загальному розмірі 846 321,96 грн. та судові витрати, на виконання якого 20.10.2009 р. судом видано виконавчі листи, а постановою державного виконавця від 30.10.2009 р. відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вказаного рішення суду. З того і до цього часу вона та члени її сім`ї безперешкодно та без обмежень користуються вищевказаними об`єктами нерухомості, а про перехід права власності на них до інших осіб вона дізналась лише 24.02.2021 р., після отримання позову ОСОБА_2 (далі - Відповідач) та доданих до нього документів від Жовтневого районного суду Миколаївської області.

05.01.2016 р. зареєстрований шлюб між нею та ОСОБА_5 , внаслідок чого вона змінила своє прізвище відповідним чином, яке зазначено у позові.

22.02.2018 р. вона, як ОСОБА_1 , уклала договір з КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» про проведення поточних інвентаризаційно - оцінювальних робіт вищевказаних житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. За результатами цих робіт вона отримала від КП «ММБТІ» лист від 13.03.2018 р. № 2-788, у якому зазначено, що вартість тільки вказаних об`єктів нерухомості (без врахування вартості земельної ділянки) складає 881 491,00 грн. та що їх власником станом на 28.12.2012 р. є ОСОБА_6 , тобто вона, та технічний паспорт на них від 13.03.2018 р.. Вказані дії також свідчать про її необізнаність про переоформлення права власності на зазначені об`єкти нерухомості на іншу особу.

Разом з супровідним листом від 01.02.2021 р. № 477/2267/20/997/2021 Жовтневий районний суд Миколаївської області направив їй копії ухвали від того ж числа про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 477/2267/20 і позовної заяви відповідача про усунення перешкод в користуванні зазначеними житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою, які належать йому на праві власності, шляхом виселення її та неповнолітнього сина, отримані нею 24.02.2021 р.

З позову та доданих до нього документів вона дізналася, що у постанові головного державного виконавця ВДВС Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області від 04.06.2013 р. зазначено, що «... Згідно договору № 15-0211/13 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (іпотека) від 18.03.2013 вказане майно передано на реалізацію ТОВ «Укрспецторг групп». 05.04.2013 в приміщенні Миколаївської філії ТОВ «Укрспецторг групп» проводилися прилюдні торги Миколаївською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство юстиції», з реалізації предмета іпотеки по вул. Маяковського, 68 в с. Мішково-Погорілове Жовтневого району Миколаївської області, але не було реалізовано, у зв`язку з відсутністю покупців, згідно повідомлення від 05.04.2013 вих. № 677.

Згідно протоколу № 12-0211/13 (H)-2 від 29.05.2013 р. iпотекодержатель - АТ «Ерсте Банк» - скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст.49 Закону України «Про іпотеку», за результатами перших прилюдних торгів, надав згоду про придбання предмету іпотеки за початковою ціною 508992,00 грн., шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна...»; - цією ж постановою вищевказане майно передано ПАТ «Ерсте Банк» в рахунок погашення її боргу за кредитним договором у загальному розмірі 846 321.96 грн., після чого залишок її боргу по виконавчому документу становив 337 329,96 грн.

Копію цієї постанови, в якій роз`яснено право її оскарження до Жовтневого районного суду Миколаївської області 10-денний термін з моменту одержання, вона не отримувала.

Цим же державним виконавцем 04.06.2013 р. складено акт про реалізацію предмета іпотеки (та передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу), у якому окрім вищевказаної у постанові інформації вказано, що зазначені «прилюдні торги визнані такими, що не відбулись у зв`язку із відсутністю зареєстрованих учасників (ч.4 ст.45 Закону України «Про іпотеку»), за стартовою (початковою) ціною 508 992 грн. 00 коп.».

Свідоцтвом від 28.10.2013 р. ВТМ 443548, виданим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. на підставі вищевказаного акту, посвідчено, що ПАТ «ФІДОКОМБАНК», яке є правонаступником ПАТ «Ерсте Банк», належать на праві власності вищевказані домоволодіння та земельна ділянка загальною вартістю 508 992,00 грн.

25.11.2020 р. між ПАТ «ФІДОБАНК», яке є повним правонаступником, в тому числі й ПАТ «ФІДОКОМБАНК», та Відповідачем за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом електронного аукціону від 04.11.2020 р. № UA-EA-2020-10-13-000010-b, укладено договір купівлі-продажу GL22N019141, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., за яким Відповідач набув у власність усе вищевказане нерухоме майно за ціною 170 621,00 грн.

Саме після цього Відповідач звернувся до суду з вищевказаним позовом, оскільки ПАТ «ФІДОБАНК» та його попередники з таким позовом з 28.10.2013 р. по 04.11.2020 р. не звертались та не попередив його про наявність її прав.

Посилаючись на те, що вона не була повідомлена належним чином про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про початкову (стартову) ціну реалізації майна, внаслідок чого була позбавлена можливості прийняти у них участь, узгодити цю ціну з іпотекодержателем, виконати вимогу за основним зобов`язанням або за власним вибором придбати майно за ціною, приближеною до початкової (стартової), внаслідок чого зберегла би право власності на вищевказане майно за ціною, яка нижче розміру заборгованості за кредитним договором та рішенням суду; прилюдні торги у ході виконавчого провадження відбулися за відсутності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки; прилюдні торги у ході виконавчого провадження відбулися за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування, оскільки у вищевказаному будинку зареєстрований та проживає її син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому у 2013 році було 9 років, і він мав і має законне право користування ним; вона була позбавлена можливості скористатися своїм правом на оскарження у суді результатів прилюдних торгів, просила витребувати у відповідача, як у добросовісного набувача, належного їй майна та визнати право власності на це майно.

У відзиві представник відповідача адвокат Мартинюк М.Р. проти позову заперечувала, зазначала, що з вимогами, зазначеними у позовній заяві, відповідач не погоджується та просить суд відмовити у позові в повному обсязі з огляду на наступне: позивачка зверталась до Жовтневого районного суду Миколаївської області (Справа № 477/1496/21) із позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Тому позивачка не є власником житлового будинку в розумінні ст. ст. 387,388 ЦК України, оскільки житловий будинок був відчужений на підставі договору купівлі-продажу, який не визнаний недійсним, а тільки власник має право на звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Також зазначала, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту.

У відповіді на відзив позивачка зазначала про безпідставність доводів представника відповідача та подання відзиву з порушенням процесуальних строків.

В судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Кірюхін О.М. позов підтримали, просили його задовольнити, зазначили, що не заперечують того факту, що відповідач є добросовісним набувачем, разом з тим, вважають, що є підстави для витребування майна у добросовісного набувача, оскільки позивачка не приймала участь у торгах та проігнорована процедура реалізації майна і порушені права неповнолітньої дитини.

Позивачка також зазначила, що вона розуміла, що «щось відбувається», оскільки восени 2009 року до неї приїжджали державний виконавець та представник банку з питання виселення з будинку через наявність заборгованості, але вона надала документи про наявність у неї малолітньої дитини. Пізніше, у 2020 році до неї телефонували представники «Фідобанку», пояснивши, що вони правонаступники «Ерсте Банку» та запропонували їй зустрітися з приводу заборгованості по кредиту, на що вона погодилась, зазначивши, що згодна погашати заборгованість, але у 2021 році з позову відповідача про виселення вона дізналась, що він власник будинку, та сплачувати заборгованість припинила. Вона сплачувала заборгованість з 2015 по 2020рік, вона сама працювала бухгалтером та сама зі своєї заробітної плати щомісячно перераховувала до ДВС по 20 відсотків заробітної плати. До 2015 року заборгованість вона не погашала. Дізнавшись 24 лютого 2021 року з позову відповідача до неї про виселення про наявність постанови державного виконавця, вона її не оскаржувала, оскільки вже в суді була справа про виселення.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Бакай Л. проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві, просила застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Третя особа - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ФІДОБАНК» в судове засідання свого представника не направив, будь-яких заяв чи клопотань не надав.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази та розглянувши справу в межах позовних вимог та на підставі наявних доказів, суд дійшов наступного висновку.

Так, судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року з позивачки на користь відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк» стягнута заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008року в загальному розмірі 846 321, 96 грн.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ, який набрав чинності 25 квітня 2025 року, змінено найменування Жовтневого районного суду Миколаївської області на Вітовський районний суд Миколаївської області, що не призвело до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду.

На виконання рішення суду 20 жовтня 2009 року видано виконавчі листи.

Як слідує з постанови державного виконавця від 04 червня 2013 року, з метою виконання рішення суду від 24 вересня 2009 року №2-941, 26 січня 2011 року, актом опису та арешту майна боржника серії АА №595354 було описано майно позивачки, а саме житловий будинок загальною площею 286, 9 кв. м та земельна ділянка, площею 0, 15 га, кадастровий номер 4823383001:03:050:0066, що розташовані по АДРЕСА_1 та передано на реалізацію ТОВ «Укрспецторг групп».

05.04.2013 в приміщенні Миколаївської філії ТОВ «Укрспецторг групп» проводилися прилюдні торги Миколаївською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство юстиції», з реалізації предмета іпотеки по вул. Маяковського, 68 в с. Мішково-Погорілове Жовтневого району Миколаївської області, але не було реалізовано у зв`язку з відсутністю покупців, згідно повідомлення від 05.04.2013 вих. № 677.

Згідно протоколу № 12-0211/13 (H)-2 від 29.05.2013 р. iпотекодержатель - АТ «Ерсте Банк» - скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст.49 Закону України «Про іпотеку», за результатами перших прилюдних торгів, надав згоду про придбання предмету іпотеки за початковою ціною 508992,00 грн., шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Цією ж постановою вищевказане майно передано у власність ПАТ «Ерсте Банк» в рахунок погашення боргу позивачки перед ПАТ «Ерсте Банк» за виконавчим листом, виданим 20 жовтня 2009 року Вітовського районного суду Миколаївської області по справі № 2-941. Зазначено про залишок боргу по виконавчому документу у сумі 337 329,96 грн.

Актом про реалізацію предмета іпотеки (та передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу) від 04 червня 2013 року на підставі протоколу придбання предмету іпотеки іпотекодержателем від 29 травня 2013 №15-0211/13(Р)-2 у власність ПАТ «Ерсте Банк» передане спірне майно, що на праві власності належало позивачці в рахунок погашення її боргу за виконавчим листом, виданим 20 жовтня 2009 року Вітовським районним судом №2-941.

На підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 04 червня 2013 року, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. 28 жовтня 2013 року видано свідоцтво ВТМ 443548, яке зареєстровано в реєстрі за №1588, яким посвідчено, що публічному акціонерному товариству «ФІДОКОМБАНК», яке є правонаступником публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» належить на праві власності майно, загальною вартістю 508 992 грн, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , та складається з житлового будинку та земельної ділянки для його обслуговування, що раніше належало позивачці.

Згідно протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-10-13-000010-b від 04 листопада 2020 року, за результатом відкритих торгів переможцем є відповідач (лот: житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ).

25 листопада 2020 року між публічним акціонерним товариством «ФІДОКОМБАНК», яке є правонаступником публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 , відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2020-10-13-000010-b від 04 листопада 2020 року, укладений договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 286, 9 кв. м та земельної ділянки площею 0, 15 га, кадастровий номер 4823383001:03:050:0066, що розташовані по АДРЕСА_1 , які належали продавцеві на підставі свідоцтва, виданого 28 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. за реєстровим № 1588.

Договор купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим номером №2340. На виконання договору купівлі-продажу покупцеві передане майно відповідно до акту приймання передачі нерухомого майна від 25 листопада 2020 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 25 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. здійснено державну реєстрацію права власності відповідача на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка та її представник у позові, а також в судовому засіданні зазначали про витребування у відповідача, як у добросовісного набувача, майна, оскільки свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 28 жовтня 2013 року, видане приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В., на підставі якого ПАТ «ФІДОБАНК» продав належне їй майно відповідачу, не створює юридичних наслідків через порушення процедур та порядку проведення прилюдних торгів.

В обгрунтування позову позивачкою зазначається те, що прилюдні торги відбулися з порушенням вимог законодавства, оскільки її не було повідомлено про проведення торгів та про початкову ціну реалізації майна, за відсутності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, за відсутності дозволу органи опіки та піклування, оскільки на момент реалізації майна у будинку проживав її неповнолітній син, вона була позбавлена можливості скористатись правом на оскарження у суді результатів прилюдних торгів.

При цьому позивачка та її представник зазначали про обраний спосіб захисту витребування майна, що вибуло з її володіння поза її волею, у добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, вважаючи також належним способом захисту визнання права власності на спірне майно.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Верховний суд неодноразово зазначав, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16; постанова Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 308/8629/19).

Отже, вимога позивачки про визнання за нею права власності на спірне майно є неналежним способом захисту, що є підставою для відмові у цій частині позовних вимог.

Щодо вимоги про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга цієї статті у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 95), від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19).

В Постанові Великої палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року (справа № 233/4365/18) зазначено, що метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно ( близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб.

У частині першій статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції Закону України №606-ХІУ від 21 квітня 1999року, чинній на момент проведення прилюдних торгів 05 квітня 2013 року, далі-Закон) передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно ст. 62 зазначеного Закону, реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних угодах.

Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними ст. 58 цього закону. Нереалізоване майно стягувач може за бажанням залишити за собою.

Відповідно до ст. 58 Закону визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки, зокрема, нерухомого майна державний виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання. Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам.

Як визначено п.4.5.3, 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 489/20802, для проведення реалізації нерухомого майна державним виконавцем збираються документи, що характеризують об`єкт нерухомості, копії документів, що підтверджують право власності або інше речове право на нерухоме майно. У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, який надається відповідно до закону.

Отже, підготовка об`єкта нерухомості до реалізації майна на прилюдних торгах покладається на державного виконавця.

Відповідно до ст. 82 Закону, боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших осіб державної виконавчої служби в судовому порядку.

Також можливість оскарження сторонами рішень, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення передбачена ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02 червня 2016 року.

В Постанові Верховного Суду від 10 січня 2025 року (справа №643/23269/21) зазначено, що порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 вказано, що державний виконавець здійснює підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, у тому числі й оцінку та уцінку майна, на яке звернуте стягнення, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір. Дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.

Позивачка як на підставу витребування майна від добросовісного набувача фактично зазначає про вибуття майна з її володіння не з її волі через порушення процедури та порядку проведення прилюдних торгів. При цьому зазначаючи про порушення, допущені під час підготовчих дій до реалізації майна на прилюдних торгах.

Належним доказом наявності порушення правил проведення прилюдних торгів, на думку суду, є наявність рішення суду за результатом розгляду скарги сторони виконавчого провадження на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку, передбаченому Розділом ІІ ЦПК України.

Такого судового рішення позивачкою не надано. В судовому засіданні вона зазначила, що у лютому 2021 року вона дізналась про наявність постанови державного виконавця від 04 червня 2013 року про передачу спірного майна на реалізацію, проведення прилюдних торгів, які визнані такими, що не відбулися, та передачу спірного майна кредитору в рахунок погашення кредитної заборгованості. Також в цій постанові було роз`яснено право на її оскарження протягом десяти днів з дня її одержання, однак до суду зі скаргою на дії державного виконавця вона не зверталась, постанову не оскаржувала.

Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи №367/2022/15-ц сформульований висновок, відповідно до якого частина друга статті 338 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 338ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 259, 264, 265 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ФІДОБАНК» про витребування та визнання право власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 16 лютого 2026 року через щоденні відключення електропостачання, які застосовуються з листопада 2025 року відповідно до встановлених графіків погодинних відключень ПАТ «Миколаївобленерго» та наявності електропостачання від 2-х до 4-х годин впродовж робочого часу.

Найменування сторін та інших учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 ;

третя особа - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ФІДОБАНК», 01601,Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 10, адреса для листування бульвар Тараса Шевченка 8/26 01024.

Суддя А.А. Саукова