Рішення № 134053117, 12.02.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №466/9859/25

Провадження № 2/345/675/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.02.2026 р. м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Калуша у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Рудзей Ю.В. у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики у сумі 24 669,50 грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422 грн 40 коп, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_2 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 68523 від 11.04.2019 року в електронній формі. На той час, «ФК «Гелексі» було фінансовою установою та здійснювало діяльність на ринку фінансових послуг. З цією метою, ТОВ «ФК «Гелексі» було організовано сервіс з надання онлайн позик (https://cashinsky.ua), який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики. Надання клієнтом-позичальником відповіді про прийняття (акцепт) пропозиції, тобто пропозиції ТОВ «ФК «Гелексі» укласти електронний договір позики (оферти), здійснюється в декілька кроків шляхом вчинення певних дій. ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «Фонді») є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04 серпня 2017 року ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «Фонді») надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5 000,00 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01 % в день, розмір комісії складає 1,9 %, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 24 669,50 грн., з яких: 5 000,00 грн. - заборгованість за позикою; 19 669,50 грн. - заборгованість за процентами та комісії за користування позикою. Від виконання взятих на себе зобов`язань відповідач ухиляється, тому позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження з викликом учасників справи, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.

26.01.2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 ) надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке. Відповідач вказує, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу укладення нею кредитного договору, а також доказів перерахування грошових коштів на її картковий рахунок з боку ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» чи ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ». Позивачем не надано належних доказів отримання нею грошових коштів від зазначених товариств. Довідка ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» № 68532 від 01.09.2025 року, на думку відповідача, не є належним та допустимим доказом факту передачі коштів, оскільки є внутрішнім документом товариства, пов`язаного з кредитором як заінтересованою стороною, не підтверджує зарахування коштів безпосередньо позичальнику та не є документом банківської установи чи платіжної системи, що фіксує рух грошових коштів. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до п. 1.1.5 договору строк повернення позики (термін платежу) визначено до 10 травня 2019 року, у зв`язку з чим нарахування платежів після цієї дати, на її думку, не відповідає умовам договору. Також відповідач вважає, що нарахування комісії за договором суперечить вимогам законодавства, а положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію є нікчемними. Окрім цього, відповідач заперечує проти стягнення з неї витрат на правничу допомогу, вважаючи такі вимоги безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні. Також відповідач долучила до матеріалів справи копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , відповідно до якого після державної реєстрації шлюбу її прізвище змінено на ОСОБА_3 , що додатково підтверджується копією паспорта громадянина України.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак у прохальній частині позовної заяви просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідач у судове засідання також не з`явилася, однак подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Заперечення проти позовних вимог викладені у поданому до суду відзиві.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом установлено, що ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_2 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 68523 від 11.04.2019 року в електронній формі.

Згідно пункту 1.1 договору, за договором позикодавець надає позичальнику позику (надалі за текстом іменується «позика» в усіх відмінках), а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та строк; 1.1.2 плата за користування позикою у вигляді: 1.1.2.1 процентів (надалі за текстом іменується «процентна ставка» в усіх відмінках) складає 0,01% (одна сота відсотка) в день від поточного залишку позики; 1.1.2.2 комісії (надалі за текстом іменується «комісійна винагорода» в усіх відмінках) складає 1,1 % в день від початкового розміру позики відповідно пп. 1.1.1. договору; 1.1.3 нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; 1.1.4 нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; 1.1.5. строк повернення позики (термін платежу): 10 травня 2019 року.

Відповідно до п. 2.1 строк дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

Згідно із п. 5.3. у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 4.3 договору, обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики Позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в пп. 1.1.5. договору включно.

Згідно із п. 9.3 договору позики невід`ємною його частиною є Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Гелексі». Уклавши договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Правилами надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Гелексі».

Власне Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Гелексі» позивачем не надано і такі в матеріалах справи відсутні.

Також відповідачем підписано паспорт позики, який містить загальні умови щодо позики.

Згідно повідомлення ТОВ «ФК «Елаєнс» від 01 вересня 2025 року № 68523, 11 квітня 2019 року відповідачу було перераховано кошти в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору у встановлений строк.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. ч. 7, 12 ст. 11 Закону договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис, як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 9.1 Договору позики передбачено, що внесення змін та доповнень до цього Договору оформлюється шляхом укладання сторонами додаткових договорів. Всі зміни, доповнення та додатки до цього Договору, є його невід`ємною частиною.

З огляду на те, що позивач не надав суду доказів щодо пролонгації після 10 травня 2019 Договору позики в порядку, передбаченому п. 9.1, тобто шляхом укладення додаткової угоди до Договору позики, то позивач має право на стягнення заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування сумою позики в межах погодженого сторонами строку позики, тобто у період з 11.04.2019 до 10.05.2019. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти за понадстрокове користування сумою позики без укладення додаткової угоди.

Оскільки позичальник отримав кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, не сплативши погоджені сторонами позики проценти за кредитом, отже має заборгованість 5 000,00 грн. тіло кредиту та заборгованість за процентами за користування позикою у розмірі 14,5 грн., яка й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за договором позики № 68523 від 11.04.2019 року.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача комісії за користування позикою за період з 11.04.2019 року по 06.09.2019 року не підлягають задоволенню наступних підстав.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що за змістом п.1.1.2.2 Договору позики передбачена необхідність внесення комісії (надалі за текстом договору - «комісійної винагороди») в розмірі 1,1 % в день від початкового розміру позики, а пунктом 5.3 Договору позики визначено, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.

Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних прав відносин) передбачено право позикодавця нараховувати комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Проте в наявному у матеріалах справи Договорі позики не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця, які пов`язані з нарахуванням комісії за користування позикою, комісійної винагороди в розмірі 1,1 % в день від початкового розміру позики та підвищеної комісійної винагороди в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення у випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості.

Ураховуючи, що позивач як позикодавець не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Договору позики та додаткових угод, то положення Договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 в справі № 216/7637/21 (провадження № 61-5692св23).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Відтак, суд приходить до висновку про неправомірність нарахування комісій та про відмову в стягненні такої складової заборгованості.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не надано доказів укладення з нею договору, суд зазначає, що у справі встановлено: договір позики № 68523 від 11.04.2019 укладено між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_2 , яка на момент розгляду справи має прізвище ОСОБА_3 , в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором передбачає попередню реєстрацію особи та отримання такого ідентифікатора на електронну пошту та/або номер мобільного телефону.

Доказів того, що зазначений у договорі одноразовий ідентифікатор, а також персональні дані (відомості паспорта громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце реєстрації) належать третім особам, а не ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), суду не надано. Водночас визначений ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» алгоритм укладення договору виключає можливість отримання кредитних коштів без волевиявлення та підтвердження персональних даних позичальника.

Будь-які докази протиправних дій третіх осіб стосовно відповідача, пов`язаних із підписанням спірного договору, у матеріалах справи відсутні, зокрема відсутні відомості про її звернення до правоохоронних органів щодо незаконного використання персональних даних.

Крім того, ОСОБА_1 до відзиву на позовну заяву долучила копію паспорта громадянина України, при цьому реєстраційний номер облікової картки платника податків, зазначений у поданих нею документах, є ідентичним номеру, вказаному в договорі позики.

За таких обставин суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності доказів укладення договору позики між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_2 (нині ОСОБА_4 ).

Посилання відповідача на те, що з наданих позивачем документів не підтверджується факт перерахування грошових коштів за спірними договорами позики, суд вважає необґрунтованим.

Суд враховує, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах і здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих доказів. Якщо сторона не надала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність. Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).

Перерахування грошових коштів ОСОБА_2 (нині - ОСОБА_4 ) підтверджується повідомленням ТОВ «ФК «Елаєнс» від 01 вересня 2025 року № 68532, відповідно до якого 11 квітня 2019 року відповідачу було перераховано кошти в розмірі 5 000,00 грн. на її банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу. Відповідач не надала жодних доказів того, що зазначена у договорі платіжна картка на момент укладення договору їй не належала, а також не спростувала факт перерахування коштів.

Крім того, після укладення договору відповідач не зверталася до ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» із зауваженнями щодо невиконання умов договору, зокрема щодо неперерахування коштів. Вона також не скористалася правом відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його підписання.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивачем сплачено в рахунок судового збору за звернення до суду із цим позовом 2 422 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1940 від 17.10.2025 року, а також надано документи на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Разом із тим, відповідно до ч.ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сума майнової вимоги була визначена позивачем в розмірі 24 669,50 грн. Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 5014,50 грн. А тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 492,00 грн. (2 422,40 грн. х 5014,50 грн. / 24 669,50 грн.) сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані: копія договору правничої допомоги від 09 липня 2025 року; копія акту № 68523 від 01 вересня 2025 року наданих послуг з правничої допомоги за договором правничої допомоги від 09 липня 2025 року.

З огляду на викладене, виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат на правничу допомогу та з урахуванням частки задоволеної позовної вимоги, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1?016,06 грн. (5 000,00 грн. х 5014,50 грн. / 24 669,50 грн.).

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

На підставі викладеного, ст. 1, 3, 207, 509, 526, 527, 530, 549, 610, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. 12, 141, 178, 211, 247 ЦПК України та керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 280-284, 289 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» (юридична адреса: м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, буд. 10/1, ЄДРПОУ 41229318) заборгованість за договором позики № 68523 від 11.04.2019 у розмірі 5014,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» (юридична адреса: м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, буд. 10/1, ЄДРПОУ 41229318) 492,00 грн. судового збору та 1?016,06 грн. витрат на правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: