Рішення № 134061208, 11.02.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2026 року Справа№243/2190/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010), Державної казначейської служби України (м. Киів, вул. Бастіонна, 6, 02000) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України, про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Зокрема, позивач у позовній заяві просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01 березня 2016 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 суми пенсії в повному обсязі, що належала ОСОБА_2 і залишилась недоотриманою у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 березня 2016 року по день смерті без обмеження строком.

- стягнути з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , завдану моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.) шляхом списання коштів державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.

В обґрунтування позову вказує, що є спадкоємицею своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк, Донецької області на тимчасово окупованій території України.

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з недоотриманої за життя пенсії. Зазначає, що з травня 1985 року її мати отримувала пенсію за віком довічно. Мала статус учасника війни та мала право на пільги, встановленні законодавством України для ветеранів війни учасників війни. З серпня 2015 вона перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. В березні 2016 року виплату пенсії їй було призупинено на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких отримано інформацію про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів. Вказує на те, що починаючи з 2010 року після перелому шийки стегна її матір, була прикута до ліжка та потребувала постійного догляду та медичної допомоги.

Вважає, що своїми діями Головне управління ПФУ в Донецькій області фактично позбавило її матір, учасника війни, на 89 році життя єдиного доходу для існування, поставило під загрозу її здоров`я та життя, оскільки для поновлення пенсійних виплат представники Головного управління ПФУ в Донецькій області вимагали особистої присутності її матері без будь-яких альтернативних варіантів. Враховуючи стан її здоров`я, вік, небезпеку та труднощі під час перетину лінії розмежування, виконання вимог Головного управління ПФУ в Донецькій області становило пряму загрозу її життю. Починаючи з березня 2016 року позивач повністю взяла на себе забезпечення існування своєї матері, включаючи їжу, одяг, ліки та медичну допомогу. Вказує на те, що у зв`язку з воєнними діями в м. Донецьку Донецької області та окупацією цієї території, їй довелося припинити свою підприємницьку діяльність, тому єдиним доходом їхнього існування була лише її мінімальна пенсія. Зазначає, що більше п`яти років вона постійно шукала кошти для задоволення їхніх з мамою життєвих потреб, оплати комунальних послуг, придбання їжі, одягу, лікування.

Після смерті своєї матері позивач звернулася до приватного нотаріуса Жерліциной О.В. для відкриття спадкової справи.

Позивач вважає, що відповідач діяв всупереч вимогам чинного законодавства, тому просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, яка полягає у невиплаті пенсії її матері, починаючи з березня 2016 року.

Відповідач на адресу суду надав відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні. У відзиві зазначив, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією в м. Краматорськ (далі - Головне управління) та отримувала пенсію в разі втрати годувальника, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії за життя ОСОБА_2 проведена по березень 2016 року.

Нарахування пенсійних коштів ОСОБА_2 не проводилось з 01.04.2016 у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

ОСОБА_2 із заявою щодо поновлення виплати пенсії на контрольованій українською владою території у встановленому порядку до органів Пенсійного фонду України не зверталась. Інформація про проходження ОСОБА_2 фізичної ідентифікації особи в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду України відсутня.

Пенсійна справа знята з обліку з 01.09.2021 у зв`язку зі смертю пенсіонерки ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про смерть від 09.12.2021 серія НОМЕР_3 , місце смерті ОСОБА_2 Донецька область, м. Донецьк.

Згідно Наказу від 28.02.2025 №376 Міністерства розвитку громад та територій України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 №380/43786 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Донецький район з 07.04.2014 віднесено до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Матеріалами справи встановлено, що нарахування пенсії припинилось з березня 2016 року та за життя останньою у встановленому законом порядку не було оскаржено дії компетентного органу Пенсійного фонду України щодо ненарахування та невиплати у спірний період пенсії, тобто за життя спадкодавець не виявив інтересу та волі на те, щоб відновити нарахування та виплату їй пенсії. Отже позивач, як спадкоємець не має права на те майно, яке за життя спадкодавця не було йому нараховано. Отже, у цій справі позивач, пред`явила позовну вимогу про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату сум пенсії, на які на її думку мав право спадкодавець, але не отримала їх за життя, що не відповідає способу захисту прав позивача, як спадкоємця, у зв`язку із чим, Головне управління приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з держави шляхом безспірного списання коштів на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, суму в розмірі 50000,00грн. зазначає, що ця вимога є похідною від попередніх позовних вимог. Крім того, позивачем не доведено визначений ним розмір моральної шкоди та не надано доказів на його підтвердження. Таким чином, Головним управлінням не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Розглянувши матеріали справи, судом установлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) є спадкоємицею своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк, Донецької області на тимчасово окупованій території України.

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з недоотриманої за життя пенсії. Зазначає, що з травня 1985 року її мати отримувала пенсію за віком довічно. Мала статус учасника війни та мала право на пільги, встановленні законодавством України для ветеранів війни учасників війни.

З серпня 2015 вона перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. В березні 2016 року виплату пенсії їй було призупинено на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких отримано інформацію про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів.

Після смерті своєї матері позивач звернулася до приватного нотаріуса Жерліциной О.В. для відкриття спадкової справи.

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №67728181 від 10 грудня 2021 року була зареєстрована спадкова справа після смерті ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2021 позивач створила в особистому кабінеті на сайті Пенсійного фонду України звернення до Головного управління ПФУ в Донецькій області на отримання інформації стосовно суми недоотриманої пенсії (№ ВЕБ-05001-Ф-С-21-111242, яке зареєстровано за вх. № 21345/С-0500-21).

04.01.2022 вона отримала відповідь, стосовно свого звернення (№96-21345/С-15/8-0500/22 від 04.01.2022). У вказаній відповіді Головне управління ПФУ в Донецькій області рекомендувало звернутися до будь-якого територіального органу ПФУ на надати заяву про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера встановленого зразку разом з необхідними документами, передбаченими Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 566/11846.

Після чого повторно рекомендованими листами відправила звернення на отримання інформації стосовно суми пенсії ОСОБА_2 , що належала їй і залишилася недоотриманою у зв`язку з її смертю, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 до Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (№ відправлення 0829201985921); 11.01.2022 до Пенсійного фонду України (№ відправлення 0785000456850). 04.02.2022 на електрону пошту отримала відповідь від Головного управління ПФУ в Донецькій області (№2859-678/С-15/8-0500/22 від 03.02.2022), яка також не містила інформацію стосовно суми недоотриманої пенсії.

Відповідно до відповіді Головного управління ПФУ в Донецькій області №96-21345/С-15/8-0500/22 від 04.01.2022 зазначено, що «на теперішній час відсутня технічна можливість подання заяви про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера встановленого зразку засобами вебпорталу з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно Постанови № 13-1».

Відповідно до відповідей Головного управління ПФУ в Донецькій області за №96-21345/С-15/8-0500/22 від 04.01.2022 та №2859-678/ С-15/8-0500/22 від 03.02.2022 йдеться про те, що можливість виплати врегульовано ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але суттєва інформація про те, що члени сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, не зазначена.

Відповідно до відповіді Головного управління ПФУ в Донецькій області №2859-678/С-15/8-0500/22 від 03.02.2022 Головне управління ПФУ в Донецькій області зазначило, що частиною 1 статті 46 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Та розмір недоотриманої пенсії розраховується за період відповідно до ч.1 ст.46 цього Закону, де датою звернення за отриманням пенсії є день звернення спадкоємця з усіма необхідними документами.

Крім цього, з доданих доказів, вбачається, що позивач 14.02.2022 повторно створила заяву на виплату недоотриманої пенсії в особистому кабінеті на сайті Пенсійного фонду України (номер звернення 1699 від 14.02.2022), яке була прийнято до розгляду Управлінням ПФУ в м. Краматорську Донецької області. Але станом на 16.02.2022 ця заява була перенаправлена до Костянтинівського об`єднаного управління ПФУ та їй було надано статус «Помилковий».

За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією в м. Краматорськ (далі - Головне управління) та отримувала пенсію в разі втрати годувальника, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії за життя ОСОБА_2 проведена по березень 2016 року.

Нарахування пенсійних коштів ОСОБА_2 не проводилось з 01.04.2016 у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

ОСОБА_2 із заявою щодо поновлення виплати пенсії на контрольованій українською владою території у встановленому порядку до органів Пенсійного фонду України не зверталась. Інформація про проходження ОСОБА_2 фізичної ідентифікації особи в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду України відсутня.

Пенсійна справа знята з обліку з 01.09.2021 у зв`язку зі смертю пенсіонерки ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про смерть від 09.12.2021 серія НОМЕР_3 , місце смерті ОСОБА_2 Донецька область, м. Донецьк.

Судом також установлено, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди задоволені частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01 березня 2016 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 суми пенсії в повному обсязі, що належала ОСОБА_2 і залишилась недоотриманою у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 березня 2016 року по 17 серпня 2021 року.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , завдану моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.) шляхом списання коштів державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2022 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди закрито.

Повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Роз`яснено ОСОБА_1 право, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови, звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено.

05.11.2025 року передано справу №243/2190/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України, про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди до Донецького окружного адміністративного суду.

10.11.2025 року справу прийнято до провадження.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державна казначейська служба України про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Так, відповідно до рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02.11.2022р. № 243/2190/22 установлено, що позивач після смерті своєї матері звернулася до приватного нотаріуса Жерліциной О.В. для відкриття спадкової справи. Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №67728181 від 10 грудня 2021 року була зареєстрована спадкова справа після смерті ОСОБА_2 .

Таким чином, питання щодо спадщини не є спірним в рамках цієї справи, а отже предметом дослідження є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01 березня 2016 року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 суми пенсії в повному обсязі, що належала ОСОБА_2 і залишилась недоотриманою у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 березня 2016 року по день смерті без обмеження строком; стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.).

Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.

Частина друга статті 19 Конституції Україні передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в редакції чинній на час відкриття спадщини, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Положення вказаних статей не зазнали змін і в редакції ЦК України, чинній на час звернення позивача із позовом до суду.

Відповідно до частини першої статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон України № 2262-XII) суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Згідно з частиною першою статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, як в редакції чинній на час відкриття спадщини, так і в редакції чинній на час звернення із позовом до суду, (далі - Закон №1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, право на отримання пенсійних виплат спадкоємці (правонаступники) мають у випадку, якщо така виплата була нарахована померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак померлим не отримана.

Відповідно до частини 1 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, в редакції чинній на час відкриття спадщини, (далі Закон України № 2262-XII) суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Суд зазначає, що право позивача на отримання сум пенсії, невиплачених її матері у зв`язку зі смертю, є законними сподіваннями, оскільки така виплата передбачена національним законодавством. Таке майнове право підпадає під поняття майно у значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд вважає, що така відмова відповідача є втручанням в право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд не погоджується з діями відповідача, які ґрунтуються на частині першій статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, оскільки дана правова норма розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Таким чином, суд дійшов висновку, що правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без урахування норм ст. 46.

З огляду на викладене, у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна.

Судом встановлено, що загальна сума пенсії померлої ОСОБА_2 за період з 28.12.2018 по 31.08.2021 складає 283709,10 грн., пенсійні кошти за період з 01.04.2016 року по 27.12.2018 року ОСОБА_2 не нараховувались та не виплачувались.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленума Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача, відповідно до якої заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивачем не зазначено будь-яких підстав, які обумовлюють виникнення проблем зі здоров`ям позивача та дії відповідача стосовно невиплати відповідачем допомоги на поховання в повному обсязі.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Однак, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Таким чином, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем прийнято протиправне рішення, а тому вказані обставини беззаперечно мали негативний вплив на емоційний стан позивача, проте інших доказів, які б підтверджували вплив на інші аспекти життя позивача, не надано.

Натомість, заявлена позивачем до стягнення сума моральної шкоди в розмірі 50000 грн., на думку суду, є завищеною та недостатньо обґрунтована відповідними розрахунками чи міркуваннями, з яких виходив позивач під час визначення розміру шкоди.

Разом з тим, суд зазначає, що відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено відшкодування моральної шкоди, проте встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.

Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження№ 14-514цс19) у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 рокуу справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22),від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова№ 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі№ 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункт 44)).

У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Згідно з пунктом 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження№ 14-538цс19) зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)).У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі№ 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

З урахуванням змісту статті 25 Бюджетного кодексу України та пп. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, стягнення з Державного бюджету України шляхом списання певної суми коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача є належним та ефективним способом захисту його прав. Державна казначейська служба України чи її компетентний орган повинні самостійно визначити в межах наданих їм повноважень з якого рахунку слід списати ці кошти та який орган Казначейства має здійснити таке списання.

З огляду на вищевикладене, суд враховує допущені відповідачем порушення та приходить до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Щодо способу захисту порушеного права, то суд вважає за необхідним вказати, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникало б необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції Суд зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, з врахуванням встановлених у судовому засіданні обставин, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 , суми пенсії в повному обсязі, що належала ОСОБА_2 , і залишилась недоотриманою у зв`язку з її смертю, за період з 01 березня 2016 року по місяць смерті включно без обмеження строком, підлягають задоволенню.

Суд вважає, що позовні вимоги, слід задовольнити частково та стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010), Державної казначейської служби України (м. Киів, вул. Бастіонна,6, 02000) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01 березня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 суми пенсії в повному обсязі, що належала ОСОБА_2 і залишилась недоотриманою у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 березня 2016 року по 17 серпня 2021 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (м. Киів, вул. Бастіонна,6, 02000) за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) завдану моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.) шляхом списання коштів державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 лютого 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова