Ухвала суду № 134070453, 13.02.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/2323/26

Провадження № 1-кс/638/473/26

УХВАЛА

Іменем України

13 лютого 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

слідчої судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

слідчої ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання слідчої СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 , погоджене з прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вільшани Дергачівського району Харківської області, громадянина України, військовослужбовця військової служби за мобілізацією на посаді гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «старший солдат», раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за матеріалами кримінального провадження № 62024170020011850 від 24 грудня 2024 року,

в с т а н о в и в :

13 лютого 2026 року слідча СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 , за погодженням з прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , звернулася до суду з клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за матеріалами кримінального провадження № 62024170020011850 від 24 грудня 2024 року, в якому просила слідчого суддю застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківській слідчий ізолятор» строком 60 діб.

Клопотання мотивоване тим, що слідчим відділом Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024170020011850 від 24 грудня 2024 року. У цьому кримінальному провадженні 12 лютого 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Того ж дня його затримано в порядку ст. 208 КПК України.

Слідчий зазначає, що підставою застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які діють достатні підстави слідчому судді, вважати, що підозрюваний, може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 3) незаконно впливати на свідків, оскільки останні надали свідчення не на користь підозрюваного, томі існує є ризик впливу на них; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється.

На переконання слідчого, запобігти настанню вказаних ризиків без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою неможливо.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив задовольнити.

Підозрюваний ОСОБА_5 проти клопотання не заперечував, зазначив, що у вчиненому щиро розкаюється та має намір повернутися на військову службу, переховуватися від правоохоронних органів не має наміру.

Захисник ОСОБА_6 при розгляді клопотання поклався на розсуд суду, проте просив у разі застосування запобіжного у виді тримання під вартою визначити заставу у мінімальному розмірі.

Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання з додатками, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що слідчим відділом Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області за процесуального керівництва Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 62024170020011850 від 24 грудня 2024 року, за фактом того, що 23.09.2024 рядовий, гранатометник ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) з метою ухилення від військової служби самовільно залишив місце дислокації підрозділу в АДРЕСА_2 в умовах воєнного стану. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 5 ст. 407 КК України.

12 лютого 2026 року о 15:00 год. ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 КПК України.

12 лютого 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, скоєного за наступних обставин.

Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 274 від 22.09.2024 солдата ОСОБА_5 , призначено на посаду гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_3 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 274 від 22.09.2024 від 23.12.2024 ОСОБА_5 призупинено військову службу з 23.09.2024 у зв`язку із самовільним залишенням місця несення служби без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Вимоги ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують солдата ОСОБА_5 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, солдата ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно вимог ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів 23.09.2024, вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та без поважних причин вирішив незаконно тимчасово ухилитися від проходження військової служби.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 23.09.2024 у ранковий час (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений) але не пізніше 09 год. 00 хв., тобто в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби, - тимчасову дислокацію ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_3 у АДРЕСА_2 ., та незаконно, постійно перебував поза межами місця проходження служби, проводячи час на власний розсуд до моменту затримання правоохоронними органами.

За час відсутності на службі солдата ОСОБА_5 , обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв.

Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підозрюється у нез`явленні військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Згідно з ч. 1 ст. 133, п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. До заходів забезпечення кримінального провадження належать запобіжні заходи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 5 ст. 132 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).

Кримінальним процесуальним кодексом України визначено мету, підстави та обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу.

Згідно статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», а тому, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, з усталеної практики ЄСПЛ вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об`єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.

Тобто суд зобов`язаний з`ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, з огляду на достатність та вагомість доказів, зібраних на стадії досудового розслідування. При цьому, варто зазначити, що остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду кримінального провадження по суті.

Досліджені в судовому засіданні докази, а саме: протоколи допиту свідків ОСОБА_7 від ОСОБА_8 від 29.01.2026, матеріали службового розслідування військової частини НОМЕР_1 , протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 12 лютого 2026 року, а також інші документи, зібрані під час досудового розслідування, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки з огляду на досліджені в судовому засіданні матеріали клопотання та обставини вчинення злочину, на даному етапі досудового розслідування з розумною достатністю та вірогідністю існує пов`язаність підозрюваного з вчиненим кримінальним правопорушенням, враховуючи, для стороннього спостерігача прослідковується зв`язок між описаними діями та подіями, які відбулися.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Надаючи оцінку наявності ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які як на підставу застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою посилається сторона обвинувачення, суд зазначає наступне.

Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується, тим що ОСОБА_5 , є військовослужбовцем, місцезнаходження військової частини, в якій він проходить військову службу, в будь-який час може змінити місце дислокації в іншу область, враховуючи проведення бойових дій на території України, що створить умови для його переховування від органу досудового розслідування та суду в інших областях України.

Тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному (від 5 до 10 років позбавлення волі), не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Зазначені висновки ЄСПЛ корелюються з положенням ст. 178 КПК України, якою передбачено, що слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Дослідженням даних про особу підозрюваного встановлено, що ОСОБА_5 є військовослужбовцем, одружений, має на утриманні 16-річного сина, зареєстроване та фактичне місце проживання, раніше не судимий, на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває.

Зазначені обставини свідчать про наявність у ОСОБА_9 соціальних зв`язків, проте з огляду на обставини вчинення правопорушення, такі соціальні зв`язки не були настільки міцними, щоб запобігти вчиненню інкримінованого правопорушення. У зв`язку з чим суд приходить до висновку про відсутність у підозрюваного саме міцних соціальних зв`язків, які виконують роль стримуючого фактору як щодо ризику переховування від правоохоронних органів та суду, так і щодо інших ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Встановлені в судовому засіданні обставини дають підстави зробити висновок, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі та усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від слідства та суду на території України або за її межами, враховуючи, що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що прокурором доведено існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також прокурором доведено наявність та реальне існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик незаконного впливу на свідків, оскільки як вбачається з матеріалів клопотання, ОСОБА_5 на даному етапі досудового розслідування відомі адреси місця проживання та засоби зв`язку свідків. Суд зазначає, що хоча під час досудового розслідування свідки вже допитані, однак статтями 23 та 224 КПК України передбачено процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. За таких обставин, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, здійснити вплив на свідків, застосувати відносно них фізичний чи психологічний вплив з метою зміни показань у подальшому на свою користь з метою уникнення покарання за вчинений злочин.

Крім того, суд вважає доведеним прокурором існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки підозрюваний, який не має міцних соціальних зв`язків, які виконують роль стримуючого фактору та є свого роду запобіжником відносно ризику протиправної злочинної діяльності; не має законного джерела доходів та законних засобів для існування, враховуючи, що на теперішній час не виконує обов`язки військової служби, може вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказані обставини свідчать про реальне існування ризику, передбаченого п. 5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Таким чином, суд вважає, що прокурором доведено наявність та реальне існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти настанню яких без застосування запобіжного заходу неможливо.

Варто зазначити, що відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Так, згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Слідчим суддею розглядалася можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, однак встановлені в судовому засіданні обставини свідчать про неможливість запобігання настанню встановлених в судовому засіданні ризиків застосуванням більш м`якого запобіжного заходу.

Так, неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді особистого зобов`язання пов`язана з тим, що особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов`язання є те що підозрюваний зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним його обов`язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку можливо вчинити дії для подальшого переховування від органу досудового розслідування або суду.

Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді особистої поруки пов`язана з тим, що до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу.

Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді домашнього арешту пов`язана з тим, що за таких умов в останнього виникнуть можливості для переховування від органу досудового розслідування або суду або незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні.

З огляду на викладене, суд вважає, що встановлені в судовому засіданні ризики є настільки суттєвими, що інший більш м`який запобіжний захід не може запобігти їх настанню та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Матеріали справи не містять відомостей, які свідчать про неможливість застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров`я.

Відповідно до вимог частини 3 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність відомостей про майновий стан підозрюваного, суд визначає ОСОБА_5 заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 66560,00 грн, оскільки, на переконання суду, застава у такому розмірі здатна забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, запобігти настанню ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та не буде завідомо непомірною для підозрюваного, враховуючи його майновий стан.

Слідчий суддя наголошує, що відповідно до положень статті 198 КПК України, висловлені в ухвалі слідчого судді, за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінальних проваджень.

Керуючись ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 205, 309, 372, 395 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання слідчої СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 , погоджене з прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за матеріалами кримінального провадження № 62024170020011850 від 24 грудня 2024 року - задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківській слідчий ізолятор» строком 60 діб до 15 год. 00 хв. 12 квітня 2026 року.

Визначити суму застави у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 66560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 коп., яка може бути внесена як самим ОСОБА_5 , так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на Депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області (рахунок - UA208201720355299002000006674, МФО - 820172, код отримувача - 26281249, банк отримувача - ДКСУ, м. Київ), протягом дії запобіжного заходу.

При внесенні визначеної суми застави звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі частини 5 статті 194 КПК України наступні обов`язки:

1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою;

2) не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи (служби);

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

5) утримуватись від спілкування зі свідками з приводу обставин вчинення інкримінованого злочину.

Визначити 2-місячний термін дії обов`язків, покладених судом у разі внесення застави, з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у розмірі, визначеному в цій ухвалі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави, має бути наданий уповноваженій службовій особі слідчого ізолятору.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Роз`яснити підозрюваному, що у разі невиконання обов`язків, а також якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали проголошено 16 лютого 2026 року о 09 год 15 хв.

Слідчий суддя ОСОБА_1